Уроки «касетного скандалу» для місцевої влади на сьогодні та завтра
Пожильці тих двох горезвісних наметів у Хмельницькому не ремствували, що їм тісно, нудьгували. Перехожі байдуже обминали тих самотніх учасників акції. А то якогось дня лідер одного з облпартосередків узяв плаката в руки і у супроводі сімох однодумців пішов головним майданом міста в надії, що хтось до цієї процесії приєднається. Не знайшов масової підтримки і залишив намір мітингувати.
— І чого б то, пане Михайле, у більшому Хмельницькому люди менш політично активні, ніж у райцентрах?
— Проблема не в географії. А у соціально-економічній ситуації, що складається у тій чи iншій точці на карті краю. Президент Кучма для пересічних громадян далеко, їх, громадян, передусім, хвилює, як працює Чекман у Хмельницькому або Мазурчак, мій колега, у Кам’янці-Подільському. Аж тоді, коли не знаходять розуміння на місцях, спрямовують свої емоції у сторону Президента.
Хто мерзнув у наметах, ходив з отим плакатом головним майданом? Штатні партпрацівники або ті, які не мають до чого рук докласти. Громадська думка про верховну владу складається з того, як організовано життя міста, селища, села. Хмельницький був і залишається містом, де бюджетна сфера не знає, що це таке — борг із зарплатні, де пенсіонери у мiру одержують свої пенсії. Місто ще вдосвіта прибирається, ввечері освітлюється, має воду, тепло в оселях. Ще до декларованого урядом загального зростання Хмельницький забезпечував і продовжує забезпечувати збільшення обсягів виробництва на 10—12 відсотків щороку.
Ніхто не залишить свого робочого місця на заводі, у крамниці чи на ринку, щоб втягнутися у піар, організований далекими поводирями.
— Однак пан міський голова, мабуть, пам’ятає про пікети біля універмагу «Дитячий світ», де «мовою плаката» вимагали «Чекмана у відставку!»...
— Якби й забув, то згадав би, коли зчинився скандал у столиці. Так завжди буває, коли зачіпаються чиїсь групові або особисті інтереси. Там — зацікавлений Мороз, стурбована арештами своїх бізнесових соратників Тимошенко. А хто ж у Хмельницькому? Сказати б, прості продавці квітів, які заставили своїми обдертими ятками майданчик біля універмагу «Дитячий світ». Болото — по коліна. Як мовиться, ні пройти, ні проїхати. Ганьба перед городянами та гостями міста. От виконком і вирішив спрямувати процес продажу квітів у цивілізоване русло, себто впорядкувати майданчик, аби він знову став місцем культурного відпочинку. Не забули й про квітковий бізнес. Запропонували дрібним підприємцям інші місця для торгівлі — у підземному переході й павільйоні. Тоді й почався той гармидер. Згадую ті події у Хмельницькому, співставляю з «касетним скандалом»...
— Невже, пане Михайле, такі речі співставляються?
— Все — один до одного. Різниця лише у тому, що там, де зачіпаються більші інтереси, організовують гучніші, масштабніші скандали. І тут, на периферії, був свій сценарій — з підписами про відставку міського голови, з чуткою, що Чекман на свою особисту користь щось вигадує, із «своїм псом демократії» і т. ін. Міська влада від задуманого не відступила. Час уже розставив усе по своїх місцях. Наразі ті ж представники квіткового бізнесу запевняють, що у підземному переході і у павільйоні якийсь особливий мікроклімат для їхньої флори — не в’яне. До речі, щось подібне було і у столиці, коли взялися укладати тротуарну плитку на Хрещатику.
Тепер аналізую, роблю висновок, що те переселення квіткарів могло б відбутися спокійніше, без сплеску емоцій. Якби ми, скажімо, раніше, ніж вирішити, звернулися до громадськості з запитанням, чи її влаштовують оті обдерті ятки біля «Дитячого світу». Міг би й сам зразу вступити у діалог з продавцями квітів... Це стосується і Президента, і міського голови, і директора заводу. У команді кожного трапляються такі, про яких у народі кажуть, що змусиш дурного Богу молитися, то він і лоба розіб’є. Звісно, найліпше — не пускати таких у свою команду. Коли ж уже впустив і бачиш, що здатні лоби розбити, то вирішуй оперативно та безкомпромісно кадрові питання.
