Україні потрібен легітимний президент

Iнформаційна стрічка щогодини приносить тривожні новини: протести та мітинги тривають в усій країні. До Києва, незважаючи ні на що, з’їжджаються прихильники Ющенка, в низці міст його оголошують президентом.

Думаю, висловлю загальну думку з приводу того, що відбувається, — це політична криза.

І винуватець цієї кризи добре відомий кожному, хто професіонально займається аналізом політики і хто відстежував перебіг президентської виборчої кампанії. Відповідаючи на запитання, хто винен у тому, що реалізувався прогноз Леоніда Кучми і нинішні вибори стали найбруднішими за всю історію державної незалежності, Леонід Кравчук в інтерв’ю «Дню» сказав: «Влада». Точна та гідна відповідь. Тому на запитання, чи були фальсифікації, є лише одна, на жаль, однозначна відповідь: так, були. Наскільки вони виявилися масовими — це вже інше запитання, відповідь на яке повинні дати судові розгляди.

Безумовно, має право на існування думка про те, що чисельно прихильників Віктора Януковича могло бути більше і тому він переміг на виборах. Але цю думку можна було б прийняти та привітати його з законною перемогою, якби ми всі не були свідками порушень у таких масштабах.

У результаті мільйони людей почуваються обдуреними. Зараз жителі Києва та багатьох міст України обурені й безкомпромісні. І сформувалися ці почуття задовго до початку президентської виборчої кампанії. Те, що ми зараз бачимо в Києві, — це своєрідний вихід назовні зібраної протягом десятиріч енергії громадянського приниження та недовіри населення до влади.

Нинішня виборча кампанія в повній мірі показала нездатність політичної, управлінської й інтелектуальної еліти України захистити суспільство від політичної кризи. Замість обговорення шляхів вирішення реальних соціальних і економічних проблем кампанія перетворилася на «продавлювання» свого кандидата та дискредитацію конкурента.

На завершальному етапі вибори президента, здається, перетворилися на судовий процес, коли кандидати та групи їхньої підтримки навперемінно виступали в ролі підсудних, обвинувачів і адвокатів. Біда в тому, що в судді, в ролі якого виступало населення, була відсутня неупередженість.

Учасники виборчого процесу спочатку прийняли технологію провокування протесту та розколу. Тож нинішня криза — це точне відображення рівня нашого політичного розвитку та культури українських політиків.

Протягом усієї кампанії конкуруючі сторони не спробували навіть налагодити між собою ефективні канали комунікації. І навіть не йшлося про організацію якихось спільних семінарів, конференцій, зустрічей експертів, «круглих столів». Учасникам кампанії здавалося, що тусовок у Верховній Раді цілком вистачить, що можна обійтися послугами піарників і пропагандистів, сплаченими телеефіром і газетними площами. На жаль, і теледебати між кандидатами продемонстрували відсутність продуктивного діалогу.

Навряд чи минула кампанія додала суспільству оптимізму та поваги до демократичних цінностей, але що побільшало впевненості в можливості протистояти примітивному адміністративному насильству, — це точно.

Зараз Київ вирує. У цій розжареній атмосфері важко бути об’єктивним, але доводиться говорити відомі істини: жодна політична проблема не вирішується на площі. Поки що ситуація ще не перейшла тієї межі, за якою можуть настати драматичні події. Тому на порядку денному стоїть одне запитання: як знайти вихід із конфлікту?

Є дві стратегії. Перша: обидві сторони вперто наполягають на своєму. Це найпростіша лінія поведінки у виниклій ситуації. Одна сторона вимагає перегляду результатів ЦВК, інша категорично відкидає саму можливість цього перегляду. Якщо найближчим часом ЦВК визнає перемогу Януковича, звісно, з цим не погодиться половина країни, яка голосувала за Ющенка. Сумнівна легітимність нового президента стане цілющим середовищем для різних конфліктів і зіткнень. Політичний процес на наступні п’ять років буде приречений пройти в умовах недовіри та ворожнечі.

Думається, що серед наших політиків вистачить розсудливих людей, здатних відмовитися від цієї стратегії.

Друга стратегія — намагатися знайти компроміс. Це завжди складна і багато в чому болісна процедура, коли конфліктуючі сторони вимушені відмовлятися від якоїсь частини своїх вимог і погоджуватися хай на часткову правоту опонента.

Є підстави припускати, що саме цей шлях може бути продуктивним і дозволить уникнути відкритих зіткнень.

Очевидно, що першим кроком має стати звернення до Верховного та Конституційного судів для пошуку правового виходу з конфлікту. Утім, цей крок, за наявною інформацією, вже зроблено.

Через судові позови має відбутися оскарження результатів голосування на проблемних дільницях і округах. Це відповідальна та копітка робота, яка, щоправда, може бути розтягнута в часі. Але тільки таким способом можна забезпечити належний рівень легітимностi нового президента.

Можливий і варіант ще одного перерахунку самих бюлетенів у ЦВК. В умовах політичної кризи гіпотетично не можна виключати й можливість «повторного» другого туру.

Очевидно, що доведеться на паритетних умовах створити структуру (комітет або комісію), якій учасники конфлікту делегували б повноваження із вирішення конфлікту. Природно, окремим документом слід визначити правовий статус і повноваження цієї структури.

У разі, якщо судові розгляди зайдуть у глухий кут або не зможуть гарантувати достатній рівень легітимності нового президента, однаково залишається простір для урегулювання конфлікту.

По-перше, це може бути голосування законопроекту про зміни до Конституції. Проект №4180 аж ніяк не ідеальний, про це неодноразово говорили, але в нинішній ситуації його прийняття могло б пом’якшити ситуацію. Безумовно, каменем спотикання при цьому стане питання, кому належить бути президентом, а кому — прем’єр-міністром. У цьому непростому питанні також можна знайти згоду, якщо учасники конфлікту вбачатимуть своїми пріоритетами політичну стабільність у країні. Тим більше, що через півтора року відбудуться чергові парламентські вибори, які напевно змінять нинішню систему паритету.

По-друге, це надання кожній зі сторін гарантованих квот у центральній і місцевій виконавчій владі. Технологія вироблення цих квот якраз і має стати предметом переговорів.

І, звичайно ж, миротворчий потенціал Президента за будь- якого розвитку ситуації може зіграти провідну роль. Думається, що саме зараз Л. Кучма в повному та прямому розумінні слова може стати арбітром нації.

Вихід із виниклої ситуації існує, і драматичного виходу можна уникнути. Для цього необхідна лише одна умова, щоб учасники подій мали волю та бажання вивести Україну з політичної кризи.