Віктор МУСІЯКА: Сьогодні суспільство чекає від політиків моральних вчинків

Зараз обіймає посаду головного консультанта науково-експертного управління секретаріату Верховної Ради. Прираховує себе до прагматиків, але, припускаючи можливість політичного компромісу, відкидає можливість компромісів моральних. Захоплюється шахами, що, за його словами, дозволяє прораховувати політичну ситуацію на кілька ходів уперед.

— Чи є якісь загальні тенденції, котрі виявилися під час останніх виборів у Верховну Раду? Як ви розцінюєте те, що не потрапили до цього парламенту?

— Я не роблю з цього трагедії. Хоча в політиці дуже важливо мати важелі впливу, однак є легальні шляхи залишатися в політиці і не займаючи депутатське крісло.

Що ж до тенденцій, то з боку влади було застосовано дуже цинічний механізм протидії тим кандидатам у депутати, які цю владу не влаштовували. Мене природно «відрахували», як і багатьох інших кандидатів, які обстоювали власну позицію, котра йде врозріз з офіційною.

Випробування владою — річ дуже серйозна. Достоєвський говорив, що необмежена внутрішня свобода — це розбещеність. На жаль, у багатьох наших політиків при владі немає ось цього природного внутрішнього відчуття обмеження себе у владі. Це просто неймовірно, коли людина має величезну, не контрольовану ніким владу. Я маю на увазі не тільки Президента, а всі вищі ешелони влади. Тут вже мають спрацьовувати внутрішні гальма. Є відоме правило: «На певному рівні добра втриматися можна, але нікому ще не вдавалося втриматися на одному рівні зла». Коли політик починає використовувати свою владу на зло, то зупинитися йому дуже складно. І тому у нас часто влада і проявляється в такій потворній формі.

— Чи не була протидія вам з боку влади на виборах своєрідною «помстою» за те, що ви пішли з посади представника Президента в парламенті минулого скликання?

— Президент до сьогодні демонструє до мене шанобливе ставлення. Але є нюанс. Ви знаєте, що коли в адміністрації Президента щось «замишляють», вони думають, що ніхто нічого не дізнається, особливо той, проти кого «замишляють». Але скрізь же є порядні люди. Було сказано так: «Він неправильно поводиться». Я інформований про багато речей, які відбувалися до виборів у парламент, і під час виборів. Моя відставка з посади представника Президента в парламенті, була протестом проти того, що в оточенні Президента перемогла закулісна політика. І, до речі, тим самим було істотно принижено роль Президента в прийнятті Конституції.

Взагалі передвиборне об’єднання «Вперед, Україно» викликало сильне роздратування у виконавчої влади. Політики, які входять у це об’єднання, завжди говорили відверто про некомпетентність виконавчої влади. Особисто мені пропонували йти за списками НДП. Я відмовився, бо не вважав за необхідне йти в цьому списку. І, до речі, саме з боку представників НДП була потужна протидія на виборах.

Однак, сама НДП, «як партія влади», зараз опинилася в дуже складній ситуації. І на наступних виборах їм буде важко повторити навіть свій попередній результат.

— Ви знаєте зсередини механізм влади в Україні і можете компетентно прокоментувати закулісні механізми парламенту. Повертаючись до теми «спікеріади»: чому при виборах спікера розгорілася така сутичка за пости його заступників? Наскільки великий вплив справляє віце-спікер на роботу Верховної Ради?

— Основна сутичка йшла за головний результат — вибори «потрібного» спікера. Це стало можливим завдяки певним домовленостям, згідно з якими і було розподілено ці три посади. Це задовольнило ті сили, які брали участь у виборах спікера. Кожний отримав те, що хотів за принципом «за позику віддяка». Таким чином політичні сили зайняли вихідні позиції для майбутнього використання парламентських механізмів у своїй політичній боротьбі.

Природно, пост віце-спікера дає величезні можливості впливу на прийняття різних рішень. Я сам брав участь у розробці цілої низки основоположних законопроектів. Організація законотворчого процесу надзвичайно важлива. Дуже багато деталей цієї роботи залишаються за кулісами, але можливість впливу віце-спікерів дуже велика. Якщо використати ці можливості на благо держави, а не на особисті справи, то зробити можна дуже багато.

— Чим, на ваш погляд, пояснюється така часта зміна глав президентської адміністрації?

— Річ не в персоналіях. Біда в тім, що досі немає закону про діяльність адміністрації Президента. Тому природним чином виникає спокуса використати владу необмежену нічим, окрім прихильності Президента.

Взяти того ж Дмитра Табачника. Пан Табачник — найталановитіша людина, але якби використати цей талант та в «мирних цілях»! Він буквально купався у всіх тих можливостях, які отримав, ставши главою адміністрації Президента.

— Чи буде змінено Закон про вибори депутатів?

— Я гадаю, що до Закону про вибори депутатів найближчим часом будуть внесені зміни про висунення кандидатів тільки від партій.

— А як відреагує на такі зміни адміністрація Президента?

