Україна і зовнішня політика: чому паралелі не сходяться?

Світова політика — це насамперед комунікації. В умовах сьогодення, як і в давнину, не можливо бути міжнародним гравцем, якщо ти не є членом міжнародного клубу.

Я часто повторюю, що президент, прем’єрміністр, голова ВРУ, і навіть міністри в багатьох моментах мають бути інтегровані в світове політичне середовище. Надто мало часу є в політиків і державників, щоби швидко показати результат своєї роботи.

Запорукою успіху державників, які заступають на високі посади, є їхня професійна підготовленість і не лише розуміння власної країни, а й необхідність інтеграції в світове середовище, де реально швидко можна вирішувати питання з закордонними колегами, але тільки за умови, що вибудувана така комунікація, коли навіть у телефонній розмові вирішується будь-яке важливе і надскладне питання. Адже дуже часто проблема потребує термінового розв’язання, немає часу зв’язуватися з іншою країною через дипломатичні канали, посольства чи міністерство закордонних справ. І тут напрацювання та особисті контакти можуть зіграти величезну і вирішальну роль.

Кожна країна живе своїми національними інтересами, ніхто в цьому світі просто так ні для кого нічого робити не буде. Навіть у житті людей часто при фінансових взаємодіях можна почути: «А де закладений мій інтерес» або: «Де я тут? Я себе не бачу». Тому й у світовій політиці, коли виступаєш з певними ініціативами, ти маєш бути частиною якогось клубу.

Загалом у світовій політичній системі на сьогодні є п’ять великих політичних сімей: це об’єднання великих політичних партій у різних країнах, які дружать і дуже часто колективно приймають рішення, інколи зовсім не публічні, але ти маєш бути інтегрований у це середовище.

Я пам’ятаю слова провідного аналітика Heritage Foundation Джеймса Робертса, який часто мені казав, що перше, що я маю зробити, якщо хочу побудувати ефективну державу, це вибудувати зв’язки. І тут потрібно запам’ятати головне: вдень на офіційній частині політики говорять про політичні загальні речі, а ввечері вони говорять про економіку.

Також тут важливо наголосити на тому, власне, за рахунок чого живуть держави, за рахунок чого наповнюються їхні бюджети, за рахунок чого формуються бюджети партій, формуються бюджети політиків і що є інструментом їхньої боротьби за владу. А відповідь на поверхні. Все дуже просто: якщо в тебе немає грошей і рейтингу, ти не гравець у політичному житті. Якщо ж у держави немає грошей і зв’язків, вона не гравець на міжнародній арені.

Так, гроші можна достатньо швидко заробити, а от зв’язки будуються роками і дуже часто переходять від покоління до покоління. Тому вік у американському політичному істеблішменті на сьогодні не відіграє важливої ролі.

Голова Комісії з зовнішніх зв’язків Палати представників Конгресу США Едвард Ройс, людина, яка була знайома в своєму житті чи не з найбільшою кількістю світових лідерів, говорив зі мною завжди простими словами про те, що я маю орієнтуватися на першочергові завдання, а це — економіка. І для того, щоби розвинути економіку, потрібно зацікавити інші країни до співпраці.

Дуже часто, вживаючи вираз «Україна — між Сходом і Заходом», ми одразу розуміємо, що з одного боку від нас щось хоче Росія, а з другого — на щось розраховує і Західний світ. На багатьох зустрічах у США я намагався знайти відповідь і на це питання, оскільки США, Росія, Китай та Європейський Союз — це основні вектори зовнішньої політики, і потрібно чітко розуміти, які інтереси і мотиви можуть мати ці країни в нашій державі. Якщо не розуміти цього, то ніколи не вибудувати політику своєї держави належним чином.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Ми дуже часто чуємо, що Західному світу потрібна наша земля, але я вам скажу, що це хибна думка. Я жодного разу не чув від політиків або високопосадовців у США, що їм цікава Україна лише заради земельного ресурсу. Найімовірніше, в очах США і тих людей, які керують цією могутньою державою, Україна залишається форпостом боротьби з Росією. І тією «гарячою точкою» в центрі Європи, навколо якої можуть розвиватися різні події.

Керівники нашої держави саме зараз мають зрозуміти, що ми фактично дійшли Рубікону. І лише великий бізнес великих держав може бути порятунком для економіки України, адже захищаючи свій власний бізнес у чужій державі, іноземці захищають і свою країну і твою державу. Імплементація в економіку України світових гравців і є тією бронею, яка гарантує безпеку, адже ніхто з них не наважиться розхитувати ситуацію, тим паче не наважиться воювати, оскільки вони напряму залежать від успішності своїх бізнесів, що працюють у цій державі.

