«Вічна» тема

Безпрограшних тем, на які гарантовано зреагують усі, не так уже й багато. Для політиків однією із таких тем є загроза незалежності України. Щойно поновилося в нас у кінці вісімдесятих політичне життя, як будь- яку політичну ініціативу заходилися оцінювати саме за цим критерієм. За час, що минув з того періоду, державна незалежність України набула саме такого вигляду, який ми маємо сьогодні. Аби сформулювати, що таке насправді наша незалежність, не вистачить десятка грунтовних наукових досліджень. Якщо ж споживач не переобтяжений науковими знаннями, під словом «незалежність» можна розуміти різні, часом протилежні речі.

Коли скорочення ЄЕП з’явилося на газетних шпальтах, невтаємниченому непросто було відразу зрозуміти, що воно означає. Занадто багато вже було подібних абревіатур. Політики колишніх радянських республік продукують нові міждержавні об’єднання до початку кожного політичного сезону. Подібно дорогим модельєрам, які приблизно в цей же час репрезентують нові колекції одягу, політики розуміють, що це ніхто «носити» не буде. Вершиною їхніх сподівань є внесення хоча б окремих ліній нового покрою в повсякденний серійний одяг.

Навряд чи є сенс аналізувати документи стосовно утворення ЄЕП, які чи то будуть ухвалені, чи то ні. І не тому, що від читання цих документів у нормальної людини починає боліти голова. А тому, що за рядками будь-якої міждержавної угоди є інший зміст, продиктований інтересами, які не прийнято афішувати.

Те, що вульгарні пропагандисти черговий раз називають «продажем України» з однієї сторони та «довгоочікуваним торжеством здорового глузду» зі сторони іншої, не є ні тим, ні іншим. За «єдиний економічний простір» на території Росії, України, Казахстану та Білорусі та проти нього борються не патріоти й непатріоти. Утворення чи неутворення такого простору може серйозно допомогти чи зашкодити бізнесу людей, близьких до влади в пострадянських країнах.

Якщо розглядати справу схематично, то за митний союз і поглиблення економічної інтеграції виступають ті українці, чий бізнес «зав’язаний» на Росію,та ті росіяни, які мають серйозні інтереси в Україні. Називати їх патріотами чи навпаки не випадає ніяк. Тому що проти них виступають такі ж самі росіяни та українці, для бізнесу яких зняття митних бар’єрів і скасування квот на імпорт є небезпекою. І саме ці інтереси, а не любов до Батьківщини рухають політиками, близькими до тих чи інших бізнесменів. За бажанням і першу, і другу позицію можна назвати як ворожою національним інтересам, так і навпаки.

Найiмовiрнiше, ідея ЄЕП так і залишиться на рівні намірів, подібно щорічно народжуваним у Москві та Києві інтеграційним ініціативам. Бо окрім лобістів двох вищенаведених напрямків бізнесу, і в Росії, і в Україні є ще один потужний бізнес — митниці. Навколо проходження через кордони колишніх республік СРСР торгових вантажів крутяться такі великі гроші, яким до снаги зупинити ініціативу не одного, а десяти Путіних із усіма їхніми харизмами та рейтингами. Скасування митних бар’єрів може призвести до структурних змін в економіках держав, які вже багато років формуються саме з урахуванням існування кордонів, контрабанди й усього з цим пов’язаного. Подібно тому, як двадцятивідсоткове підвищення ціни на пальне загрожує нині економічній стабільності, яка почала потроху встановлюватись в Україні та Росії, відсутність економічних кордонів може принести більше негативних наслідків, ніж очікуваних змін на краще.

Ось тут і підтвердиться розрахунок тих, хто проголошує нині ЄЕП однозначним злом для України, загрозою для її суверенітету й майбутнього процвітання. Доречні й вибори, перед якими «гратися» з політично вибухонебезпечним питанням державної незалежності небажано жодній із сторін. Очевидно лише те, що прогнозовані наслідки входження України в ЄЕП ніколи не будуть такими. Йдеться як про наслідки позитивні, так і про негативні. Незалежно від того, чи буде той економічний простір єдиним, чи залишиться таким, як є, бізнесмени сусідніх держав і надалі знаходитимуть шляхи для подолання незручностей від існування кордонів і навіть отримання від цього існування значних прибутків.

Абстрагуватися від бізнесу в питанні інтеграції країн колишнього Союзу не вдасться й у суспільно-політичній площині. Саме економічні інтереси диктують нині політику вітчизняним телебаченню, пресі, видавничій галузі. Вже сьогодні Україна стала повноправним споживачем високорейтингового телепродукту із Росії, активним читачем російської бульварщини. Телеканалам і книготорговцям вигідно мати справу із російським продуктом. І нема на це ради, не зупинити цей процес ніякими указами й заборонами. Спостерігається інша тенденція. Політичні сили, які є апологетами єдиного економічного простору з Росією, роблять все, щоб запобігти формуванню єдиного інформаційного простору. Саме в інформаційній сфері всім без винятку українським політикам потрібна повна незалежність від Росії. Інакше втратить свою роль експлуатація вічної теми стосунків України та Росії, зникне можливість маніпулювати цією близькою для всіх без винятку темою у власних інтересах.