Вадим ЗАГРЕБНОЙ: «Українцi — це «незастрахована» нацiя»

— В Україні дуже багато противників цього виду страхування, але кожний, хто хоча б раз постраждав через транспортний засіб, цю ідею підтримуватиме (звичайно, при умові гарантованого отримання відшкодування). Тут гарантом виступає не якась конкретна страхова компанія, а Моторне (Транспортне) страхове бюро України. Система фінансових взаємовідносин Бюро зі страховими компаніями побудована так, що компанії щомісяця роблять відрахування в централізовані фонди, призначені для урегулювання збитків як за невстановленим транспортним засобом, так і в тих випадках, коли страхова компанія не може відшкодувати збитки самостійно. Мені здається, що настав час, коли цьому виду страхування вже можна довіряти.

— Як загалом можна охарактеризувати стан страхового ринку в Україні?

— На мою думку, українці — це «незастрахована» нація. Упевнений, що якби провести соціологічний опит, то більшість населення висловилася б так: «ми не хочемо страхуватися і не довіряємо страховим компаніям». На жаль, така сьогодні об’єктивна реальність. Джерела цього потрібно шукати в історії комерційного страхування в Україні, що бере початок з 1991— 1992 років. У перші роки спостерігалося лавиноподібне зростання кількості страхових компаній, і це було пов’язане з тим, що страховий бізнес ніяк не регулювався нормативними актами з боку держави, а заповзятливі люди відразу ж уловили тенденцію, коли можна використати псевдострахування для заробляння грошей. Пізніше з’явилися так звані страхові компанії, що займалися по суті трастовою діяльністю. Саме в цей період у свідомості людей починає вибудовуватися асоціативний ряд: страхування — трасти — обман населення. Це дає про себе знати й досі.

Цивілізований страховий ринок в Україні розпочався з появи перших законодавчих актів у цій сфері і створення Комітету нагляду за страховою діяльністю. З цього моменту страхова діяльність стає регульованою і підконтрольною, стали пред’являтися вимоги до фінансового становища страхових компаній, до їх статутного капіталу, нормативів, механізму формування резервних фондів, було введено ліцензування. До цього періоду відноситься і створення страхувальниками Моторного (Транспортного) страхового бюро. З 1998 року Україна — член міжнародної системи страхування «Зелена карта», що свідчить про визнання в світі українських страхувальників як рівноправних партнерів. Це вже реальне страхування: воно жорстко контролюється, тут існують жорсткі зобов’язання, дуже грамотно з погляду фінансового накопичення сформовано фонди, діють певні гарантії, контролюються терміни виплат і тощо.

Таким чином, ринок страхування в Україні розвивається і стає все більш помітним в економіці країни. Щорічно зростають обсяги страхових платежів. Так, якщо 1998 року було зібрано близько $200 млн., то 1999 року, — на 30% більше.

— Це багато чи мало?

— Це дуже мало. Звичайно, прийнято порівнювати обсяги страхових послуг з валовим національним продуктом. У західноєвропейських країнах частка страхування в ВНП в середньому становить 7%, тоді як в Україні минулого року — лише 0,1%. Однак відрадно те, що відбувається збільшення основних показників в абсолютному вираженні: виплати страхових відшкодувань, сумарний статутний і резервний фонди страхових компаній. Звичайно, нам, страхувальникам, хотілося б бачити динаміку зростання більш високою, але розвиток страхового бізнесу безпосередньо залежить від економічної ситуації в країні. Тут також простежується залежність від чинної законодавчої бази, системи оподаткування, стабільності національної валюти.

— Наскільки, на вашу думку, актуальною є проблема довіри до страхового бізнесу? Страхові компанії та клієнти — партнери чи антагоністи?

— Це одне з основних питань. Є такий вислів: страхова послуга не купується — вона продається. Особливо це стосується України, де бажаючих купити страхову послугу практично немає. Для того, щоб страхову послугу зуміти продати, страхова компанія, передусім, повинна викликати довіру і мати можливість запропонувати якісний страховий продукт.

Страхувальники, безумовно, зацікавлені в підтримці партнерських відносин між страховими компаніями і клієнтами. Приклади такої співпраці добре відомі. Але буває, на жаль, і навпаки, коли клієнт намагається сфальсифікувати страхову подію і виявитися у виграші. Звертає на себе увагу той факт, що кількість випадків страхового шахрайства зростає. А найбільша їх кількість припадає на страхування, пов’язане з автотранспортом. Нерідко буває так, що машина зникає, клієнт вимагає відшкодування, а через 3—4 місяці виявляється, що автомобіль ніхто й не викрадав і він стоїть у надійному місці.

— Як українські страхувальники ставляться до можливого приходу на український ринок зарубіжних страхових компаній? Який вплив це справить на розвиток ринку?

— Вітчизняні страхувальники з побоюванням чекали в червні 1999 року набрання чинності Договору про співпрацю між Україною і Європейським Співтовариством, котрий ратифіковано нашим парламентом, оскільки прогнозувався масовий прихід на український страховий ринок зарубіжних компаній. Однак прогноз не справдився, на що є об’єктивні причини. По-перше, не всі послуги зі страхування на нашому страховому ринку запитано, а сам ринок не настільки великий, щоб вкладати в нього серйозні інвестиції. По-друге, заважають довічні проблеми, з якими стикаються українські страхувальники — законодавство, податки, нестабільність гривні, низька купівельна спроможність і таке інше. Природно, за таких умов іноземцям працювати складно. Великі зарубіжні страхові і перестраховочні компанії часто мають істотний прибуток за рахунок інвестиційного доходу, що в Україні практично неможливо. На мій погляд, зарубіжні компанії скептично ставляться до можливості легально і ефективно працювати в Україні, здійснюючи при цьому капвкладення в економіку країни. Тому вони вважають за краще працювати по-іншому: практично не витрачаючи ніяких коштів на розвиток своєї діяльності в Україні, надають страхову гарантію, але на своїй території. Це дозволяє іноземним страхувальникам мати переваги і працювати в звичному для себе економічному і законодавчому середовищі.

