«Впевнений, що ми станемо сильнішими»

Геннадій УДОВЕНКО :

— У той день я супроводжував В’ячеслава Максимовича до Кіровограда. Це була планова поїздка, ми провели багато зустрічей, прес-конференцію. О 8-й годині ми виїхали двома машинами з Кіровограда. Приблизно о пів на 12, десь в районі 10 км від Борисполя, шосе перегородив КамАЗ з причепом, він розвертався в цей момент. Машина В’ячеслава Максимовича їхала дуже швидко і врізалася в КамАЗ. В’ячеслав Чорновіл і водій відразу загинули. Похорони ми плануємо у понеділок об 11 годині, мабуть, у Будинку вчителя... Я не можу напевно сказати, що ця акція була спланованою, це вирішать слідчі органи... Йому завжди не вистачало часу. «Швидше, швидше — постійно говорив він, — багато завдань, треба ще підготуватися до пленарного засідання»... І от підготувався...

Юрій КОСТЕНКО:

— Це велика трагедія. У цій ситуації найганебнішим було б, якби хтось цю трагедію почав використовувати для політичних спекуляцій. Я думаю, що найкращим свідченням поваги до В’ячеслава Максимовича було б те, якби Народний рух об’єднався і зайняв те місце, про яке він завжди мріяв. Якщо вистачить розуму в тих, хто в цих подіях у Русі відіграє ключову роль, щоб ця страшна трагедія стала предметом не для поглиблення кризи в партії, а навпаки — виходу з неї — це було б найкращою даниною пам’яті В’ячеславу Максимовичу. Особисто я всі зусилля буду спрямовувати в цьому напрямку.

Микола ПОРОВСЬКИЙ, лідер Республіканської християнської партії:

— Це страшна, непоправна втрата для України, для національно-демократичних сил, для всіх нас, його давніх друзів. Обставини його загибелі дають усі підстави підозрювати, що тут є злий умисел. Цей факт свідчить про те, що ті сили, яким було вигідно позбавити національно-демократичні партії такого діяча, досягли свого. Смерть В’ячеслава Максимовича зобов’язує всіх нас по-іншому глянути на всі ці дрібні суперечки між нами, лідерами демократичних партій, і, об’єднавшись, здійснити ту справу, за яку В’ячеслав Максимович поклав своє життя.

Віталій КОНОНОВ, голова Партії зелених:

— Що тут скажеш... «Редеют наши ряды». Це велика втрата для демократії в Україні. В’ячеслав Максимович — це символ здобуття державності. Коли люди близько коло тебе, коли їх кожен день бачиш, то не помічаєш їх величності. В’ячеслав Максимович — це жива історія. Мабуть, це один з останніх із могікан, які потерпіли ще за радянської влади, які боролися за Україну в ті роки, коли всі інші мовчали... Я бачу розгубленість серед тих, хто ворогував у Русі. Всі чудово зрозуміли, що треба один до одного ставитися більш толерантно й любити при житті. Ми, свідки його діяльності, повинні залишити для історії все, що знали при нього, тому що від нас пішла велика людина. Пухом йому земля.

Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ, голова меджлісу кримських татар:

— В’ячеслава Чорновола я, можливо, знаю більше, ніж будь-хто інший. Звичайно, святих людей немає, кожен у чомусь помиляється, але я вважаю, що він був найвидатнішим лідером Руху. Він усе своє життя віддав боротьбі за демократію, за права людини; все життя боровся за незалежність і був дуже щасливий, що дожив до цієї незалежності, хоча розумів, що така Україна — ще не та, про яку він мріяв. Я молю Аллаха, щоб Україна виростила ще дуже багато людей, таких, як В’ячеслав Чорновіл. Він дуже переживав цю кризу в партії. Я сподіваюся, що ця страшна подія нас об’єднає. А образи, які були на В’ячеслава Максимовича, забудуться, невілюються, тому що горе завжди об’єднує людей.

Наталія ВІТРЕНКО, голова Прогресивної соціалістичної партії:

— Я думаю, що це зроблено навмисно. Це не випадковість, це — спланований акт, для того, щоб прибрати непокірного керівника, який не слухався своїх «хазяїв». Те, що В’ячеслав Чорновіл пішов на розкол у Русі, не пішов на компроміси, думаю, обурило його «хазяїв» і тому його просто знищили. Я не вірю у випадковість автомобільних катастроф. Я не знаю точно, чиїх це рук справа, але знаю, що він останнім часом не хотів співпрацювати з Президентом. Автомобільні катастрофи — це дуже класичний метод розправи. Немає людини, можна й інших залякати. Коли Муссоліні йшов до влади, він спочатку розправився з парламентаріями. Він примусив їх замовкнути і, коли фізично був знищений лідер опозиції, тоді парламент слухняно голосував за те, що казав Муссоліні.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ:

— Втрата Чорновола дуже символічна. Це закінчення великої політичної епохи в історії України. Я завжди був його політичним противником. Проте це була найяскравіша особистість в національно-демократичному таборі. З його смертю, можна сказати, що цей табір як політичне явище в Україні припинив своє існування. А нова політична епоха — нові війни, нові армії, нові вожді.