Якщо сьогодні запитати себе, які корпорації США працюють в Україні, я маю на увазі не просто представництва чи дрібну торгівлю, а реально працюють у нашій державі, створюючи робочі місця, і мають величезну стратегічну зацікавленість, навряд чи швидко знайдеться відповідь.

Була колись надія, що наш завод імені Антонова працюватиме з компанією Boeing, але і цього не сталося. В нас немає великих проєктів і з Китаєм. Отже, на що ми можемо розраховувати, якщо ні великого структурованого американського бізнесу, ні великого структурованого китайського бізнесу на сьогодні в нашій країні немає. Поки ні на що!

Так, політика в світі не має віку.

Наприклад, Джо Байдену, найстаршому президентові США, на момент інавгурації виповнилося 78 років. Середній вік президентів, які вступали на посаду з 1960 року, становив близько 56 років. Трампу було 70, коли він 2017-го став президентом.

Разом з тим у 11-му окрузі штату Північна Кароліна 25-річний республіканець Медісон Ковторн виграв вибори до Палати представників США.

До цього наймолодшим членом Конгресу в новітній історії була 29-річна Александрія Оказіо Кортес, представниця Демократичної партії від Нью-Йорка.

Загалом у історії США наймолодшим обраним членом Конгресу був 22-річний Вільям Чарльз Колі Клейборн від Теннессі, обраний у 1792 році. Він отримав мандат попри те, що віковий ценз для Палати представників становить 25 років.

Тобто вік людини, як і вік держави, за таких обставин фактично не відіграє жодного значення і ролі.

Пол Раян — американський політик, член Палати представників США від штату Вісконсин, був спікером Палати представників США, сьогодні йому 50 років. Він був одним з наймолодших спікерів конгресу США за всю історію. Здавалося б, були набагато потужніші гравці, які могли обіймати цю серйозну посаду, але республіканці власноруч зрощують у своєму середовищі тих гравців, які поступово приходять на найвищі щаблі в політичній системі світу. І потрібно бачити, хто ці люди, вони можуть бути поки «сірими кардиналами» чи непомітними виконавцями. Але це поки що, за мить вони можуть опинитися в світовій політичній структурі як серйозні політичні гравці. І тут важливо, щоб вони знали твою країну, розуміли, в чому інтерес і наскільки ефективним може бути симбіоз.

Ми провели багато цікавих зустрічей з Полом Раяном. Для нього Україна до зустрічі з нами була десь дуже далеко. Сьогодні він ще не на вершині політичного Олімпу, але такі люди довго не засиджуються на одному місці.

Якщо говорити про інтереси навколо України, то спершу варто наголосити, що всі насамперед думають про свою країну і свої інтереси. Якщо ми хочемо, щоб нас захищали, ми маємо бути інтегровані в цей складний економічний і політичний світ. А щоб це відбулося, недостатньо просто змінити міністра закордонних справ чи посла в посольстві, це дуже складна робота, яка триває роками. В Україні за 29 років Незалежності ця робота була надто слабкою.

Одного разу мені пощастило летіти з Вашингтона в Україну в одному літаку з Геннадієм Удовенком, він на той час був міністром закордонних справ України, а я — бізнесменом і до політики не мав жодного стосунку. Але я вже тісно інтегрувався в світове економічне середовище і в американський бізнес.

Ми довго розмовляли. Мені було незручно порушувати якісь глобальні теми, тоді він сам запитав мене про мою роботу. В той час я займався трансфером американських технологій в Україну, насамперед у аграрне виробництво.

Він запитував, для чого я це роблю. І я пояснював, що для того, щоби ми були конкурентоспроможними і могли вільно конкурувати зі світом. І він щиро дивувався, коли дізнався, що американці дають мені таку можливість. Було видно, що він не розумів, навіщо американці діляться технологіями, зрощуючи потенційних конкурентів, роблячи українських фермерів сильнішими. З одного боку ми конкуренти, а з другого — ще й велика аграрна країна. І якщо їхня продукція буде продаватися в Україні, вони лише виграють.

Але ж ніби програє Україна, зауважив Геннадій Удовенко. Ні, не програє. Зрештою я хочу, щоб ця продукція, яка створює нові технології, вироблялась згодом в Україні, щоб їхній бізнес прийшов у нашу країну і разом з нами наповнював нашу економіку. І на цих заводах, на цих спільних підприємствах працювали наші люди за достойну платню і тим самим наповнювали достатком свої сім’ї.

Ми розмовляли дев’ять годин перельоту. І ці дев’ять годин я запам’ятав на все життя. Міністр Удовенко був справжнім міністром закордонних справ, але послідовників у нього, на жаль, не залишилось. І це потрібно виправляти.