Український канал та російський екоцид у Криму

Ще в серпні цього року Росія після розгортання пропагандистської кампанії щодо нібито незаконності перекриття Україною Північнокримського каналу та порушення Слідчим комітетом кримінальної справи подала позов до Європейського суду з прав людини, в якому звинуватила Україну в злочині екоциду. Для роздування міфічного «злочину» було створено так звану кримську робочу групу з оцінки шкоди, завданої півострову Україною. Саме ця група людей і звернулася в квітні 2021 року до Слідчого комітету Росії та до ФСБ з заявами про порушення кримінальної справи за такими складами злочинів за російським законодавством як «теракт», «публічні заклики і виправдання терористичної діяльності», «організація терористичної спільноти і участь у ній», «організація діяльності терористичної організації і участь в її діяльності», «диверсія», «екоцид», «акт міжнародного тероризму». І якщо «терористичні» склади злочинів здавна є інструментом політичних репресій у Росії, то застосування складу злочину екоциду — це новація, звернення до якої, очевидно, пов’язане зі специфічними обставинами, викликаними припиненням постачання води Північнокримським каналом. Цей пропагандистський крок Росії говорить лише про низьку кваліфікацію російських юристів, вважають кандидат юридичних наук у галузі міжнародного права Олексій ПЛОТНІКОВ та доктор юридичних наук з міжнародного права Борис БАБІН.

На їхню думку, порушення кримінальної справи за статтею 358 Кримінального кодексу Росії є проявом політичного переслідування. Бо якщо б функціонери держави-окупанта так опікувалися захистом природи, то варто було спершу розглянути справи щодо знищення природних пам’яток, які належать корінним народам у самій Росії, або екологічних лих у Криму, завданих самою Росією. Однак реальні екологічні проблеми в Росії не викликають інтересу її Слідчого комітету, і щодо них не створюють робочих груп. Натомість у екологічних проблемах окупованої території звинувачують «невстановлених осіб, що перебувають на території України і виступають проти возз’єднання Криму з Росією».

ЕКОЦИД ЯК ЗЛОЧИН. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ

Українські правники-науковці розглядають цю ідею Росії з правової точки зору і доводять, що вона цілком безперспективна. Так, такого злочину як «екоцид» у міжнародному праві сьогодні не існує, хоча віднедавна ведеться активна експертна робота з його визначення. Деякі види впливу на навколишнє середовище можуть розглядатися як елементи інших складів міжнародних злочинів. Злочини проти навколишнього середовища фігурують у кримінальному законодавстві багатьох держав, проте термін «екоцид» і злочин «екоциду» міститься в кримінальних кодексах лише деяких країн, що колись входили до складу СРСР: Росії, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, України. При цьому, «найстарший» кримінальний кодекс саме в Російської Федерації. Його було ухвалено ще 1996 року, і стаття 358 (екоцид) була наявна вже в першій його редакції. Понад те, визначення «екоциду», наприклад, у статті 441 Кримінального кодексу України — це калька зі статті 358 Кримінального кодексу Росії. Тобто Росія першою з усіх держав світу закріпила злочин екоциду в своєму кримінальному законодавстві і стала «зразком» для своїх сусідів. Однак хоч цю статтю і пов’язують у російському кримінальному кодексі з імплементацією Конвенції про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, вона недаремно до 2021 року в самій Росії була мертвою. І ось вона, нарешті, знадобилася, але... як засіб політики.

У кримських юристів не все гаразд із визначенням суб’єкта злочину. Навіть з погляду звичайної логіки важко зрозуміти, як особа може бути одночасно «невстановленою» та беззаперечно перебувати на території України. Вже це виглядає як «призначення винних» заздалегідь, що порушує принцип презумпції невинуватості.

По-друге, росіяни плутають міжнародне право і кримінальне право. В який спосіб фізична особа взагалі може порушити міжнародний договір, якщо він укладається державою і зобов’язання по ньому несе держава? Використання міжнародної конвенції для виправдання порушення кримінальної справи виглядає як чергова спроба держави-агресора спотворити міжнародне право.

По-третє, незрозуміло, як на підставі міжнародного договору можна порушити кримінальну справу. Однак, здається, що російські слідчі шанують традицію політичних репресій значно більше, ніж законність.

По-четверте, перекриття Північнокримського каналу не є управлінням природними процесами. Навпаки існування каналу — це вплив на природні процеси, а от припинення постачання по ньому води — це відновлення природного стану речей, що існував до побудови каналу.

По-п’яте, російські юристи не вміють читати статті свого ж Кримінального кодексу. Справу порушено за фактом «шкоди економічній, соціальній та екологічній обстановці Кримського півострова». Проте склад злочину екоциду за російським же кримінальним законодавством полягає в «масовому знищенні рослинного чи тваринного світу, отруєнні атмосфери або водних ресурсів, а також скоєнні інших дій, що здатні спричинити екологічну катастрофу». Він не охоплює економічну та соціальну шкоду. Стаття 358 не входить ані в главу 22, ані в розділ IX Кримінального кодексу Росії, тож за нею в принципі неможливо розслідувати злочини економічного чи соціального характеру.

