Володимир ФIАЛКОВСЬКИЙ: Чому на Нацбанк не поширюється закон про боротьбу з корупцією?
Хто допустив витік інформації? «З мого погляду, це було справою рук спецслужби, хоча сама СБУ в цьому не зізнається. Більше того, вона практично не брала участі в роботі комісії, заявляючи: ми дали матеріали, а ви перевіряйте. І відбулася, в основному, дуже загальними висловлюваннями», — говорить секретар спеціальної слідчої комісії парламенту Володимир ФІАЛКОВСЬКИЙ.
— Як можна сформулювати основну претензію до Нацбанку?
— Будучи центральним банком країни, її центральним фінансовим інститутом, він приймає рішення щодо використання загальнонародного надбання фактично самостійно. Це не звинувачення керівництву Нацбанку, бо немає відповідної законодавчої бази, і воно змушене так діяти. Але за цих обставин працівники Нацбанку не є держслужбовцями, і на них не поширюються обмеження, що накладаються на цю категорію громадян, зокрема, законом про боротьбу з корупцією. Кошторис витрат Нацбанку ніким, окрім нього самого, не затверджується. Більше того, він навіть офіційно не подавався для розгляду у ВР.
— Якими документами регламентуються правила зберігання валютних резервів Нацбанку в іноземних банках?
— Інструкцію написав 1995 р. заступник голови Нацбанку пан Бондар. Він же за цією інструкцією і діяв, та сам її порушував. Тобто практично ніким не контрольована людина одноосібно приймала рішення про те, як використовувати золотовалютні резерви країни, керуючись інструкцією власного вигадування. Я не стверджую, що він зробив дещо незаконне. Оцінку з цього питання має право дати тільки комісія, яка незабаром оприлюднить своє рішення. Але сама по собі ситуація явно ненормальна. Природно, у Нацбанку є аргументи на свою користь. Їхня офіційна оцінка з нашого боку невдовзі прозвучить. Можу сказати єдине: існуюче поки що законодавче поле дозволяє нанести країні дуже суттєву втрату. Якби раптом пану Бондареві захотілося всі золотовалютні кошти країни переказати на будь-який кодований рахунок, то він мав цілковиту можливість це зробити. Цього, на щастя, не сталося.
— Комісія вивчала лише проблему валютних резервів?
— Ні, спектр нашого розслідування був ширший, ніж «наведення» СБУ. І в усіх напрямах ми натикалися на запитання, хоча Нацбанк аргументує свої дії інтересами держави і вважає їх оптимальними. Наскільки це відповідає дійсності — ми незабаром дізнаємося з доповіді комісії. Але як можна ставитися до існування в Нацбанку безповоротних кредитів? Хто повинен нести за них відповідальність? Я вже не говорю про кредити АКБ «Градобанк», «Відродження». Зараз у всіх на вустах банк «Україна». Але не всі знають, що Нацбанк нерідко видає кредити під відсотки, нижчі за облікову ставку самого Нацбанку. Це те ж саме, що торгувати собі у збиток. І такі випадки зафіксовані, їх багато, й їх невдовзі буде озвучено. Запитання знову ж таки в тому, хто і яку відповідальність повинен нести... Чи варто виправдовувати невдачу комерційним ризиком, адже суми надто великі, а гроші — народні. От все, що я можу поки повідомити, решта — таємниця слідства. Як тільки з’явиться офіційна можливість, читачі вашої газети будуть проінформовані в повному обсязі.
— Чи не було з боку НБУ спроб приховати істину?
— На мiй погляд, якщо вони і були, то робилися так, що я цього не помітив. І Ющенко, і Стельмах, і Бондар під присягою відповіли на всі поставлені запитання, хоча з їхньою аргументацією, природно, ми не завжди погоджувалися.
КОМЕНТАР
Віктор ЛИСИЦЬКИЙ, радник голови НБУ:
Більша частка звинувачень проти Нацбанку виникає з відсутності закону України «Про Національний банк», який вже протягом довгого часу лежить у Верховній Раді (коли буде його друге читання — не дуже зрозуміло). І це добре знають члени слідчої комісії, що видно навіть з інтерв’ю. За такого стану правового поля об’єкти для критики знайти легко. Тим більше, якщо вона засновується на уявленнях, характерних для командно-адміністративної системи. Народний депутат Фіалковський уявляє собі банківську систему такою, якою вона була в Радянському Союзі, де був Держплан, який планував емісію Держбанку, а над Держпланом була Рада Міністрів, а над нею — політбюро. І зрештою, все визначалося на Старій площі. Тоді це була досить зрозуміла система. Зараз спроби ввести систему контролю над Нацбанком можуть означати бажання повернутися до старих часів. Я хочу звернути увагу на те, що ступінь незалежності центрального банку має прямий позитивний зв’язок з добробутом країни. Найбільшу незалежність мають центральні банки Німеччини й Австрії, не кажучи вже про Федеральну резервну систему США. І, як відомо, саме в цих країнах найвищий рівень життя. А у нас тривають спроби регулювати банківську систему, виходячи з старих щодо неї уявлень, які існували до скасування ст. 6 Конституції СРСР. Дехто знову шукає «ядро», якому дозволялося контролювати усе й уся. Щоб запобігти ймовірним зловживанням (я переконаний, що їх у Нацбанку не було), потрібен закон, який би, до речі, захищав Нацбанк від тиску. Безповоротні кредити, про які йдеться в інтерв’ю, якраз тому і видавалися, що до цього зобов’язували постанови Кабміну і Верховної Ради про підтримку якихось підприємств або галузей, про видачу санаційних кредитів тощо. Отже, провина за це лежить не на Нацбанку, а на рудиментах планово-розподільної економіки, яких ще не позбулися в нашій країні.
