Українськi партiї приховують своїх «донорів»

Днями в книгарні «Є» відбулася зустріч із екс-головою Конституційного суду Республіки Польща, а нині — директором Інституту громадського сектору та суспільної політики Університету Лазарського у Варшаві Єжи Стемпєнем. На порядку денному — правові особливості фінансування політичних партій у Польщі.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД У ПОЛЬСЬКОМУ ОБ’ЄКТИВІ

Ключовою тезою виступу стало твердження, що без партій неможливе функціонування демократії як такої. Польський гість також зазначив, що без грошей політику робити не можна: «Вибори відбуваються не щодня, а далі партіям треба на щось жити». Саме тому свою розповідь пан Стемпєнь розпочав із того, що до фінансування політичних партій існує два підходи. Перший — європейський, коли партії переважно фінансуються з державного бюджету. Другий — американський, де не виключена можливість серйозного доручення приватних коштів до фінансування політичних сил. Республіка Польща як член Європейського Союзу є прихильником першого підходу й фінансує свої політичні партії з державного бюджету.

Єжи Стемпєнь зазначив, що Україна, як і Польща, є членом Ради Європи, а там існує практика так званого м’якого законодавства, коли РЄ складає певні рекомендації для країн-членів організації. Однією з них є Рекомендація Ради Європи від 8 квітня 2003 року. Стаття 1 цього документа говорить, що «держава повинна надавати підтримку політичним партіям», а розділ IV Рекомендації наголошує на необхідності щорічної звітності політичних партій щодо їхніх бухгалтерських операцій та відображення всіх пожертвувань (їхня характеристика та вартість), отриманих партією. Політичні партії Польщі, приміром, щороку роблять звіт за рік минулий і подають його до Державної виборчої комісії, яка виступає в ролі незалежного аудитора й перевіряє дані, вказані в документі. Якщо звіт було складено неправильно, партія не отримує державних дотацій на своє існування й живе виключно на кошти з власного фонду.

Утім, Єжи Стемпєнь також зазначив, що й у системі державного фінансування партій є певні прогалини, серед яких — недосконала технологія перевірки витрат політсил і недостатня кількість інструментів для боротьби з практикою незаконного фінансування партій. Остання, на його думку, має здебільшого формальний характер.

СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Що ж до українських реалій, то у вітчизняному законодавстві існує правова база, яка регулює фінансування партій та окремих кандидатів. Утім, публічне оприлюднення інформації щодо фактичного фінансування партій та індивідуальних кандидатів, з одного боку, майже не виконується, а з другого — грунтовно не перевіряється на можливість недобросовісного складання фінансового звіту за минулий рік.

Два роки тому на парадоксальну ситуацію в Україні (попри наявну правову базу, державі не вдалося імплементувати правила політичного фінансування) звернули увагу й міжнародні експерти: у звіті Global Integrity Report: 2011, котрий досліджував ефективність контролю грошових потоків у політиці та механізми запобігання корупції в 31 країні, Україна опинилася в кінці рейтингу. Для прикладу, згідно з останніми даними громадського руху «ЧЕСНО», лише 183 із 444-х народних депутатів України у відведений законом термін опублікували свої декларації. Що стосується парламентських партій, то на сьогодні всі п’ять оприлюднили свої фінансові звіти за 2012 рік.

Нагадаємо, відповідно до Закону України «Про політичні партії», інформацію про доходи, видатки та майно партії політсили зобов’язані щорічно публікувати в загальнодержавному засобі масової інформації до кінця I кварталу поточного року. Однак їхній зміст і деталізація бажають бути кращими, а механізми перевірки зазначеної там інформації — такими, що функціонують не лише на папері, а й на практиці.

Отже, згідно з офіційними даними фінансових звітів про доходи, видатки та майновий стан п’яти політичних сил, рейтинг найбагатших парламентських партій України є таким:

1 місце — Партія регіонів:

доходи — понад 325 млн грн;

видатки — понад 315 млн грн.

2 місце — ВО «Батьківщина:

доходи — майже 115 млн грн;

видатки — понад 114 млн грн;

3 місце — Комуністична партія України:

доходи — понад 112 млн грн;

видатки — вище 110 млн грн.;

4 місце — «УДАР»:

доходи — понад 43 млн грн;

видатки — понад 41 млн грн.;

5 місце — ВО «Свобода»:

доходи — понад 27 млн грн;

видатки — понад 25 млн грн.

