Українське суспільство перед візитом Папи і після нього
Одне з головних питань, які ставить собі в зв’язку з майбутнім візитом Папи людина, котра стежить за політичною ситуацією в Україні, звучить так: «Наскільки велика і небезпечна конфронтація, котра виникла в суспільстві, і які можуть бути її наслідки?»
Українська Православна Церква, котра перебуває в канонічній єдності з Московським Патріархатом, відреагувала на цей візит надзвичайно енергійно. Спочатку — січневий лист до Папи предстоятеля Церкви митрополита Володимира із заявою про небажаність візиту, про відмову від зустрічі і про неучасть у програмі візиту представників УПЦ (МП). Потім, вже в травні і червні, замість відповіді на досить дружній лист Папи — демонстрації і хресні ходи духівництва і віруючих з протестами проти візиту, з розпалюванням пристрастей і образливими гаслами. Для Церкви, котра протягом тривалого часу уникає різких рухів і конфліктних акцій, останні демонстрації виглядають дуже конфронтаційними.
Разом з тим потрібно пам’ятати, що лист Папі і хресні ходи — акції абсолютно різного характеру і що за ними стоять різні сили. Взагалі УПЦ (МП), як і Російська Православна Церква, куди вона входить, — структура складна і неоднорідна, всередині якої діють різні течії з різними уявленнями і цілями. Лист митрополита Володимира Папі, схвалений Собором єпископів, є висловленням офіційної позиції Церкви. Дійсно, священоначаліє Церкви одностайне в негативному ставленні до візиту Папи. Тут позначаються і інерція історичної пам’яті про багатовікову ворожнечу православ’я і католицтва, і образи, накопичені за останнє десятиріччя при боротьбі за храми в Західній Україні, і, нарешті, оглядка на Московський Патріархат, налаштований на жорстке протистояння католицизмові. Разом з тим лист Папі — дипломатичний документ, витриманий у досить шанобливих тонах. Його автор усвідомлював, що Папа приїде і поїде, а Православна і Католицька Церкви залишаться, і діалог між ними так чи інакше триватиме. Так само було зрозуміло, що висловити своє ставлення до приїзду Папи необхідно, але сам цей приїзд — неминучий. Гадаю, що більшість священоначалія УПЦ (МП) була зацікавлена в тому, щоб обмежити реакцію на візит Папи даним листом і більше до цього не повертатися. Ректор Духовної академії і семінарії в телевізійному виступі говорив про те, що Церква не збирається проводити ніяких масових акцій.
Але в УПЦ (МП) і поруч із нею є сили, зацікавлені в цілком протилежному. Для фундаменталістськи налаштованих членів Церкви Ватикан — споконвічний ворог, джерело всякого зла, боротьба з ним — одне з головних завдань Православної Церкви. Підготовка до візиту Папи призвела до активізації саме цих сил, таких, як Союз православних братств або нещодавно створене об’єднання «Шлях православних». Саме вони ініціюють демонстрації і хресні ходи і, в очах мас українських громадян, саме вони тепер надовго репрезентуватимуть обличчя Церкви.
Повернімося до питання, поставленого на початку статті. Наскільки роздмухувана конфронтація є небезпечною для суспільства? Соціологічні дослідження показують, що населення України ставиться до приїзду Папи в основному позитивно: в одному з досліджень про безперечно позитивне ставлення до нього заявили 44% опитаних, про байдуже — 23%, про переважно негативне — 4%. Здавалося б, 4% — це також чимало, але будь-яка людина, що стежить за результатами опитувань, знає про неминучість негативного ставлення частини населення до будь-якого явища, причому частка тих, хто негативно ставиться до будь-чого, як правило, буває істотно вищою за названу величину. Разом з тим 44% тих, котрі позитивно ставляться, — для України відсоток досить високий.