Згадаймо перебіг подій. Напередодні «касетного скандалу» почалося активне створення міфу про реформаторський уряд, панукраїнця-прем’єра. Видали пенсії, оголосили, що бюджетна сфера вже не має боргів із зарплатні. Насправді ж, бюджетна сфера (принаймні у районах краю) і досі терпляче чекає, коли ж їй, нарешті, повернуть оті борги. Тут-таки підскочили ціни. На т. зв. основні продукти харчування, житлово-комунальні послуги — вдвічі. Пенсіонерові обласного центру, який, повторюю, завжди у мiру одержував свою скромну пенсію, стало ще тяжче жити. Непевний, що вже має спокійну старість і сільський пенсіонер. Хмельницький уперше не зміг надати соціальну допомогу сім’ям з дітьми...
Торік Хмельницький зібрав 170 мільйонів гривень податків і платежів, з яких місту залишилося лише 53 мільйони. У 2001-му заробимо 180 — 185 мільйонів, з яких нам планують залишити лише 48 мільйонів гривень. Як же у таких умовах організуєш нормальне життя міста? На середньостатистичного городянина планують менше бюджетних коштів, ніж на середньостатистичного мешканця того ж таки Теофіпольського району, де серед перших відгукнулися на «касетний скандал».
Поінформовані про такі хибні підходи до бюджетного процесу, депутати міської ради звернулися в усі інстанції, попередили, що поставлять у пікети весь Хмельницький перед будівлею обласної ради. Дечого добилися, однак далеко не всього, на що місто має законне право. Гадаю, що через запропоновані урядом нормативи формування бюджету зводяться нанівець реформаторські потуги у містах і підтримуються, сказати б, столовницькі настрої у районах. Фінансове управління облдержадміністрації танцює під урядову дудку, не зважає на закон про місце самоврядування в Україні.
Життя не залежить від результатів праці. Хіба ж це нормально? Відтак заговорили про те, що обласна рада має дати кредит селу для весняної сівби. Як торік. Однак торішній кредит ще не всі повернули. Гроші платників податків, одержані сільськими підприємницькими структурами, інфляція «з’їла». То й це — нормально? Хай би йшли у банки та одержували кредити для сівби чи для закупівлі худоби. Мені вельми важко збагнути, як відбулося збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, коли для випічки хліба завозять звідусіль пшеницю і продовжує зменшуватися поголів’я худоби.
Якщо уявне, бажане видається за фактичне, якщо у когось беруть, аби віддати іншому, то це рано чи пізно закінчиться великим скандалом.
— Отже, пане Михайле, це — урок для місцевої влади, який вона повинна взяти з бурхливих подій у Києві?
— Рішення мають бути об’єктивні, обґрунтовані, виважені, прозорі. Звідси спливає на поверхню питання про кадри, які ухвалюють рішення і переконують, що це має бути саме так, а не інак. Проблема добору кадрів загострилася. Ось пішов із посади заступника голови облдержадміністрації пан Олуйко. Інтелігентний, виважений, спокійний, діловий. Нормально пішов. Ректором інституту. Та невже добровільно? Ніхто не пояснив публічно, з якої принуки відбулося це резонансне кадрове рішення.
Або: чи досяг якихось значущих результатів на попередній посаді той, хто зайняв місце пана Олуйка в облдержадміністрації? Мовчать. Може, як кажуть, немає чим хвалитися? Отак сіють у масах недовіру до місцевої влади зокрема і до верховної влади взагалі. Угноюють грунт для чуток, припущень. Мені сподобалося, коли оголосили, що віце-прем’єром призначили пана Дубину. Заявили конкретно про його блискучі успіхи на великому заводі. Не дали жодного приводу для галасу з боку опозиції із, сказати б, другим пришестям пана Радченка в СБУ. У період його першого пришестя СБУ працювало прозоро і, принаймні, не робило ганебних заяв, не шукало ворогів там, де їх немає.
