Українські річки вступають y... Євросоюз?

Iнтеграція України в Євросоюз передбачає прийняття на себе зобов’язань щодо дотримання певних стандартів якості водних ресурсів. Найпильніша увага придiляється Закарпаттю, територiєю якого протікають річки, спільні для України й для майже членів ЄС. Щодо них в останні роки завершений один із проектів, який було реалізовано за підтримки програми TACIS, «Транскордонний моніторинг та оцінка якості води річок Уж, Латориця та Західний Буг». У 1997 році Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (назва, яка була на той час. — Авт. ) було подано заявку до ЄЕК на виконання проекту. Після тендеру фірмою-виконавцем став німецько-французький консорціум «Родеко — Міжнародний офіс із води». TACIS підписав контракт на виконання проекту 16 жовтня 1998 року, але повноправним днем народження проекту вважається 2 листопада, коли до Києва прибули координатор Карл-Райнер Ніппес і керівник групи експертів Ніколас Шумахер.

За результатами досліджень, найбільшою спільною проблемою двох басейнів (Уж — Латориця та Західний Буг) є поганий стан комунальних очисних споруд, більшість із яких була збудована ще в 70-і роки. А ще — біогенне забруднення, джерелом якого є змив поживних речовин із сільгоспугідь. У Латориці, лівому притоці Бодрогу (басейн Дунаю), в районі міст Мукачева й Чопа спостерігається висока концентрація нафтопродуктів, амонійного азоту, органічних речовин, міді. Основним забруднювачем Ужа — лівої протоки Лаборця (басейн Дунаю) — є стічні води Ужгорода, що збільшують мінералізацію, концентрацію азоту амонійного, органічних речовин, нафтопродуктів, феномів та міді. «Від цього страждають неповторні екосистеми, — говорить професор біологічного факультету Ужгородського університету Василь Комендар, — адже в наших ріках уперше в Україні знайдено Hydrurus foetidus — макроскопічну золотисту водорость. У пробах відмічені німфи веснянки великої (Perla maxima Scopoli), що занесені до Червоної книги України. Єдиний, на жаль, загиблий екземпляр міноги угорської (Cudontomyzan dantordi Regan) було відмічено в безіменній притоці річки Улічка недалеко від впадіння останньої в Уж».

Відновлення первісної сили колись сталих екосистем зможе протидіяти навіть природним катаклізмам. На цій позиції стоїть професор Ужгородського національного університету, експерт від України з питань виникнення катастрофічних паводків у басейні Дунаю в ICPDR (Міжнародна комісія з захисту Дунаю) Андрій Ковальчук:

— Кінець ХХ і початок ХХI сторіччя характеризується значною інтенсифікацією шкідливої дії природних вод. Хоча паводки — звичайне природне явище. І на Дніпрі, й на Тисі, й на Пруті в деякі роки трапляється до 8–12 паводків на рік, однак лише окремі з них мають ознаки катастрофічних. Саме останні завдають особливо великих матеріальних збитків. Найвідомішими з таких за останні роки були паводки в Закарпатті 1998 та 2001 років. Сумарні втрати народного господарства і приватних господарств від них оцінюються майже в 1400 мільйонів гривень. Навіть було порушено питання про відселення людей зі значних територій, які є давніми територіями етнічних груп гуцулів та бойків. Зрозуміло, що були задіяні потужні суспільні механізми протидії таким явищам, що виявилося в створенні багатьох програм, окремих проектів систем раннього попередження та оповіщення, проведення комплексів інженерних робіт на окремих ділянках — берегоукріплення, будівництво дамб, реконструкція мостів. Разом із тим недостатня увага надавалася відновленню здатності природних екосистем протидіяти чи нівелювати наслідки шкідливої дії вод, цебто реставрувати природні заплави, прирічкові ліси, ліси верхнього гірського поясу, а також відновити природні ландшафти річки — меандри, стариці, заплавні озера та ін. Певна річ, що це — довготривалі заходи на відміну від інженерних, що дають швидший ефект. Втім, інженерні споруди можуть зруйнуватися, а поновлення екологічної рівноваги — це повна гарантія.

— Наші річки завдяки своїй швидкості відносно чисті. Чистоту треба зберегти, — вступає в розмову кандидат біологічних наук, доцент УжНУ Людвіг Потіш. — Але тут питання переходить з чисто екологічного в соціальне русло, бо в Закарпатті здебільшого за сміттєзвалища правлять береги річок. Утрачені специфічні природні біоценози в середніх та верхніх течіях, бо сміття створює неприродні нашарування. Найліпше з біологічного погляду виглядають навесні нижні течії Тиси й Латориці. Бо після паводку вони самоочищаються, потужною є ширина заплавних ділянок, але це триває лише до початку червня. Потім починаються купання, випасання худоби, господарська діяльність, і до кінця літа ці ділянки стають деградованими. Річки, можна сказати, не виконують первинної ролі екологічних коридорів — сполучення гірської частини та рівнинної. Цей згубний процес не зупиняється: населення зростає, будинки наближаються до річок, звужують їхню природну життєдіяльність. Через малоземелля відбувається самозахоплення ділянок на берегах, і без того занадто випасених худобою. Це веде до їхньої ерозії, і при підйомі води ріка легко знаходить інше русло. Наприклад, у Течівському районі за селищем Буштино протікала Тиса за півтора кілометри від шосейної дороги. Нині вона наблизилася так, що скоро змиє путо. До такого призводить нерегульований забір гравію, орання та випасання на берегах. На відновлення ж треба витрачати великі гроші... Ріки — індикатор життя. З ними добре — то й у державі гаразд.

Л. Потіша підтримує поки що єдиний «Відмінник охорони природи України» в області, письменник Юрій Шип:

— Погано, що біля наших річок найбільше зосереджена промисловість — лісопилки, заводи, птахофабрики, свиноферми. Земельний кадастр є, а кадастру річок ще й досі немає. Хоча річка тісно пов’язана з лісом, а отже — з землею. Вирубка лісу, недотримання зеленої зони довкола річок призводить до ерозії берегів. Порушують законодавство щодо прибережної зеленої зони й ті, хто робить сміттєзвалища на берегах. Значною мірою сприяє цьому низький рівень свідомості населення. Нині вчителі, санітарні лікарі, лісники не виконують свої виховні обов’язки.

— Від Міжнародного союзу охорони природи нещодавно був делегатом на конференції міністрів довкілля в Києві, — зазначає професор А. Ковальчук. — Один із розділів форуму присвячувався Карпатам. Висновок: в Україні 30 млн. кубометрів води є недостатньо очищеними. Нормативно вони очищені, але пити цю воду не можна. В Ужгороді ж, навіть за нашими «поблажливими» нормативами, половина води з очисних споруд скидається недостатньо очищеною. До вступу в ЄС нам довго. Надто слабі! В селищі Довге на Іршавщині каналізаційну систему змило повінню, в багатьох населених пунктах її взагалі нема, все йде в річки! Порушуємо закони юридичні й людські щодо води, а також її мешканців: охорона біорозмаїття поставлена дуже погано. Закарпаття — філія Львівської рибінспекції, а своєї нема. Люди ловлять усе підряд, ніхто нічого не лімітує. Зробили для отруєння довкілля свою чорну справу й аварії на золотодобувних підприємствах в Байя Борша і Байя Маре (Румунія), де дамби збудували з технологічними порушеннями — використали для будівництва грубий пісок, а не дрібний. Платимо за це своїм здоров’ям не лише ми, українці. Дунай зараз є найбруднішою річкою Європи, а формується ж він великою мірою з Прута й Тиси — річок, які протікають через Україну та інші європейські держави.