Вона не працює. Вона — це реклама

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки, політичний оглядач FM-радіостанції «Луцьк»:

— Нинішня виборча кампанія щодо креативності вичерпала себе ще на самому своєму початку, що і було прогнозовано політологами. Українця сьогодні вже нічим не здивуєш, а тому політтехнологам довелося дуже важко. Єдиним, хто зумів зрозуміти настрої українців, які можна окреслити одним словом — розчарування, виявився кандидат, котрий змінив батьківське прізвище на Противсіх. Він і свою виборчу кампанію побудував на тотальній критиці всіх і вся, але саме це, як виявилося, найбільш близьке електорату. У вихідні я дивився телесюжет про те, як на Хрещатику опитували перехожих: за кого вони б голосували, якби вибори були сьогодні? І саме Противсіх зайняв четверту позицію! У якомусь журналі днями читав статтю російського журналіста, який пише, що, вловивши загальні настрої, він несподівано, може, й для себе заслужив таку велику увагу. Це феномен, який пояснюється дуже просто. Хоча при цьому у Василя Противсіха теж нема такого дзвінкого салогана на зразок того, завдяки якому й відбулася Помаранчева революція. Пригадуєте його? «Бандити будуть сидіти у тюрмах!»

Наповненість виборчих кампаній кандидатів у президенти зводиться до однієї теми: я за все хороше і проти всього поганого. Обіцяють все і всім. Особливістю українського політичного життя є те, що передвиборні програми пересічні українці перестали читати ще у кінці 90-х років минулого століття, нині їх читають хіба політологи. Громадяни ж оцінюють лише особистість лідера, у політології це називається персоніфікацією особи, котра у нас вже досягла максимуму. Креативність виборчих кампаній проявляється хіба у взаємних обливаннях брудом, компроматом. Втім у кризовий період, а він в Україні нині й у політиці, і в економіці, дуже важко наповнити програму конкретним змістом, придумати, як кажуть, слоган. Пам’ятаєте, як у Луцьку на початку осені з’явилися біг-борди з портретом Януковича і його фразою: «Дійти до кожного!» Тут же на них дописали слово «...козла». І біг-борди вмить зняли. В одних кандидатів на президентське крісло програма носить винятково соціальний характер. Тігіпко ж робить акцент на економічній стороні програми, відсовуючи гуманітарну на самий край. Складається враження, що йому як серйозному бізнесмену і держава уявляється великою фірмою. І якби він став президентом, то був би надзвичайно вражений, що гуманітарний пласт проблем не поступається економічним. У Тягнибока ж, навпаки, домінує гуманітарна частина, а економічна — у зародку. Ющенко прагне зворушити електорат тотальною критикою діючого прем’єр-міністра, а Тимошенко — масштабним популізмом. Янукович робить акцент на регіоналізації, хоча лише недавно він, здається, виявив для себе, що з Донецька Україна лише починається. Як тут придумати гасла, які б всіх влаштовували?!

Власне, українського виборця приваблює один пункт у виборчих програмах, тому йому не потрібна зайва креативність: чи обіцяє кандидат підвищити йому зарплату (пенсію, стипендію)? І хоча ця обіцянка, як правило, не особливо порадує його у майбутньому, все ж вона звучить для пересічної людини наймиліше.

Олег ФОМУШКІН, політолог, голова Громадської організації «Кримська правиця»:

— На жаль, в світі нема нічого абсолютно нового в порівнянні з тим, що створив Бог. Навіть фантасти всі нові ідеї та персонажі не видумують на пустому місці, а «монтують» із частин уже відомих ідей та створінь. Так і в політиці — нове і корисне для України слід брати з досвіду великих і успішних країн, бо технологія і методика соціально-економічного розвитку — це стала наука, і нічого кардинального ми тут не винайдемо. На жаль, більшість із наших кандидатів в президенти виявились і на це не здатними. Вони повторюють пусті лозунги, які не мають не тільки нового, а навіть будь-якого змісту. Не будемо тут критикувати когось, а наведемо краще позитивний приклад.