— Отже, у наших страхувальників в Україні немає серйозної конкуренції?

— Конкуренція є. Річ у тім, що страховий бізнес є інтернаціональним, і багато великих компаній, чий головний офіс міститься, скажімо, у Великiй Британії чи в Німеччині, мають свої представництва в усьому світу. Перебуваючи за межами нашої країни, зарубіжні страхувальники можуть надавати захист юридичним і фізичним особам на території України. Конкуренція підтримується шляхом інтервенції страхових послуг в Україну через кордон. Щоправда, це не завжди стосується прямих договорів страхування.

— Яке місце в структурі страхових ризиків посідають політичні ризики?

— Наскільки мені відомо, в Україні відсутнє страхування політичних ризиків.

— Дуже багато страхових випадків?

— Річ у тім, що практика світового страхування — це хороший учитель: як правило, страхування політичних ризиків виноситься за територію країни, в якій існує такий ризик. Напевно, в Україні потреба в страхуванні політичних ризиків є, але практично ми з цим ніколи не стикалися, навіть не було таких замовлень.

— Чому страхування життя помітно відстає від інших видів страхування?

— Можна назвати декілька причин. Одна з них — нестабільність української валюти. Якщо якась компанія декларує повний захист і гарантію з накопичувального страхуванню життя, то мені особисто дуже хочеться ознайомитися з економічним обгрунтуванням того, як це зробити за умов нестабільності поведінки гривні. Впевнений, що переконливого, аргументованого обгрунтування ніхто не дасть. Щонайбільше вам скажуть, що ці гроші акумулюються, конвертуються і передаються зарубіжним компаніям, які за умов економічної стабільності їх зберігають і помножують. Однак, це вже неповний механізм страхування, який здійснюється на території України. Крім того, за європейськими стандартами накопичувальне страхування починається від 10 років. Хто сьогодні з розсудливих людей ризикне протягом цього терміну акумулювати кошти, не маючи повних гарантій?

— Ваше життєве кредо звучить так: матеріалізація своїх ідей. У зв’язку з цим хотілося б дізнатися, які ідеї вам останнім часом вдалося матеріалізувати, а які — ні.

— Хочу відразу сказати, що страхування мені подобається, це дуже цікавий і складний бізнес. Акціонери компанії, вкладаючи гроші, як першочергове завдання, безперечно, ставлять отримання прибутків. На виконавчу дирекцію покладається завдання організації надання компанією якісних страхових послуг і ефективний моніторинг і менеджмент ризиків для забезпечення надійного страхового захисту клієнта. Нам вдалося найголовніше — матеріалізувати ідею створення такого страхового захисту, створити компанію, яка в несприятливих економічних умовах здатна захистити і підприємства, і окремих громадян. За ці роки вдалося зробити багато що: створити в UTICO високопрофесійний колектив, де кожен вірить у страхування й у свою компанію, провести роботу з широкої пропаганди страхових послуг, що для України вкрай важливо встановити ділові контакти в Україні і із зарубіжними партнерами. Акціонери не втратили віру в те, що їх вибір був правильним і що страхова компанія UTICO життєздатна.

— А що все-таки не вдалося?

— Не вдалося зберегти динаміку розвитку компанії. Якщо в перші роки розвиток відбувався динамічно (бувало, що за рік фінансові показники зростали втричі), то в 1998—1999 роках ці темпи не вдалося зберегти. Більш того, у деяких напрямах компанія поступилася місцем своїм конкурентам. Це було пов’язано з декількома причинами. Передусім, 1998 року стався обвал гривні, внаслідок чого всі наші активи за короткий проміжок часу поменшали в 2—3 рази. Тому коли хтось із страхувальників заявляє, що йому тоді вдалося зберегти активи, я в це не вірю: не було механізмів їх збереження — це однозначно. Навіть інвестиційний прибуток від коштів, що зберігаються у «твердій» валюті, був оподаткований — тут порятунку не було. Крім того, у нас залишалися зобов’язання з виплат, прив’язаних до вільно конвертованої валюти: отримуючи платежі в національній валюті і маючи зобов’язання, хоч і частково, у «твердій» валюті, страхувальники, зрозуміло, зазнають втрат.

— Яка домінанта стратегії UTICO?

— Забезпечення надійного захисту інтересів своїх клієнтів. На мій погляд, досягають успіху ті компанії, які мають кращу мережу і кращу організацію продажу страхового продукту. Щодо цього ми іноді поступаємося своїм конкурентам, наша мережа не охоплює на сто відсотків обласні центри (наш показник — 80%). Але ми й не прагнули до розгортання своєї мережі в усіх областях на даному етапі, оскільки це вимагає дуже великих витрат. 1997 року нами було визначено інше стратегічне завдання — підвищення керованості філіальною мережею. Практично без збільшення представництв у регіонах нам вдалося налагодити чітку взаємодію філіальної та агентської мережі з головною організацією. Так, втративши в динаміці зростання фінансових показників, ми, безперечно, виграли в плані набуття і впровадження організаційного досвіду, в якості управління і контролю.

Як свідчить світова практика, страхова компанія працює рентабельно в тому випадкові, якщо співвідношення сум страхових відшкодувань становить до 70% від сум зібраних страхових премій. За підсумками минулого року це співвідношення в UTICO становило 35—40%, що для України є досить високим показником.

Бажаю всьому колективу газети «День» і її читачам здоров’я, успіхів, благополуччя і захисту від всіх незгод в UTICO.