Вибори — не панацея

Початок на «1-ій ШПАЛЬТІ»

В результаті, наприкінці 1993-го стало очевидним, що в разі проведення плебісциту народ висловить недовіру як парламенту, так і президенту, й було ухвалено рішення про проведення дострокових виборів ВР, яка на той момент пропрацювала вже чотири роки, й президента, обраного 1 грудня 1991 року на п’ять років.

Згідно з чинною Конституцією, повноваження Президента припиняються достроково лише в чотирьох випадках: добровільної відставки, неможливості виконувати обов’язки через стан здоров’я, в порядку імпічменту й у разі смерті.

«Юлія Тимошенко декларує необхідність збереження коаліції, але насправді політична стратегія прем’єра криється в іншому. Після того, як план Секретаріату Президента про дострокові вибори ВР зазнає фіаско, Тимошенко витримає певну паузу, а потім сама стане головним ініціатором дострокових виборів — і президентських, і парламентських.

Це потрібно Тимошенко, оскільки це найкращий спосіб відвернути увагу населення від економічного хаосу й нездатності Кабміну впоратися з економічними проблемами. Тому треба перевести увагу людей у політичну площину», — переконаний політолог Володимир Лупацій.

«У нас легше чинити тиск на владу — примусити Президента піти з посади, ніж провести процедуру імпічменту. Крім того, при повному розкладі й дискредитації всієї системи судової влади, від району до Конституційного суду, гранично складно говорити про імпічмент — тобто публічне відсторонення юридичними засобами першої особи країни», — зазначає, в свою чергу, політолог Віктор Небоженко.

«Леонід Макарович як перший президент незалежної України має право висловити свою точку зору. І хоч би що там казали про те, що Кравчук — несамостійна фігура, на мій погляд, Кравчук якраз максимально зберіг незаангажованість, хоч би які феодальні, партійні ярлики на нього не вішали. У нього досить послідовна позиція, а політична, економічна й соціальна ситуація в країні така, що сьогодні важливо привернути увагу Президента до конкретних антикризових дій. Адже саме Президент розробляє антикризову стратегію. Чи вигідні прем’єру подібні заяви? Швидше за все, так. Звісно, Кравчук — не Солженіцин, але право виголосити свою позицію він має», — зазначає в бесіді з «Днем» директор Інституту стратегічної політики Андрій Мішин. Діаметрально протилежної думки дотримується експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко. «Прикро, що політичні аксакали, котрі користуються якщо не авторитетом, то, щонайменше, повагою певного прошарку суспільства, дозволяють втягувати себе в ситуативні, примітивні політичні ігри. Заява першого президента — це ні що інше як підігравання БЮТ. У суспільстві сьогодні спостерігається кричуща недовіра до представників усіх гілок влади — Президента, уряду, судової й правоохоронної систем, НБУ. Тому Кравчуку, вочевидь, слід було б стояти над сутичкою. Якщо чесно, то з політичного погляду заява Кравчука — на межі гідності», — сказав експерт у коментарі «Дню».

«Ніякі дострокові вибори — ані президентські, ні парламентські — не є панацеєю від кризових бід, — говорить у бесіді з «Днем» директор політико-правових програм Центру ім. Разумкова Юрій Якименко». «Безумовно, перший президент незалежної України має право критикувати своїх послідовників, однак чи вирішує його ініціатива проблему — велике питання. Якщо ми пригадаємо ситуацію, в якій свого часу був Леонід Макарович, то там був украй гострий конфлікт між президентом і парламентом. Тому рішення про дострокові вибори тоді дійсно було виходом із ситуації, що дозволило зняти напруження. Зараз проблема набагато глибша — інституційна. По суті, проблема в Конституції, яка закладає основи для двох центрів ведення політики. Зміна політичних персоналій, а тим паче, менш як за рік до планових президентських виборів, не змінить ситуації загалом.