Відомо, що велику депресію в США в минулому столітті було подолано за рахунок політичної лінії, яка виражалась ідеєю «економічного патріотизму». А чого бракує зараз Україні і українцям? Та саме патріотизму. Отже, я бачу великий сенс у платформі кандидата в депутати Юрія Костенка, який проголосив лінію на економічний націоналізм та висунув дуже змістовний лозунг «Роби українське, захищай українське, купуй українське — бо це твоє!». Здається, для становлення нашої держави не треба більше нічого, крім цього — внутрішнього усвідомлення, що САМЕ ЦЕ — твоє; що треба нам, українцям, вже робити все своє, щоб світ визнав нас як самодостатню націю. Як твердить Юрій Костенко, якщо цей принцип буде втілено в життя, то він може дати до 37 млрд. доларів додаткових надходжень в бюджет, і це вагомий аргумент, що показує той новий сенс виборів нового президента, який може забезпечити успішний розвиток України. І мені, здається, що це сенс не тільки для президента, цей підхід до роботи має перемогти в кожного українця, в громадянина будь-якої нації, який живе в Україні. І тоді ми зможемо пишатися своєї країною і своїм народом...

Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політичний експерт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Якщо спробувати проаналізувати креативність і змістову наповненість виборчих програм зареєстрованих кандидатів у Президенти України, то є сенс передовсім говорити про кілька груп кандидатів. Перша група, до якої я б зарахував «важковаговиків» Януковича, Тимошенко та Ющенка — це люди, відомі в українській політиці, тому прискіпливе ставлення до їхніх програм, мабуть, має бути присутнім у першу чергу. На жаль, констатуємо відсутність чітких, конкретних реформаторських механізмів, через які можна проектувати розвиток країни, відтак виводити з тієї глибокої інфраструктурної та економічної кризи, в якій вона опинилася не лише за час економічної кризи, а в якій перебуває вже принаймні десять років. Отож виборчі програми тріо найрейтинговіших кандидатів, на мою думку, є беззмістовними, не несуть нових механізмів, в який спосіб можна дати собі раду з такою складною і невпорядкованою державою, якою є Україна. Крім того, ця передвиборча кампанія виокремила цікаву деталь: хочемо ми чи не хочемо, але й самі програми, і публічні виступи трьох вищеназваних політиків засвідчують, що кожен із них приміряє на себе одні й ті ж самі шати — рятівника нації. Якщо раніше ми говорили, що месіанські меседжі полюбляє давати чинний президент України, то тепер доречно говорити про те, що месіанська риторика з’явилася в програмах та в публічних виступах і Тимошенко, і Януковича: скидається на те, вони мають намір швидко врятувати країну, а якщо трошки зіронізувати, то можна сказати, що цим кандидатам, напевно, вдасться врятувати й цілий світ. Україна зараз не в тій ситуації, аби вислуховувати чергову месіанську риторику, яка не містить чітких програм, а головне — не подає чіткого бачення, в який спосіб реформувати країну, змінити якість життя на всіх рівнях.

Натомість так званий другий ешелон кандидатів у президенти має достатньо чіткі риси і характеристики, серед яких я би виокремив кілька основних. Насамперед програми кандидатів у президенти хибують на хаотичність і безсистемність. Але це не означає, що у програмах цих кандидатів відсутні доволі прагматичні та, головне, ефективні ідеї і механізми. Як на мене, саме програма Арсенія Яценюка, якого дехто називає найбільшим розчаруванням цієї передвиборчої кампанії, є спробою креативно, по-новому працювати і розмовляти з виборцями. Я не аналізуватиму помилок, що їх припустився Яценюк, який свого часу виглядав як третій реальний кандидат на президентське крісло, тобто людина, яка здатна була боротися за вихід у другий тур, але хочу зазначити, що саме команда Яценюка зробила спробу розмовляти з виборцем на рівні проектування розвитку України. Звичайно, теза про Україну як про новий проект є швидше проектуванням тих російських політтехнологів, які працюють з Яценюком, але, тим не менше, Арсеній Петрович насмілився вийти з цим гаслом, намагаючись бачити розвиток України в межах чітких проектів — йдеться про системні зміни у військовій сфері, акцентуванні на розвитку освіти і медицини. Саме це й вирізняє Яценюка з-поміж інших кандидатів, він не хибує, як Тимошенко та Янукович, на месіанство, хоча бажання врятувати країну в його кампанії теж присутнє.

