«В історичній перспективі Герої Крут перемогли»

Українська Центральна Рада після свого створення в березні 1917 року майже 11 місяців зважувалася на такий політичний крок, як проголошення незалежності Української Народної Республіки. А вже через кілька днів у битві під Крутами новостворену українську державу довелося захищати кільком сотням курсантів, студентів та учасників Вільного Козацтва...

29 січня українці вшанують пам’ять Героїв Крут. На станції Крути відбудеться мітинг-реквієм. Хоча одним із організаторів акції на Чернігівщині стала обласна держадміністрація, основними ініціаторами вшанування пам’яті учасників битви є небайдужі українці без чинів та рангів. Відповідні акції 29 січня проведе молодь Луцька та Івано-Франківська. А тиждень тому громадське об’єднання «Українська альтернатива» організувало автопробіг від Києва до Крут, присвячений 93-й річниці битви.

Тоді як українська молодь ініціює заходи пам’яті Героїв Крут, загальнонаціональні телеканали «забувають» битву під Крутами, а в держави не знаходиться коштів, щоб зняти фільм про ці події, хоча його сценарій вже затверджений відповідними державними відомствами.

Хронічне незасвоєння уроків історії, нерозуміння контексту, у якому відбувалися важливі історичні події, зокрема і битва під Крутами, створює небезпеку повторення минулих трагедій.

На запитання, що потрібно робити, аби українську державність знову не довелося захищати лише тим молодим людям, які на День Соборності створили живий ланцюг між берегами Дніпра, «Дню» відповів історик, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій БУТКО.

— Неприйняття чи легковажність у ставленні до того, що відбулося під Крутами, передусім має місце через незнання цих подій. Нещодавно я розмовляв із однією журналісткою(!), яка навіть хизувалася тим, що нічого не знає про Крути. Після моєї півгодинної розповіді про бій у неї відбулася переоцінка цієї події, їй стало цікаво, у її очах подвиг Героїв Крут набув змісту. Тому справді необхідно, щоб українці розуміли, що за подія і в якому історичному контексті все відбулася. Сьогодні для нас важливо, що ті молоді хлопці (450 курсантів Військового училища ім. Хмельницького, перша сотня студентського куреня, близько сотні учасників Вільного Козацтва), які 29 січня захищали українську територію від агресії іноземного війська, пішли на це свідомо. Вони розуміли, що від них залежить доля їхньої держави. По-друге, ми повинні розуміти, що бій, попри всі втрати, був результативним. Молоді люди зуміли відбити ворога, організовано відступити, розібрати колію і затримати на три доби війська Муравйова. За цей час нечисленним українським військам вдалося придушити більшовицьку змову в Києві, а керівництву підписати мирний договір у Брест-Литовську, після чого УНР по суті справи виграла цю війну. Окрім того, цим молодим хлопцям вдалося завдати ворогові серйозних втрат. З українського боку в бою під Крутами загинуло 140 осіб, близько 130 були поранені, потрапили в полон, після чого вижили або зникли безвісти і 30 розстріляні, тоді як із більшовицького боку тільки вбитих було 300, а ще 1200 поранених.

Водночас студенти і курсанти захищали країну тоді, коли тисячі навченого колишнього царського війська за наявності великої кількості зброї пиячили, розповідали один одному, що втомилися від війни, хочуть землі й миру. Ці дорослі чоловіки самоусунулися від боротьби за власну долю. У перспективі ті, хто воював під Крутами, перемогли, а ті, хто самоусунувся, отримали політичні репресії, Голодомори, тоталітарний режим. Тому вшанування пам’яті Героїв Крут, як казав Євген Маланюк, це відзначення народження нового українця, який розуміє, що це його держава, що він господар у цій країні, що від кожного з нас залежить, щоб ця країна була такою, якою ми хочемо.

— Як повинна вшановуватися пам’ять Героїв Крут, щоб українці повною мірою розуміли всі ті важливі моменти, про які ви розповідаєте?

— Я задоволений тим, що саме громадськість у першу чергу ініціює вшанування пам’яті Героїв Крут. А це означає, що є люди, які знають і пам’ятають про ті події. Народний артист України Ярослав Гаврилюк разом із Просвітою готує перевидання книги «Крути. Січень 1918 року», оскільки перший наклад у 3000 примірників розійшовся миттєво. У цій книзі розміщений кіносценарій фільму про бій під Крутами. Він пройшов всі офіційні процедури, але фільм досі не знято.

— Чому?

— На це потрібні кошти. У минулі роки цих коштів знайдено не було, хоча було дуже багато обіцянок. Як історик, я вважаю, що інформацію про Крути потрібно доносити різними засобами, і художніми теж. Тоді вшанування пам’яті Героїв Крут набуватиме все більшого змісту.

— Нещодавно ми спостерігали спроби закрити Музей УНР. Як можна пояснити такі дії у той час, коли Україна навпаки потребує своїх загальнонаціональних героїв?

— Я сподіваюся: переможе розуміння того, що держава може стабільно й динамічно розвиватися лише тоді, коли ефективна політика національної пам’яті. В України є свої герої. Лише їх та історичні факти не треба використовувати з метою поширення ксенофобії. У битві під Крутами брали участь і галичани, і наддніпрянці, й етнічні росіяни, які боролися за українську державу. Тобто це був не міжетнічний чи міжнаціональний конфлікт, а конфлікт однієї держави проти іншої. Я сповідую концепцію В’ячеслава Липинського, який стверджує, що Україна — це держава українського народу, яка об’єднує всіх українських громадян, незалежно від їх етнічного походження. Дмитро Донцов, батько концепції інтегрального націоналізму, є етнічним росіянином, В’ячеслав Липинський є етнічним поляком, але вони є українцями за духом. Але для того, щоб про це говорити, потрібні політична воля й мудрість.

— Дмитро Донцов свого часу критикував демократів початку ХХ століття за їхню надмірну поміркованість. Якщо взяти до уваги спогади одного з учасників битви під Крутами Івана Шарого, то він пише, що причиною їхньої поразки був саме передчасний відступ штабу з місця битви. Сучасні українські демократичні сили опираються на традиції державності початку ХХ століття. Де потрібно шукати коріння нашої державності — у Київській Русі, періоді українського відродження часів князів Острозьких, Козаччині, УНР? Як протягнути нитку між цими історичними періодами і взяти від них все найкорисніше?

— Українська державність — це коли український народ є господарем у своїй хаті. Це означає, що ми повинні своє коріння бачити і в Київській Русі, і в державі Богдана Хмельницького, у 1917 — 1921 роках, і в міжвоєнній боротьбі. Нічого не можна відкидати.