Що ж до демонстрацій, що тривають, і хресних ходів, спрямованих проти Папи, то поки що максимум їх учасників у Києві сягнув тисячі осіб. Якщо організатори дуже постараються, то зможуть збільшити це число в декілька разів. Можливі аналогічні акції в яких-небудь містах Сходу і в Криму. На телевізійному екрані це може виглядати досить переконливо. Але що б не говорили організатори, в масштабах країни це стосується дуже незначного кола людей. Як православні віруючі в своїй масі, так і самі священослужителі аж ніяк не схильні виявляти таку непримиренність і агресивність. А потім Папа поїде, і для цих демонстрацій зникне мотив, та їх мобілізаційний заряд зійде нанівець. Чи сильну післядію відчуваємо ми зараз від набагато більш багатолюдних демонстрацій «України без Кучми»? Єдиним тривалим наслідком нинішніх акцій виявиться глухе роздратування тієї майже половини населення країни, яка вітає візит Папи, роздратування, яке вона перенесе не на безпосередніх організаторів акцій, а на саму Церкву, пов’язану з Московським Патріархатом. Особливо, якщо цим уміло скористаються традиційні противники останньої. Так що саме ці акції, а не сам візит Папи являють собою небезпеку для позицій УПЦ (МП) в українському суспільстві.
Активні противники візиту виглядають досить ізольованими. Їх, за рідкими винятками, поки що не підтримали навіть традиційні ліві — вороги Заходу і прихильники оновленого Союзу. Здавалося б, на першотравневих демонстраціях лівих, де звучали і антизахідні гасла, і заклики до слов’янської єдності, було б якраз доречно сказати що-небудь проти Папи і католицької експансії. Але ж ні, якось не прозвучало. Зате з боку представників правих і центристських партій не бракує висловів на підтримку візиту. В тому числі і з боку партій, звичайно дружньо налаштованих до УПЦ (МП). Як приклад наведемо заяву СДПУ(о), в якій, крім усього іншого, міститься заклик до противників візиту утриматися від деструктивних дій.
Про позицію влади України немає чого й казати — це рідкісний випадок консенсусу всіх гілок влади, представники яких навперебій доводять корисність папського візиту. Іноді явно невлад — наприклад, в заявах, що він сприятиме зміцненню стабільності, дозволить поліпшити міжцерковні стосунки, прискорить розв’язання проблем у стосунках між державою і Церквою. Ось чого вже не буде, того не буде.
Що дасть візит Папи в міжнародному плані? Візит глави Ватикану в Україну в очах світу — нормальний черговий візит, нічого особливого. Нормально поводиться влада. Ненормально виглядало б, якби візитові хто-небудь перешкодив. Хтось протестує, але на те й свобода.
Осібно, звичайно, стоїть Росія. Заяви декількох офіційних осіб з негативною оцінкою візиту Папи до сусідньої країни виглядають, щонайменше, дивно. У тому числі й слова нового посла Віктора Черномирдіна: «Візит Папи Римського — справа України, але, мабуть, це не дуже добре і не дуже правильно!». Можна зрозуміти, коли подібні заяви робить патріарх РПЦ, але Віктор Степанович не мав би вважати Україну своєю канонічною територією.
М’яко кажучи, перебільшеними є заяви, що раз у раз повторюються про те, що візит римського Понтифіка сприятиме зростанню іміджу України, дозволить Європі скласти про неї об’єктивну думку і т.ін. Папа об’їздив половину країн світу. Ось нещодавно він побував у Сирії, то чи сильно це підвищило її імідж? Інша річ, що до України на декілька днів візиту буде привернуто доброзичливу увагу країн Заходу. Звернуть увагу на контраст із нетерпимою Росією, куди Папа вже і їхати не хоче. Про Україну згадають трохи і ненадовго, але більше хорошого, ніж поганого. А взагалі головний зовнішньополітичний підсумок візиту в тому, що він додасть упевненості представникам України на міжнародній арені. Тепер вони зможуть виступати від імені країни, котра відома не лише корупцією і скандалами, але й тим, що вона приймає главу Католицької Церкви, одного з провідних лідерів сучасності. І це вже — непогано!