По-шосте, звернімо увагу на «об’єктивну сторону», тобто на причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали. Постає питання, а в чому тут наслідковий зв’язок між дією (перекриттям Північнокримського каналу) та наслідком, на який посилається Слідчий комітет Росії — зміна екосистем озера Сиваш, скорочення популяцій тварин? Адже Сиваш існував і до побудови Північнокримського каналу, а звірі, риби, птахи та рослини животіли тут задовго до появи людини. Якщо пристати до думки російських слідчих, то виходить, що вода в Північнокримському каналі потрібна, щоби злити її в Сиваш та напоїти диких звірів. Сподіваємося, що цього не станеться, адже потрапляння великої кількості прісної води до Сивашу, який природно відрізняється підвищеною солоністю, якраз і стане катастрофою для місцевої екосистеми.

Таку позицію підтверджують дослідження російських учених, які вивчали Сиваш зараз. Це науковці Азово-Чорноморської філії Всеросійського науково-дослідного інституту рибного господарства і океанографії, підконтрольних росіянам «Севастопольського державного університету», «Севастопольського відділення Державного океанографічного інституту ім.М.М.Зубова» та розташованого там саме «Морського гідрофізичного інституту Російської академії наук». Вони стверджують, що саме припинення стоку прісної води в Сиваш і відновлює саме ті природні умови, які існували в затоці до побудови та пуску Північнокримського каналу.  

Українські учені-правники нагадують, що за міжнародним правом відповідальність за екологічний стан окупованої території несе держава-окупант. Якщо комусь у Росії хочеться знайти справжніх винних у численних екологічних негараздах у Криму, то шукати слід не серед «невстановлених осіб» на території України, а серед дуже добре відомих осіб, що перебувають у Росії та в Криму. 

І нарешті, немає різниці між каналом та, наприклад, водогоном. Через канал вода постачалася споживачам за оплатними договорами. Після захоплення Криму Росія жодного разу офіційно не зверталася до України щодо поновлення дії договорів про водопостачання. Ба більше, за твердженнями українських посадових осіб, саме Росія припинила постачання води в Крим у квітні 2014 р., після захоплення нею частини каналу, яка розташовується в Криму, в той час як рішення про перекриття каналу з українського боку було ухвалено лише в травні.

ЕКОЦИД У КРИМ ПРИЙШОВ ВІД РОСІЇ

Насправді ж екоцид у Крим прийшов з боку Росії — з її військами та з її владою. Росія до природи Криму ставиться як до трофею, який треба скоріше використати та приховати. Досить згадати тисячі дельфінів, які загинули в морі через злочинний вилов риби та військові навчання, загибель риби та птахів у Керченській протоці через перекриття її дамбою, яка є в складі так званого мосту, а також зовсім недавню загибель тисяч птахів на півночі Криму, до якого призвели, як визнали учені, антропогенні чинники Криму, а саме вони вже восьмий рік формуються в Криму Росією. Великої шкоди завдало Криму також будівництво так званої траси «Таврида». На її місці знищені десятки тисяч дерев. Вона перекрила ареали проживання та розмноження звірів та птахів. Дорогу кримчани вже прозвали «трасою смерті», через надмірно велику кількість смертельних аварій на ній.

Для будівництва автомагістралі в Криму видобувалися корисні копалини в такій кількості, що для півострова це завдало непоправної шкоди. За інформацією «служби автодоріг Криму», заради будівництва магістралі здійснили вирубку 111 тисяч дерев та 116 тисяч кущів. Для невеликого за площею півострова такі вирубки — початок екологічної катастрофи, а знищення рослин, занесених до Червоної книги, — це зухвале варварство. Найбільше збитків завдано лісам поблизу Севастополя, де вирубано понад двадцять тисяч дерев. Здебільшого це кримська сосна, яку весною 2019 року з ініціативи окупаційної «влади» «вилучили з Червоної книги Росії». Зберегти дерева вдалося лише в самому Севастополі, а середній вік знищених дерев — сорок-вісімдесят років. Не пошкодували будівельники «Тавриди» навіть лісосмуг, які знищили «під корінь», хоча, звісно, можна було цього не робити, вважають кримські екоактивісти. А знищення їх влада пояснила лиш тим, що обабіч траси не може бути кущів, дерев і лісосмуг, щоб там не ховалися «терористи», які могли б підірвати трасу, що має для окупантів визначальне військове значення. І ліси, «щоб у них не ховалися українські партизани», варварськи винищуються  по всьому Криму.

