Все йде за планом...

За місяць, що минув відтоді, як блок «Наша Україна» запропонував розпочати переговори про створення коаліції в новому парламенті, ці переговори (або те, що видавалося за них) встигли ще більше роз’єднати «помаранчеві» сили, а також добряче втомити як самих учасників коаліційного процесу, так і спостерігачів, якими мимоволі стали наші співгромадяни. Останні заяви «лідерів Майдану» свідчать — принаймні до виборів на «помаранчевій» коаліції можна «ставити хрест». А от чому так сталось — свою думку стосовно цього висловлює політолог Василь Стоякін.

Обговорення формату поствиборної коаліції «помаранчевих» сил 17—20 лютого увійшло, здавалося б, в конструктивне русло. Були проведені досить вдалі переговори. Роман Зварич навіть заявив про прийняття як базового проекту угоди, запропонованої Тимошенко (раніше висунення БЮТ «сепаратного» проекту було мало не головною проблемою при створенні коаліції).

Однак 21 лютого Ю. Тимошенко заявила, що підписала коаліційну угоду в односторонньому порядку. Причому з’ясувалося, що це зовсім не той варіант, який обговорювали раніше. До нього були внесені вимоги денонсації газових угод, відмови від угод із будівництва ядерних могильників у Чорнобильській зоні та заборона на створення коаліцій з участю Партії регіонів, яких раніше не обговорювали. Більш того, якщо говорити про газову та ядерну теми, то під сумнів ставився авторитет Президента, який продовжує відстоювати ці угоди... Після цього зі своїми власними проектами виступили блоки «ПОРА-ПРП» і «Костенка — Плюща».

Реакція Президента на дії Тимошенко була передбачувано негативною. 22 лютого він сказав, що «тема згоди не може починатися з одностороннього кроку. Не з цього треба починати, інакше це піар, коли підписується документ, і при цьому не цікавить, якою буде його подальша доля». Також відреагував і прем’єр Юрій Єхануров, сказавши, що «важко створити коаліцію, коли висувають ультиматуми».

Що ж сталося? Чому угода, яка здавалася такою близькою, знову відкладена на невизначене майбутнє? Думається, причина тут традиційна, а саме — «моральна унікальність», як каже наш Президент, «команди Майдану».

Навіщо взагалі знадобилася така угода? По-перше, для того, щоб відновити ту «команду Майдану», що перемогла в 2004 році та якій досі довіряють виборці. По-друге, для того щоб якась із «помаранчевих» сил (НУ та БЮТ взаємно підозрюють у цьому одне одного) не пішла на змову з «бандитами» та не зрадила, таким чином, «ідеалів Майдану». По-третє, доповнити загальну ідеологічну платформу тезами, що не могли ввійти в президентську програму.

Перераховані причини можна критично розбирати (на мій погляд, вони досить штучні), але проблема якраз полягає в тому, що угода не могла бути укладена, оскільки жодна з сил, які брали участь у переговорах, не мала наміру укладати її на справді чесній, рівноправній основі. Усі вони думали про свої інтереси та намагалися обдурити партнерів. Для всіх сил справді важливими були не формальні тези, а власні інтереси у поствиборний період...

Тому, на мій погляд, реальні завдання учасників переговорного процесу були такими:

1. Справити позитивне враження на виборців.

«Помаранчеві» виборці негативно ставляться до розколу «сил Майдану» та підтримують різні об’єднувальні ініціативи. Незалежно від того, чим керуються автори таких ініціатив. Відповідно для будь-якої «помаранчевої» сили обов’язковим елементом передвиборної кампанії є підтвердження тези про необхідність єдності.

А ось наскільки ті чи інші сили справді зацікавлені в єдності — це питання. Утім, навіть якщо не вдаватися в аналіз приватних бізнес- і політичних інтересів, зрозуміло, що процес переговорів повинен відбуватися за участю людей, які є авторитетними для всіх політичних сил або хоч би не мають явних конфліктів із сильним особистісним забарвленням з Ю. Тимошенко... У будь-якому випадку людина, справді зацікавлена у створенні коаліції, не доручала б її створення Р. Безсмертному. І майже напевне попросила б Р. Зварича не коментувати перебігу переговорів...

2. Виставити партнерів по коаліції зрадниками «ідеалів Майдану».

Це зворотна сторона першого пункту — кого ж зацікавить тема, якщо в ній усе добре? Обов’язково повинні бути «зрадники», які заважають реалізації ідеї єдності.