— Що ж до керівних кадрів облдержадміністрації, то група облпартосередків, об’єднана у «Подільську асамблею», свого часу звернулася до губернатора пана Лундишева з вимогою, аби відправив у відставку двох своїх заступників, двох начальників управлінь, деяких голів райдержадміністрацій. Обгрунтувала свої вимоги. Відповіді, на жаль, не почула, то звернулася до Президента...
— Їй-право, деякі призначення дивують. Головою Славутської райдержадміністрації став лікар. Коли він керував медзакладом там-таки, у Славуті, то, розповідають, у відділеннях навіть хліба для хворих не було. Я особисто нічого не маю супроти служителів Гіппократа, в яких є управлінський хист і досвід. Однак до цього призначення був уже лікар головою Білогірської райдержадміністрації, та, як мовиться, місце не зогрів.
«Подільська асамблея», яка, до речі, лояльна до Президента, мабуть, не знічев’я виступила з отаким зверненням. Не знаю, чому губернатор їй нічого не відповів. Та факт: якщо вже не бажаєш звільнити, то вступай у діалог з опонентом, аргументуй, пояснюй, переконуй, спростовуй припущення місцевого політикуму.
— То — ще один урок з «касетного скандалу» для місцевої влади. Треба правильно добирати та розставляти кадри, рішуче звільнятися від тих, хто компрометує весь інститут влади.
— Короля грає свита. Тому в народі побутує думка, що до свити потрапляє той, хто першим добіжить до найвищого кабінету краю. Не пригадую, щоб призначили на високу посаду після обговорення у масах тієї чи іншої кандидатури. Не шукали відповідi на сакраментальне запитання, чи вона авторитетна, ділова, гідна довіри.
— Якось ви, пане міський голова, заявили, що велика приватизація не дала сподіваного результату. Назвали молокозавод, що давно вже стоїть — простоює. Наразі ж сметану та йогурти везуть до Хмельницького аж із далекого міста Умань, із Києва та Полтави. Звісно, транспортні витрати позначаються на ціні того чи iншого продукту для пенсіонера.
— Від своїх слів не відмовляюсь. Хибний підхід до приватизації з боку тодішнього керівництва відділення Фонду держмайна дається взнаки. Не тільки на «мертвому» молокозаводі, а й на колишніх гігантах індустрії — «Катіон», «Нева», шкіргалантерейна фабрика. Є в обласному центрі маслосирбаза. Успішне підприємство. Тамтешній тямущий керівник пані Бєсєда охоче взялася б, як кажуть, поставити на ноги той молокозавод, та заступник голови облдержадміністрації пан Ступарик, схоже, чиїсь інші інтереси лобіює. Принаймні, про це говорять. Чому говорять? Бо немає прозорих підходів. І від цього також відгонить прийдешнім гучним скандалом.
— Чи, бува, не втягнуть у той скандал і міську владу?
— Не втягнуть. Сама природа влади в обласному центрі не допускає до цього. Бо рішення ухвалюють депутати, яких, як і міського голову, обирають. Тому й у проекті адміністративної реформи передбачається інша схема організації життя краю. А нам тут, на периферії, видно, що верховна влада має узяти для себе урок з отих гучних подій, прискорити адміністративну реформу. Влада, яка обирається, просто приречена на діалог, консультації з електоратом.
— Хіба неможливо таке, що на місцевому рівні візьме гору «грошовий мішок»?
— На виборах-98, коли я висувався на міського голову (до речі, втретє), вже вгадувалися потуги купити голоси. Один з опонентів навіть по хлібині кожному виборцеві подарував. І тут, на периферії, уже в олігархи місцевого масштабу, які не приховують своїх палких бажань щодо того, аби взяти владу в свої руки. Однак люди вчаться відрізняти зерно від полови. Є надія, що навчаться.
При цій нагоді висловлю свої міркування щодо пропорційної системи виборів. Була б прийнятною, якби був двопалатний парламент, де зважали б на інтереси держави і окремо взятих країв. За пропонованої ж системи інтереси регіонів не будуть представлені в парламенті. Хоча й «стара» система виборів недосконала. Бо, наприклад, район із 30-тисячним населенням представлений в обласній раді стількома ж, трьома, депутатами, як і 261-тисячний Хмельницький...