— В адміністрації Президента люди також думають про власну долю і далеко не всі вірять в те, що вони залишаться на наступний п’ятирічний термін. У найближчому оточенні Президента є люди, дуже підковані у всіх цих політичних «штучках», і вони, безумовно, не будуть протидіяти прийняттю закону про вибори за партійними списками. І з того, хто найбільш активно сприятиме проштовхуванню нової редакції Закону про вибори депутатів, можна буде визначити: хто в адміністрації більше за інших піклується про своє «парламентське» майбутнє.

— Президент закидає нинішньому парламенту неструктурованість, відсутність більшості. Втім, так само він звинувачував і парламент минулого скликання і той, який був, коли Кучма був прем’єром. Якщо восени 99-го року буде обрано нового Президента, як складуться його відносини з Верховною Радою?

— У нас досить обмежене коло претендентів і дуже багато залежить від моральних якостей нового президента. Якщо ці якості будуть досить високі, то будь-який парламент: більш структурований чи менш структурований, маючи сформовану більшість чи ні, не протистоятиме президенту, який запропонує ясну й чітку програму суспільного розвитку і послідовно її здійснюватиме. Суспільство просто не сприйме парламент, який протистоїть такому президенту.

Однак за будь-якої ситуації не можна виходити за межі Конституції. Міняти її можна, і, судячи з усього, доведеться незабаром міняти. Очевидно, буде піднято питання про перерозподіл функцій: і Президент, і парламент пропонуватимуть внести зміни до Конституції саме в цьому напрямку. Однак підходити до цього процесу треба дуже обережно, бо, вносячи зміни в Конституцію дуже складно визначити ту межу, яка означає посягання на конституційний лад. Але ймовірність того, що деякі зміни про перерозподіл функцій між парламентом і президентом будуть внесені, — дуже висока. Так, парламент може захотіти мати право призначати п’ятірку силових міністрів, що дозволить йому нести частину відповідальності за дію уряду. Але найголовніше, я вважаю, що президент має стати одночасно главою держави і главою виконавчої влади. Інакше виходить, що у нас два центри виконавчої влади: адміністрація та уряд.

— Оскільки ви згадали про досить обмежене коло претендентів на пост президента, хто з них, на ваш погляд, має більш переважні шанси на перемогу?

— Зараз ще рано будувати якісь прогнози. Але я мушу сказати, що роблять серйозну помилку ті, хто недооцінює Олександра Ткаченко.

— А що ви будете робити найближчим часом як політик?

— У мене з’явився час зважити, усвідомити, переусвідомити багато речей. У найближчому майбутньому я збираюся створити політичну структуру в тій ніші, яка поки не зайнята. У нас люди, які потрапили у велику політику, звикли жонглювати не ними вигаданими політологічними категоріями: праві, ліві, центристи. По-перше, в чистому вигляді взагалі нічого немає. По-друге, я вважаю, що в нашій політиці незаповненою залишається саме ніша реального центризму, яка могла б залучити розсудливих політиків, політиків-прагматиків. Мета — наступні парламентські вибори. Час летить дуже швидко, треба готуватися до наступних парламентських виборів.

— Що ви думаєте з приводу опозиції?

— У нас всі ті, хто гучно заявляє про свою опозицію, фактично знаходяться в тому ж політичному спектрі, що і влада. Ну, не можна ж, дійсно, називати опозицією, наприклад «Громаду», яка заявляє про свою опозицію владі, а у своїй діяльності використовує механізми тієї ж самої влади.

— Чи є у нас перспективи для появи реальної правої опозиції?

— Правої стосовно сьогоднішнього «лівого центру»? Ефективною правою опозицією та ефективною політичною силою, здатною переламати ситуацію, могла б бути партія «Реформи і порядок».

— Політиків з чистими руками, політиків, які мають власну моральну позицію, влада вважає політичними романтиками, політиками, «які неправильно поводяться». Ті, які поводяться правильно, які спинним мозком відчувають, як треба поводитися займають видні місця у владі, вповзають в різні «холдінги».

— Вони вважають, що «вирішують усі питання в житті». І хоча багато хто з них не знає, хто такий Макіавеллі, але у своїх діях вони чітко керуються його принципами: «Мета виправдовує засоби. Моральність і мораль для влади — ніщо». Вони сприймають формулу: «Кесарю — кесареве, а Богу — боже» як підтвердження того, що мораль і політика несумісні. Хоча насправді йдеться про те, що суспільству не можна силою нав’язувати уявлення про духовність, мораль, моральність тих конкретних груп людей, які при владі.

Суспільство чекає не владних вказівок, як йому треба жити, а моральних вчинків від політиків. Люди хочуть бачити в політиці і честь, і совість, і добро. А не цю продажність, цинізм, лукавство, які демонструються нинішньою владою. Коли в суспільстві сформуються не очікування, а вимоги моральності в політиці, тоді можна говорити про те, що у нас з’явиться якась перспектива. І нинішні політики при владі відчувають це і бояться цього. Не випадково, що, йдучи на вибори, вони фактично надівають політичну маску моральності, а повернувшись до влади, скидають її.