Вибори лідера як механізм суспільної еволюції
Воно поступово диференціюється на окремі шари, розташовані вертикально один над одним. Члени кожного прошарку виступають як виконавці владних імпульсів, що йдуть згори, і одночасно ці ж люди посилають вже свої спонукальні імпульси до нижчого під ними шару, який їх підтримує й утримує. В оптимально організованому суспільстві між шарами не повинно бути непрохідних мембран. Одні й ті ж люди залежно від ситуації мають переходити то в один шар, то в інший, роблячи акцент то на виконавчій, то на керівній діяльності — чого більше вимагає від них суспільство в даний момент. Такий рух в обидва боки гарантує структуру від застою, забезпечує її поступальну еволюцію. Важливим чинником еволюції суспільства, його каталізатором виступають окремі люди з сильним характером.
Проте, якою б сильною психікою і могутнім інтелектом не виділялася окрема людина, її суспільна роль визначається, крім того, ще прошарком, на який безпосередньо спирається даний лідер. Для президента — це прошарок міністрів і губернаторів, губернатора — його заступники і голови райдержадміністрацій, для ректора — проректори й декани, для мера — керівники найбільших підприємств і установ. Власне, від оцього другого згори прошарку дуже сильно залежить, хто ж саме опиниться на верхівці піраміди, а отже й те, як вона розвиватиметься далі. Якщо потенційний лідер лише один, то великих проблем не виникає. Але, як правило, претендентів на булаву буває кілька. І ось тут важливий вибір роблять майбутні безпосередні підлеглі лідера. Звісно, цей вибір далеко не остаточний, оскільки в кінцевому підсумкові на нього вплинуть усі без винятку прошарки, а все ж другий згори шар має суттєві важелі для впливу на решту піраміди. Він здатен сильно коригувати процедуру вибору в своїх інтересах. Оці Другі, орієнтуючись на того чи іншого лідера, традиційно застосовують одну з двох протилежних тактик.
Перший тип вибору пов'язується з іменами двох Михайлів — Романова і Горбачова. Московські бояри, обираючи на царство 16-річного Михайлика Романова, тішилися тим, що цар все робитиме за їхньою волею. Подібні настрої були і в номенклатурних зубрів, що ставили на наймолодшого у Політбюро Горбачова. Над собою хотіли мати того, хто здавався слабшим за них самих. Мріялося про суто номінального лідера, яким можуть помикати безпосередні підлеглі. При спрацюванні такого механізму вибору до влади приходить відносно слабкий лідер із дуже сильною командою. Далі або лідер поступово розганяє команду, але не стає від цього сильнішим (випадок Горбачова чи Брежнєва), або команда підминає під себе номінального лідера й править від його імені (випадок Романова). В останньому випадкові царські укази залежали від того, який боярин останнім нашептав самодержцеві свою ідею.
Другий тип вибору здійснюється найчастіше під тиском низів та зовнішніх обставин, які примушують орієнтуватися на справді найсильнішу особистість, здатну суворо контролювати й навіть карати своїх підлеглих. Класичний приклад такого вибору — повторні приходи до влади Шарля де Голля або Вiнстона Черчілля. Схожим чином стали президентами Е. Шеварднадзе і Г. Алієв. В українській історії подібні приклади це: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький чи Петро Дорошенко — кожний зі своїм обличчям, але всі з дуже жорстокою вдачею, від якої не раз потерпали ті, хто обрав цих гетьманів. Але в кінцевому підсумкові саме від цих виборів вигравало й усе козацьке суспільство в цілому, і найближче гетьманське оточення.
Який тип вибору буде реалізовано в Україні 31 жовтня? Зараз приблизно рівноймовірні обидва варіанти — і ставка еліти на слабкого і легкокерованого лідера, і вибір справжнього Господаря і Будівничого — вольового, самостійного, ініціативного. А все ж інстинкт самозбереження примушуватиме еліту схилитися врешті-решт до більш жорсткого, але й надійнішого варіанту. Ліпше пожертвувати окремими скомпрометованими постаттями зі свого прошарку, ніж ризикувати усім прошарком чи й пірамідою. Чи не тому колись більшість губернаторів підтримало не діючого президента Кравчука, а його конкурента Кучму? Що змінилося з того часу? Хіба що піраміда стала ще хиткішою і верхні прошарки ще більше ризикують завалитися, якщо не здійснять змін.
