Українці не надто прагнуть належати до еліти

В науковій літературі радянських часів про "владну еліту" згадувалося рідко. Інтуїтивно (а може, й не тільки інтуїтивно) цього поняття намагались "уникати". Комуністична еліта існувала як "невидимка", не актуалізуючись у теорії. Соціальні науки не концептуалізували це поняття ані як елемент соціальної структури, ані як чинник соціальної динаміки.

Тимчасом еліта як найвищий прошарок, що здійснюює функції управління й розвитку будь-якого суспільства, є обов'язковим складником його соціальної структури. В західній літературі існує велика кількість праць, присвячених питанням еліт. У класичній теорії владної еліти Райта Міллса члени еліти означаються як люди, чиї позиції дозволяють їм піднятися над оточенням і ухвалювати відповідальні рішення. Вілфредо Парето назвав елітою найвищих членів суспільства, чиї виняткові риси приносять їм владу та престиж. Хосе Ортега-і-Гассет зараховував до еліти людей, що мають інтелектуальну чи моральну перевагу над масою, мають найвище відчуття відповідальності.

Надалі поняття еліти уточнювалося на основі розмежування між потенційною та реалізованою владою. Зокрема, під правлячою елітою ми розуміємо прошарок суспільства, якому реально належить влада в даному суспільстві в даний час і який має змогу ухвалювати рішення загальнодержавного значення. Чільне місце серед структур, що складають політичну еліту, належить урядові.

Попри зростання відкритості елітних та субелітних груп і політичну легітимацію шляхів їхнього формування масова свідомість і далі сприймає політичну еліту як упривілейоване, закрите для людини ззовні середовище. Про це свідчать результати проведеного нами опитування.

У відповідях на запропоновані запитання категоричнішими були жінки. Вони цілковито відкидають можливість опинитися в прошарку правлячої еліти, але компенсують свій песимізм сподіванням на те, що таку змогу матимуть їхні діти.

Більшість опитаних із вищою та незакінченою вищою освітою не ставлять собі такої мети, але теоретично припускають можливість. За національністю серед них переважають українці. Більшість респондентів-євреїв переконані, що самі вони до правлячої еліти потрапити не зможуть ніколи - але вони ж таки найбільше впевнені в тому, що таку змогу матимуть їхні діти.

Більшість респондентів із тих, що оптимістично дивляться на майбутнє своїх дітей, служать в армії, міліції та органах СБУ, працюють на орендному або спільному підприємствах або займаються індивідуальною діяльністю.

Дослідження здійснив відділ соціальної психології Інституту соціології НАН України за сприяння соціологічної служби "СОЦІС-Геллап" (грудень 1996 року, вибірка - 1200 осіб).