Вояжі до окупантів. Куликов

Останнім часом все частіше почала з’являтись інформація про поїздки українських журналістів та медіа-персон на окуповані території. Започаткувала цю підозрілу традицію адвокат Тетяна Монтян, яка ще взимку поїхала до Луганська, де скликала на зустріч в одному з кафе місцевих колег, блогерів та взагалі всіх бажаючих подивитись на неї та поспілкуватись. Тоді мережа інтернет рясніла суперечливими коментарями щодо цього випадку. І все б нічого, якби не схвальні відгуки про те, як спокійно і вільно можна гуляти вулицями Луганська і спілкуватись в центрі окупованого міста. Для мене, як для луганчанина, така показова поїздка киянки до мого багатостраждального міста, яке я вимушений був полишити і в якому катували та вбивали людей лише за патріотичні погляди, вкрай обурила. Але ще більше обурило те, як безвідповідально дехто малює картинки для ЗМІ інколи гірше за російських журналістів. Адже з останніми і так все ясно, а от коли про «мирний» Луганськ говорить мешканка столиці – це виглядає відвертою роботою на пропаганду окупанта.

Нещодавно до Донецька поїхав і автогонщик Олексій Мочанов. За поїздкою Мочанова в Донецьк стояла начебто мета перемовин з бандитами щодо звільнення заручників. Щоправда, незрозумілим залишилось питання чому вирішувати це питання поїхав саме шоумен, причому висвітлюючи свою поїздку майже в онлайн режимі. Зауважимо – всі ці поїздки вирізняються саме медіа-складовою, тобто широким висвітленням вояжу в ЗМІ та Інтернеті.

І от на цьому тижні здивував загал ще один телеведучий - Андрій Куликов. Якщо Монтян позиціонувала себе не лише як блогерша, а й як політик, а Мочанов начебто бажав домовитись з бойовиками щодо звільнення свого друга, то поїздка Куликова взагалі не мала пояснень. Щоправда, останній не був таким переконаним в своїй безпеці як Монтян. Принаймні на словах. Сам Куликов говорить, що ним рухав виключно журналістський інтерес. Мовляв, хотів подивитись на донеччан, але місто бачив мало. Зокрема Куликов говорить: «Була мета – справді такий експеримент журналістський, але головною метою було побачити на власні очі бодай дещицю того, що відбувається в Донецьку, поговорити із тамтешніми колегами на тій території, яка зараз не контролюється Україною». При цьому виступити на одному із бандитських телеканалів у присутності із злочинцями він встиг. Чому злочинцями, а не колегами, як говорить ведучий? Тому, що зараз на окупованій території журналістики як такої не існує. Існує пропаганда. При чому зухвала і страшна в своєму цинізмі. Дивно, що саме брехунів ведучий програми «Свобода слова» називає колегами.

Саме проросійські пропагандисти є співучасниками того злочину, який коїться на Донбасі. Безумовно, журналістська діяльність не може обмежуватись кордонами. Спілкування зі всіма сторонами конфлікту – це принцип об’єктивності. Але за такими експериментами залишається головне питання – наскільки етичним є участь в телешоу на бандитських каналах, які окуповані так саме як і земля Донбасу? Наскільки етичним взагалі є сидіння з ними за одним столом з апеляцією до «розуміння одне-одного». Окрім етики, виникає ще й питання участі в інформаційній війні. По-перше, без санкції російських спецслужб жоден телеканал на окупованому Донбасі ніколи не дасть дозвіл на ефір з українським телеведучим і це треба розуміти. По-друге, такі «діалоги» не мають нічого спільного з пошуком порозуміння. Навпаки, їх метою є демонстрація Заходу того, що на бандитських теренах квітне демократія.

«ПОДІБНІ ВОЯЖІ РОЗРАХОВАНІ НА ВІДНОВЛЕННЯ СТАТУСУ-КВО ОЛІГАРХІВ»

Сергій ІВАНОВ, блогер:

  - Той факт що деякі відомі в Україні журналісти почали відвідувати окуповані території і якимось чином намагатись донести певні меседжі до мешканців цих територій говорить про те, що ті журналісти, які працюють на певних олігархів, виконують певного роду роботу, яка спрямована на створення передумов до своєрідного соціального примирення. Зрозуміло, що на окупованих територіях залишились далеко на всі сепаратисти або ті хто співчувають зближенню з Росією. Немає сумніву, що там досі існує певний відсоток патріотів. Але подібні вояжі не розраховані на людей. Вони розраховані на відновлення статус-кво олігархів, у яких на окупованих територіях залишились активи, бізнес. Саме тому їм необхідно забезпечувати там якимось чином, якщо не мир, то хоча б спокій. Ситуація з блокадою Донбасу їх не влаштовує, тому що вони несуть внаслідок цього збитки. Це зокрема такі олігархи, як Ахметов, Пінчук, Тарута, також олігархи, які наближені до Порошенка... Великі гроші вимагають тиші. І зараз за допомогою цих вояжів, вкидів на кшталт Мочанівського про те, що лідери терористів здатні до договорів, буде впроваджуватись мета по забезпеченню функціонування бізнесу згаданих олігархів на Донбасі. Той факт, що Мочанов назвав бойовиків здатними до перемовин саме по собі є оксюмороном, адже держава не може вести перемовини з терористами. Я Андрія Куликова поважаю, але переконаний, що в цій поїздці він виконав роль Петрушки. Він спробував «почути Донбас» і я переконаний, що він його не почув. Тим більше, що він не задав ті питання, які він мав задати. Враховуючи ту інформацію, яку він потім надав Денису Казанському, сказавши що проукраїнським журналістам на Донбасі нічого робити, бо там небезпечно, тільки підтвердило штучність і договірний характер подібних візитів.