Показово, що в нинішній Росії одним iз реальних претендентів на президентське крісло є генерал Лебедь. Його піднесення породило в Україні мрії про власного генерала-миротворця. Якщо в активі Лебедя припинення придністровської і чеченської війн, то від наступного українського президента чекають завершення війни ще фатальнішої. Це війна, яку веде проти наших громадян багатоголова мафія, війна, чиєю жертвою уже стали два мільйони осіб — на стільки зменшилося населення України за останні роки. Ця війна триває й понині, її жертви щодня збільшуються — травмовані робітники, голодуючі пенсіонери, вивезені за кордон жінки, доведені до відчаю самогубці та й просто тихо згасаючі в цілковитій безнадії наші співвітчизники.
Тому зараз Україні потрібен лідер, максимально вільний від фаворитів і фавориток. Потрібен президент, якого не могли б поплескувати по плечу ні іноземні колеги, ні тим більше вітчизняні бізнесмени. Прошаркові других у державі осіб буде дуже тяжко вирішити підтримати такого лідера. Адже він примусить своїх безпосередніх підлеглих працювати в поті чола без вихідних і відгулів. Замість гучних шоу в сяючих палацах розпочнеться п'ятирічна повсякденна робота кожного в своїй галузі чи регіоні — організаційна, керівна, контролююча.
Зрозуміло, що верхнім верствам потрібні дуже сильні імпульси знизу, щоб прийняти радикально нове рішення. Ці імпульси зараз якраз починають наростати ледь не на всіх поверхах піраміди. При цьому найдієвіший вплив на Других здатний здійснювати прошарок Третіх. За вузівською термінологією, це завідувачі кафедр (Треті), які впливають на своїх деканів (Других), щоб інститут очолив достойний ректор (Перший). Схоже, що й у державі третій згори владний прошарок дихатиме в спину другому прошаркові, підштовхуючи його до оптимального вибору. Чим нижче перебуває певний прошарок у владній піраміді, тим сильнішим є його прагнення мати нагорі лідера, орієнтованого не на окремі клани, а на інтереси системи в цілому. В самісінькій основі піраміди це прагнення породжує споконвічний міф про доброго царя. З кожним вищим прошарком уявлення про оптимального лідера стає все конкретнішим і реалістичнішим. Врешті-решт безтілесний образ матеріалізується в постать загальновідомого політика. Вона викликає в піраміді ефект взаємодії масштабів, коли кожен прошарок приміряє майбутнього лідера до себе, зіставляє його з інтересами своїх підлеглих і вищестоящих. Один шар індукує аналогічні настрої в сусідніх, при потребі примушуючи сусідів навіть десь наступити на горло їхній власній пісні. Адже в основі вибору лідера за умов національної катастрофи лежить основний інстинкт усього живого — інстинкт самозбереження. Цей інстинкт, на щастя, глухий до будь- яких виборчих технологій, оскільки він вже просто волає. Не може бути ніякої злагоди між верхніми поверхами, що кохаються у власних ілюзіях, і нижчими, які все більше наближаються до критичного рівня, за яким — суто тваринне існування. Якщо нагорі ще здатні сприймати казуїстику, то внизу йдеться виключно про основоположні принципи виживання.
Прошарок Других зараз розколюється. Одним ще здається, ніби можна обрати президента, який би контролювався саме ними й був лагідний до них. Інші ж під тиском нижчих прошарків схиляються до пошуку кандидатури, орієнтованої не лише на них, а на всю піраміду. Взаємодія масштабів поступово активізує інстинкт самозбереження на всіх поверхах піраміди. Ніхто не хоче опинитися в третьому мільйоні, який зараз почав відмінусовуватися від такої застарілої формули «Нас 52 мільйони!».