А поруч з яценюковою я би назвав програму Анатолія Гриценка, яка, на мою думку, має кілька переваг перед іншими. По-перше, це програма, що побудована на цілісному чіткому меседжі — до влади повинна прийти сильна людина, яка зробить владу сильною. Гриценкові інколи закидають, що його програма тяжіє до м’якого авторитаризму. Але я би на цьому не акцентував, позаяк у даному разі йдеться про наведення порядку через відновлення відповідальності влади і владної вертикалі як такої. Інша річ, що Гриценко намагається під час своєї кампанії, і це відображено в його програмі, говорити відверто і правдиво про реальні вади українського суспільства. І найцікавіше, що Гриценко на свій розсуд, з власних переконань, пропонує навести лад. Ми можемо з тим погоджуватися чи не погоджуватися, але якщо оцінювати програму будь-якого кандидата у президенти за принципом «Питання — відповідь», то програма Гриценка ставить достатньо болючі питання до українського політикуму й українського суспільства, водночас Гриценко намагається давати на ці болючі питання достатньо відверті відповіді. Принаймні його антикорупційна складова передвиборчої програми і кампанії, як на мене, є достатньо дієвим механізмом у сучасній українській ситуації, яка направду уражена вірусом корупції.

На жаль, більше прикладів, які б привернули мою увагу, назвати не можу.

Вадим СЛЮСАР, старший викладач кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:

— Якщо брати те, що виголошують нинішні кандидати в президенти України з точки зору не технологій, а ідей, то у більшості з них боротьба розвивається в одній площині, а саме — лібералізму, і по суті вони проголошують одне й те саме. Це продовження реформ, розвиток малого бізнесу за рахунок соціальної складової. Навіть якщо кандидат, наприклад, Віктор Янукович, пропонує підвищення соціальних стандартів, то інші пункти його програми вказують на те, що не можна робити цього й одночасно знижувати податки для бізнесу. Тобто є протиріччя. Частково це, мабуть, пов’язано з тим, що майбутній президент, згідно чинної Конституції, матиме обмежені права. Якщо згадати Михайла Бродського, то він завжди пропонував щось відмінне від інших. Але проблема в тому, що український електорат відмінностей не сприймає. А краще приймає старі ідеї і старі, але «свої» обличчя, ніж такі ідеї, які, можливо, і більш привабливі, але нові. Наприклад, у Олега Тягнибока по суті немає нових ідей, але його гасло «Українці! Ми в своїй, Богом даній країні!» є досить привабливим. Це прообраз Віктора Ющенка, але Ющенка-радикала, а не ліберала. І ця ідея звертається до архетипів українців, особливо із західних областей, і які були відображені в гаслах Української повстанської армії. Просто зараз вона звучить по-новому.

Але більшість кандидатів знає, що вони по суті є технічними, тому не дуже охоче висувають нові ідеї.

У Юлії Тимошенко фактично ідеї Леоніда Кучми 1999 року. І десь у січні вона висуне нову ідею на кшталт: «А хіба є кращий варіант, ніж я? Будемо реалістами. Якщо я, то хоча б щось буде!». Але вона хоча б показує своє обличчя. Інші взагалі нічого не показують. У В.Ющенка в принципі та ж сама ідея Л.Кучми, який не казав, що буде краще, а говорив, що буде стабільність. І зараз у більшості провідних кандидатів у президенти прослідковується посил — давайте не руйнувати те, що є, — нехай буде стабільність. Змін на краще не буде, але й гірше не буде. Тобто можна сказати, що вони вичерпали себе і нічого нового не пропонують.

У С.Тігіпка виборча кампанія схожа на кампанію Білла Клінтона у 1992 році. І під технологічні механізми висуваються ті ж самі ідеї.

А якщо згадати кампанію Євгена Марчука у 1999 році, яка йшла в стилі «тиха сила», то він без особливих фінансових вливань, домігся досить значної підтримки, вивів на поверхню ту силу — людей, які прагнули змін, скільки їх. І потім В.Ющенко, який став лідером цієї сили, не революційної, але яка хотіла змін, об’єднав цих людей. Зараз, можливо, цю «тиху силу» розворушить С.Тігіпко, щоб у наступній кампанії хтось щось зміг змінити. На мою думку нова сильна ідея буде висунута через 5 років. Зараз на виборах не потрібно ніяких нових ідей.

Але якщо взяти все ж щось нове, то для тих українців, які чекають чогось несподіваного, прикладом може бути віртуальна кампанія Єгора Лупана. Він якраз втілює нову ідею, ідею чесності: всі все одно йдуть у президенти, щоб красти, то для чого ховатися за гаслами? Треба йти красти, але відверто говорити про свої наміри. Є українці, які хочуть, щоб кандидат чесно говорив, що йде красти.

На мою думку, гасло стабільності зараз прийнятне, щоб далі йти крок за кроком, поступово, без крові. Для України це характерно — довше, але без ривків.

Підготували Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Микола СЕМЕНА, Сімферополь; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир