Великий секрет перемог олігархічних партій

Що є причинами домінування у Верховній Раді олігархічних партій (далі — ОП)? Безумовно, гроші, які дають можливість «засівати гречку», запускати виборчі «піраміди» та «каруселі», монополізоване олігархатом телебачення. Це ресурси видимі і явні, але є ще неафішоване «джерело перемог», про яке пересічний виборець навіть не здогадується.

Це — непрохідні партії та їхні виборці.

Чому в Україні зареєстровано більше політичних партій, ніж у буд-якій країні Європи? Щоб була більшою свобода вибору? Ні — щоб було більше учасників виборчого процесу. Коли ми думаємо, що в нас кілька олігархічних партій, а всі інші створені самодостатніми політичними об’єднаннями й амбітними лідерами — ми надзвичайно помиляємося. Все з точністю до навпаки: олігархами створені або на них працюють всі партії всіх політичних спектрів, за винятком хіба що десятка-півтора. Більшість працюють на олігархат абсолютно усвідомлено, але деякі про це лише здогадуються, будучи жертвами амбіцій своїх лідерів і маріонетками в руках олігархів.

У чому полягає їхня співпраця з ОП? Вона базується на положенні українського виборчого законодавства, яке передбачає визначення членів дільничних та окружних виборчих комісій від непарламентських партій шляхом жеребкування. Формально, за законом одна партія, в якої є фракція у Верховній Раді, має право лише на одного члена в будь-якій ДВК чи ОВК. Але на всіх виборах ОП забезпечують значно більшу кількість членів комісій і, відповідно, вищу «ефективність» підрахунку голосів, підключивши до виборчого процесу свої або взяті напрокат кишенькові фейкові «партії».

Але чи не наймасштабніша маніпуляція зі свободою волевиявлення — причому легальна, знову ж таки в повній відповідності з законом — відбувається вже після виборів, коли голоси, подані за партії, які не подолали виборчий бар’єр, Центральною виборчою комісією передаються партіям-переможцям і розподіляються між ними.

Тому за фактом бар’єр, а тим паче, такий високий — 5% — потрібен не лише та не стільки для, як нам пояснюють, «кращого структурування парламенту», скільки для збільшення в ньому представництва ОП за рахунок дрібних партій. Скажімо, на виборах 2014 року голоси 3,5 млн виборців, які голосували проти ОП, були легально розподілені якраз між ОП, за рахунок чого останні додатково отримали півсотні депутатських місць у Верховній Раді. Лише націоналісти через свою розпорошеність між «Свободою», Конгресом Українських Націоналістів та «Правим Сектором» «подарували» тоді ОП 1 млн голосів, які виборці віддали за ці три політичні сили.

Щоб покласти цьому край уже на найближчих виборах треба наперекір олігархам просто виключити завідомо непрохідні партії з виборчого процесу. Оптимальним рішенням тут було б добровільне зняття цих партій з перегонів, та цього — в силу хворобливих амбіцій або вмотивованості лідерів — не станеться. Натомість таке зняття легко можемо зробити ми, виборці. Якщо партія твоїх симпатій за результатами опитування однієї з авторитетних соціологічних служб за 1-2 тижні до виборів матиме рейтинг менш ніж 3% — чуда гарантовано не станеться, голосуй за іншу, близьку твоїм уподобанням, але прохідну партію — і твій голос не буде вкрадений.

Це — рішення, реалізація якого надзвичайно проста, бо не залежить ні від кого, крім самого виборця. Так кожен із них реально захистить свій вибір, а всі вони разом примусять одні, поки що непрохідні партії вдесятеро впертіше працювати на наступні вибори, щоб стати парламентськими, а більшість інших залишать, як непотріб, на задвірках історії.