Серед названих політичних сил лише ВО «Свобода» у своєму фінансовому звіті деталізувала партійні витрати, як того вимагає законодавство ряду європейських країн. А чотири із п’яти політичних партій опублікували свої фінансові звіти в припартійних ЗМІ, а не загальнонаціональних популярних медіа.

Уся справа в тім, що Закон України «Про політичні партії» говорить про те, що свій фінансовий звіт кожна з них має публікувати в загальнодержавних медіа, але не конкретизує, в яких саме, що дозволяє політичним силам трактувати цю норму на свій лад. До того ж дані про фінансових «донорів» вітчизняні політичні партії вміло приховують від своїх виборців. Так, у офіційних звітах політсил йдеться про так звані «добровільні пожертвування», без конкретизації конкретних сум і називання імені кожного «благодійника».

Однак таке «замовчування» передусім не грає на руку самим об’єднанням. Адже практика, коли партії залучають кошти від звичайних громадян, а не від багатих анонімних «донорів», є поширеною в усьому світі. Це допомагає уникати залежності чи політичного тиску з боку найвагоміших «донорів» та робить політиків набагато ближчими та відкритішими до своїх виборців.

КОМЕНТАРI

«ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ В УКРАЇНІ МАЄ ВІДКРИТИСЯ ВІКОНЦЕ ДЛЯ ЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

— Польський досвід багато в чому корелює з практикою ряду європейських країн. Однак в Україні вже була спроба перейти на державне фінансування, навіть затвердили відповідні законодавчі зміни, але в нас замало ухвалити правильний закон — потрібно, щоб він діяв. По-друге, в нас, на жаль, завжди існує паралельна практика — як у економіці, так і соціальній та політичній сферах. Адже у політика, як і в економіці, можна говорити про існування тіньової сфери. Є тіньове фінансування, й до цього причетні всі політичні сили — не тільки правлячі, а й опозиційні. І ось тут ми починаємо торкатися парадоксів.

Наприклад, якщо зараз, за нинішніх умов, за нинішньої політичної влади втілити в життя хоча б деякі форми прозорого фінансування і державного контролю над діяльністю політичних партій — це могло б знищити нинішню українську опозицію. Тому мені здається, що цей дуже цікавий і важливий досвід Польщі та інших країн Європи в Україні можна буде втілювати лише через певний час, коли внаслідок кардинальних політичних змін відкриється вікно для етичної політики.

«...КРАЇНІ НЕОБХІДНІ КОМПЛЕКСНІ РЕФОРМИ»

Сергій ТАРАН, політолог:

— По-перше, застосування європейського досвіду в Україні неможливе окремо, тобто без зв’язку з іншими законами, які треба розробляти паралельно. Однозначно спочатку треба боротися з корупцією, уникнути вибіркового правосуддя й змусити правоохоронні органи працювати за законами, а не за побажаннями правлячої політичної сили. По-друге, надзвичайно важливо розуміти, що прозоре фінансування політичних сил потребує ще певного обмеження в тих коштах, якими вони можуть оперувати. У Польщі, приміром, існують обмеження щодо того, яку суму грошей партії можуть витрачати на виборчу кампанію. І це правильно, тому що фінансування має створювати рівні умови для участі громадян у політичній кампанії.

Третє: існує ще одна велика проблема — державне фінансування створює певні проблеми для нових політичних сил. Ми зараз всі говоримо про те, що Україні потрібне оновлення політики; про те, що повинні прийти нові політичні сили, але не забуваймо, що державне фінансування за такою моделлю створює певні переваги для старих політичних сил. Тому це — проблема, яку теж буде потрібно вирішувати. І, нарешті, останнє: державне фінансування має передбачати контроль за прибутками та видатками окремих політиків — це те, чого в нас немає ні на рівні культури, ні на рівні законів.

Тож, підсумовуючи, якщо ми говоримо про прозорість фінансування політичних сил, треба розуміти, що це має бути комплексна реформа, яка включатиме ряд факторів, і нам слід думати про ті наслідки, які ці впровадження матимуть для українського суспільства.