Олександр ЛАВРИНОВИЧ:

— Ця трагічна подія є трагічною не тільки для родини і для близьких В’ячеслава Чорновола. Він довгий час уособлював у своїй особі протест, який був в Україні проти її статусу і проти придушення думки, ідей. Він усе своє життя присвятив боротьбі. Ця боротьба мала різні етапи, і він в різний час мав різних колег, однодумців, був достатньо непростою людиною, із ним було тяжко працювати. Але я не можу сказати, що він колись ставив будь-які інтереси вище інтересів української держави. Він, поза всяким сумнівом, був патріотом, який хотів, щоб українська держава стала на рівень з іншими європейськими країнами. Я думаю, що той складний останній рік, який він прожив, і ми, разом з ним, знаменував якийсь новий етап нашої української історії. Очевидно, що, попри глибоку тріщину, яка відбулась в організації, такий стрес, така надзвичайна подія, може стати причиною, щоб та тріщина була зліквідована.

Михайло ГОРИНЬ, екс-голова Львівської обласної ради:

— Я вважаю, що для національно-демократичного руху це є великою втратою. Починаючи з 1987 року, В’ячеслав Чорновіл був центром і лідером національно-демократичного руху України. Без перебільшення можна сказати, що саме під його проводом Львів став політичною столицею України й саме Чорновіл доклав найбільше зусиль для відновлення розгромленої в 70-х роках політичної громади нашого міста. Йому Україна завдячує тим, що стало можливим 24 серпня 1991 року. Спрогнозувати, які події тепер розпочнуться в середовищі Народного руху важко, однак сміливо можна зазначити, що праве крило втратило неординарного публіциста й оратора. Пішов з життя лідер і цим все сказано.

Євген СВЕРСТЮК, письменник і правозахисник:

— В’ячеслав Чорновіл був найвидатнішим серед політиків-шістдесятників, визначним редактором газети «Час-Time» і автором блискучої книжки «Лихо з розуму» (1966), яка на Заході більше відома як «Chornovil’s Paper». Він став одним з перших українців — членів Пен-клубу і вже в ті роки творив гарне ім’я Україні. Принциповий член руху опору, він ніколи не зрікався, не каявся. Вороги його не любили, але складалося враження, що навіть вони ним захоплювалися як гідним вояком на полі бою. Його ім’я підтримувало дух підупалих і надихало на подальшу боротьбу. Як політик невдавано демократичної орієнтації, Чорновіл активно включився в сучасні політичні процеси, створивши навколо себе особливе — активне, діяльне поле. Людиною він був принциповою і не схильною до компромісів, а таким дуже важко із союзниками. Україна була для нього мірою вартостей, його релігією і метою, а не приводом до спекуляцій. Не можна сказати, що Чорновіл зник з політичної арени, бо він залишається як орієнтир, образ і для друзів, і для ворогів. Звичайно, прийдуть інші, молодші, можливо, професійніші. Але втрати великих особистостей — невідшкодовні.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог:

— Смерть В’ячеслава Чорновола — то національна трагедія, смерть людини, яка все своє життя віддала ідеї національної незалежності України. 1988 року напередодні дуже важливих подій у Грузії гине Мераб Костава, який сидів під одним тюремним дахом з Чорноволом. Через деякий час, рівно через десять років, напередодні дуже важливих сюжетів російської історії гине тамтешній демократичний лідер Галина Старовойтова. І, нарешті, через кілька місяців гине лідер національно-демократичних сил в Україні — Чорновіл, одна з найбільш серйозних постатей української національної демократії, а може, власне, найбільш впливова постать. Хай сучасники пояснять мені: що сталося в Грузії 1988 року, в Росії — 1998 і в Україні — 1999 року? Що це за трикутник? — хотілося б спитати моїх сучасників і нагадати давньоримську приказку про консулів, які мають бути на сторожі.

Мирослав ПОПОВИЧ, політолог:

— Я вражений, приголомшений і просто по-людськи не знаходжу собі місця. А як громадянин, я глибоко сумую за людиною, яка була дуже потрібною Україні: вона робила свій внесок у той різноманітний політичний спектр, який склався значною мірою завдяки його зусиллям: можна приймати щось, можна не приймати, але без Чорновола наша історія буде бідніше. Я висловлюю своє співчуття пані Атені й висловлюю впевненість у тому, що ми якось цю втрату переживемо й будемо міцнішими.

Тетяна ШУЛЬГАЧ, Микола САВЄЛЬЄВ, Леся ГАНЖА, Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, «День»