Нещодавно в соціальних мережах жителі Євпаторії знову зафіксували незаконний видобуток піску, внаслідок якого золоті пляжі в Євпаторії практично зникли і в такому жалюгідному стані не були вже давно. Промислова експлуатація природних запасів призводить до розмивання євпаторійських пляжів Каламітської затоки, що підтверджується ученими. 

Кандидатка юридичних наук Ганна УСТІНОВА-БОЙЧЕНКО говорить про незаконне знищення росіянами природно-заповідного фонду Криму. Російська «влада» контролює на півострові 48 об’єктів природно-заповідного фонду України державного значення, 40 з яких після початку окупації було «понижено в статусі до регіонального значення». А такі «об’єкти регіонального значення» є надзвичайно вразливими та фактично не захищеними від зловживань влади, які можуть призвести до знищення заповідних екосистем у корисливих цілях.

Збереження заповідних фондів Криму для них не є пріоритетним, оскільки в серпні 2014 року спікер Володимир Константінов заявив про необхідність «ліквідації Опукського та Казантипського заповідників», оскільки вони нібито «перешкоджають розвитку тваринництва». Однак причиною цього було подальше використання цінних ділянок узбережжя й незайманої природи для урбанізації та забудови.

На заповідних територіях окупаційна адміністрація встановила нові правила відвідування. Прогулянки дозволили тільки «за затвердженими маршрутами», заборонили збирання ягід, грибів, лікарських трав, полювання та риболовлю зробили платним. 

Із точки зору агресора «припинив існувати» заповідник «Мис Мартьян», площу Ялтинського гірничо-лісового заповідника було зменшено на 36,5 гектара, а землі Кримського природного заповідника було частково «вилучено». Екологи відзначають, що все це робиться окупантами заради забудови заповідників. Так, з території Ялтинського гірсько-лісового та Кримського заповідників вилучено землі для будівництва «урядових дач». Така площа забудови, еквівалентна всім приміським лісам Києва. Іншою метою, на думку експертів, є влаштовування «елітного полювання». Для російських «чиновників» із комерційної точки зору найбільш ласим шматком є саме Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, на частку якого припадає понад половини (14,5 тисячі гектарів) заповідної землі, яка простягається вздовж Південного берега Криму. Вільний доступ до них дозволявся в усі часи. Лише російська «влада» вирішила змінити ситуацію й закрити їх для відвідувачів. 

Характерним для поведінки окупантів є поводження з регіональним ландшафтним парком «Бакальська коса». Незаконний видобуток піску на родовищі «Бакальська банка» свого часу змогла зупинити Україна, але після окупації Криму така незаконна діяльність відновилась, посилилася та здійснюється не тільки безпосередньо на родовищі «Бакальська банка», а й за його межами, просто на території парку.

Подібна господарська діяльність становить екологічну загрозу для узбережжя, природоохоронної зони та населення Кримського півострова й ще раз доводить, що замість того, щоб зберігати унікальні природні ресурси, «окупаційна влада» знаходить способи зайвий раз «нажитися» на тому, що може належати тільки народу та умисно знищує об’єкти, які є не лише естетичною насолодою для людей, а й підтримують узагалі водний баланс нашої планети. 

Фактично це означає знищення унікальної флори та фавни середземноморського типу. На території Опукського заповідника проводять регулярні військові навчання з бомбометаннями, запусками ракет та стрільбами з кораблів. Таке поводження фактично знищує унікальні природні ресурси. 

Під Судаком у бухті Капсель на мисі Меганом агресором проводяться будівельні роботи зі зведення об’єктів «арт-кластеру» «Таврида». Це стало можливим завдяки тому, що 2019 року частина території заповідника «втратила» охоронний статус за «рішенням» окупаційної «влади». 

Фактично будівельні роботи проводяться в охоронній зоні пам’ятки природи «Мис Меганом», де ростуть червонокнижні рослини, а місцеві жителі тепер позбавлені доступу до моря через зведений паркан. Також стало відомо про причетність до затвердження цього проєкту першого заступника адміністрації президента РФ Сергія Кирієнка. Проєкт також особисто схвалив Володимир Путін, колишній голова уряду Дмитро Медведєв та ще низка російських топ-чиновників. Генеральним підрядником виступає фірма давнього друга Путіна — Геннадія Тимченка.

Форум «Таврида» та цей «арт-кластер» став черговою спробою Кремля вибудувати молодіжну політику. Як зазначила журналістка з Севастополя Надія Ісаєва: «Здається, Росія плавно перетікає в Радянський Союз у плані негативних практик: створюється щось на зразок комсомолу. Молодь намагаються задобрити тусовками в хороших місцях, купити її лояльність, можливо, якимись кар’єрними ліфтами. Саме заради цього абсолютно варварським способом знищується унікальне місце в Криму».