При цьому існують певні обмеження. Звісно, можна видати листівку проти газових угод, де під шапкою «Вони зрадили Україну» красується фотографія... Могилевича. Але ось уявити силою, яка заважає об’єднанню партій Майдану, СДПУ(О)? На це здатен тільки Сергій Головатий... Тож ворогів доводиться шукати серед своїх.

Особливо послідовна в цьому сенсі Ю. Тимошенко, яка звинувачує «Нашу Україну» в небажанні йти на угоду з «помаранчевими», оскільки вона нібито вже домовилася з Партією регіонів.

3. Отримати преференції при формуванні уряду, незалежно від результатів виборів.

Тут у всіх свої стратегії.

«Наша Україна» маніпулювала кадровою частиною угоди залежно від поточних рейтингів. Поки рейтинги НУ були нижчі, ніж у БЮТ, вони відстоювали ідею формування уряду з участю Президента. Знаючи, що Віктор Андрійович не може втриматися, щоб не «куснути» Юлію Володимирівну в кожному своєму публічному виступі, легко зрозуміти, що його симпатії при виборі прем’єра будуть дуже приємні для нашоукраїнців. Коли ж НУ випередила БЮТ, прозвучала згода на вимогу призначати прем’єра залежно від результатів виборів.

Блок Юлії Тимошенко висунув проект угоди, що фактично вимагає визнати помилковими (і навіть відмінити!) всі стратегічні рішення, прийняті Президентом і урядом після її відставки. Прийнявши такий проект, НУ сама ж визнає неефективність роботи свого уряду в 2005 році та буде вимушена відмовитися від свого права претендувати на посаду прем’єра.

До речі, цей проект проливає непряме світло на події кінця 2004 — початку 2005 року. Судячи з усього, вибиваючи з Віктора Ющенка посаду прем’єра, Юлія Володимирівна використала схожу технологію. Її недоброзичливці тоді стверджували, що угода передбачала її призначення в разі досягнення деяких результатів у певних регіонах. Результатів ніби не було досягнуто, але посада отримана. За рахунок чого? Імовірно, за рахунок маніпулювання змістом угоди... Утім, правду про те, як «леді Ю» опинилася на посаді прем’єра, ми дізнаємось ще не скоро.

«ПОРА-ПРП» і Український народний блок «Костенка — Плюща» мають вельми сумнівні шанси потрапити до парламенту, а отже, необхідно заручитися симпатіями Президента, щоб зберегти хоч якесь представництво у виконавчій владі (про це практично прямо написано в проекті «ПОРИ-ПРП»).

4. Використати угоду як додаткову можливість для представлення своєї передвиборної програми та як нагоду для PR-акцій.

«НУ» взагалі не змогла подати хоч якоїсь виразної програми. Зате вони були чесні — не вигадуючи «ідеології» (Ющенко і так уже все сказав), вони головну увагу приділили розподілу кадрів.

БЮТ і «ПОРА-ПРП» виступили з суто політичними програмами: пересадити «ворогів народу», — включаючи ініціаторів газових угод, — відмовитися від союзу з «Регіонами» тощо. Природно, тут може йтися не про ідеологію або принципи, а про деяку короткочасну програму. Зазначу, що ні у БЮТ, ні у «Пори» жодної ідеології не може бути в принципі, а у ПРП вона помітно змінювалася.

Тільки блок Костенка — Плюща надав власне ідеологічну програму: «По-перше: відкликання нашими партнерами по коаліції всіх їхніх законопроектів, які дають особливі права російській мові. По-друге, не ЄЕПівський, а європейський вибір. По-третє, створення єдиної Помісної української православної церкви».

Чи було можливе за таких умов укладення угоди? Звісно, так. Але для цього частина сил, які брали участь у цій афері, мала абсолютно свідомо (а учасники переговорів, на відміну від Віктора Ющенка, жодних сумнівів щодо значення поняття «унікальна мораль» не мають) або по дурості зайняти позицію «лоха» та дозволити себе одурити. В ім’я майбутнього України. Мені здається, що це неможливо — учасників дуже багато, щоб можна було їх всіх обдурити, а про Україну (реальну Україну, а не про продукт їхньої фантазії) вони ніколи не думали. Але, може, все ж таки «помаранчеві» знайдуть, чим здивувати виборців?