Тому дострокові вибори президента, на мій погляд, — це не панацея, так само, як і дострокові парламентські вибори. В умовах економічної й соціальної кризи, так, це може, з одного боку, дозволити випустити пару в суспільстві, але з іншого — стати каталізатором ще більшого загострення ситуації», — резюмує експерт.

Варто зауважити, що деякі політологи, з якими вчора спілкувався «День» у режимі оff-the-record визнають, що телевізійне звернення Леоніда Макаровича — це удар по його ж позиціях як людини, що претендувала на роль арбітра, перебуваючи певний час над сутичкою. Паси Кравчука на прем’єрське поле видно неозброєним оком. Словом, навіть досвідчений гравець може влучити в штангу... або, іншими словами, не пройти сухим між краплин.

Важливо також зауважити, що Україна дня нинішнього — це парламентсько-президентська республіка, і якщо вже казати про претендентів «на вихід» за колапс у економіці, то навряд чи в цьому контексті доречно називати прізвище Ющенка. Президента можна й треба критикувати в багатьох питаннях, але не економічних. Центр управління економікою міститься в іншому приміщенні й у інших руках. А прем’єр, тим часом, ніяких катастрофічних картин не малює й каже про те, що в країні все нормально. «Ті, хто каже, що ситуація в Україні найгірша... Це неправда. Україна тримається в середині за розвитком кризових явищ. Я не хотіла б, аби Україну втягували в комплекс меншовартості й кидали на узбіччя», — цитує Юлію Тимошенко урядова прес-служба.

Однак політична ситуація в нашій державі викликає побоювання в ЄС. «Ми незадоволені політичними процесами в Україні. Те, що ми бачимо останнім часом в Україні, — досить серйозні політичні суперечки, сутички — нас дещо лякає. Внутрішні політичні суперечки унеможливлюють політичну стабільність. Чи означає це, що ми втратили віру в країну? Ми маємо продовжувати підтримувати стабілізаційні процеси в Україні. Стабільність України є важливою для всього регіону, оскільки вона географічно розташована в центрі континенту», — заявила напередодні в Брюсселі спікер генерального секретаря Європейської ради Крістіна Галлах.

Підмурівком для стабільності в країні є не вибори, а конституційна реформа, — вважає Віктор Ющенко. За словами Президента, зміни (реформа Мороза—Медведчука), внесені до Конституції в грудні 2004-го (до речі, зокрема, й завдяки голосам «Нашої України». — Авт.), серйозно порушили баланс повноважень між гілками влади.

У пошуках виходу із цієї ситуації «треба спиратися на найбільш демократичний метод», сказав днями гарант у інтерв’ю Корреспонденту. На думку глави держави, таким методом може бути загальнонаціональний плебісцит. «Я глибоко переконаний, що тільки загальнонаціональний референдум щодо змін до Конституції України може бути тим компромісом, який влаштував би всі політичні сили», — підбив підсумок Президент. До речі, «хазяїн» Банкової також зазначив, що «президентські вибори не мають сьогодні бути пріоритетом номер один».

То чи може конституційна реформа об’єднати провідних політиків, — поцікавився «День» у експертів.

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

— Будь-якого роду конституційні процеси спровокують широку громадсько-політичну дискусію й протистояння головних політичних гравців. Якщо Президент хоче створити новий центр конфліктності в політикумі, спровокувати конфлікт у правлячій парламентській коаліції, розколоти більшість у ВР і позбавити прем’єр-міністра політичної бази у Верховній Раді, тоді, думаю, політичні сили погодяться з його ініціативою й наважаться на такий крок, як проведення референдуму щодо Конституції. У Партії регіонів, у НУ-НС, у БЮТ, у блоку Литвина різні уявлення й про те, як слід робити Конституцію, й про те, якою має бути форма правління. На мій погляд, конституційне питання найближчим часом буде однією із симуляцій з метою відвернути увагу й політиків, і пересічних громадян. У найближчі три- п’ять років, думаю, немає жодних шансів для проведення реформи Основного Закону. Це період нестабільності й відсутності спокою. Разом із тим, конституційна реформа має відбутися тоді, коли більш-менш є консолідація, по-перше, еліти, по-друге, суспільства. Дуже важливо, щоб суспільство сприйняло конституційні зміни й щоб ці зміни не проводилися кулуарно й не призвели до значно більш непоправних наслідків, ніж реформа 2004 року.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, президент соціологічної служби «Український барометр»:

— Якщо конституційний інструмент буде вдосконалений і допоможе політичному дизайну державного устрою України, то, звісно, реформу треба проводити. Річ у тім, що проблема в нас не в економіці, не у відсутності коштів, а в слабкості української держави. Президент говорить правильні речі, але коли він, з одного боку, мало не матом посилає прем’єр-міністра, з іншого — дає дуже різкі оцінки загалом, і, таким чином, коли він з третього боку говорить якісь правильні речі, важко зрозуміти, наскільки серйозно він про це говорить і чи не забуде він завтра про це. Ось у чому проблема! Проблема в авторитеті джерела послання. Сама по собі ідея сильної Конституції з розподілом влади, безперечно, правильна, але в абстрактному вигляді. А коли її висувають люди, які легко міняють точку зору, то важко серйозно до цього ставитися. З політологічної точки зору, так, якщо еліта піде на серйозну структуризацію конституційного простору України, звісно, референдум може допомогти. Але якщо це просто слова, на які зараз буквально все перетворюється в Україні... ніяких — ані позитивних, ані негативних наслідків чергова конституційна ініціатива Президента не матиме. У нас уже якщо кажуть: «Пожежа», — люди не звертають на це уваги. Те саме стосується й референдуму.

Чи доцільно говорити про проведення конституційної реформи під час кризи? Так, оскільки під час кризи українська держава має можливість посилитися. Порятунок України можливий тільки під дахом української держави — ні МВФ, ні Кремля, ні Ющенка, ні Тимошенко, ні олігархів, а лише шляхом упорядкування державного життя. Однак навряд чи наші політики, говорячи про Конституцію й референдум, мають на увазі саме це. Швидше за все, вони просто таким чином намагаються привернути до себе увагу. За наявності політичної волі, консенсусу, серйозного ставлення до справи, за 6-12 місяців можна повністю реформувати державну машину України. Повірте, в нас є для цього кваліфіковані кадри.

Коли українська держава говорила про лібералізм економіки, насправді постійно послаблювалася. З іншого боку — корупція. Ослаблена держава плюс корупція роблять виведення України з економічної кризи дуже болісним, якщо це виведення взагалі можливе. Вихід лише в одному: не взяти мільярди доларів у позику, не піти в служки до когось, не чекати, коли нас приєднають до себе або СНД, або ЄС, а посилювати українську державу. Змінювати бюрократів, змінювати правила гри, посилювати державну дисципліну. А економіка до цього пристосується. Ми весь час думали, що глобалізм певною мірою допоможе нам існувати в світі, ми весь час поривалися туди. Ми створили державно відкриту машину, коли рецепти західних або східних консультантів стали важливішими за власну політичну волю. Зовнішні ринки виявилися в результаті важливішими за основу основ, священну річ — національний ринок. Ми його так і не створили. І що ми зараз отримали внаслідок кризи? Тож розмови про українську державність будуть лише набирати обертів. У нас немає економічних ресурсів, аби вилізти з болота, в яке ми залізли. Але нинішня еліта має себе за рік-півтора вичерпати, й українська державність буде різко оновлюватися за всіма параметрами.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія» (glavred.info):

— Рецепт, запропонований Кравчуком, має подвійне дно. За умов, коли в парламенті є великий розширений Блок Тимошенко, коли Москва повернулася до української політики і до схеми включено фігури, які виступають комунікаторами Москви та урядової команди, ініціатива зі складення повноважень Президентом виглядає своєрідним новим коридором можливостей.

Не випадково виглядає вибраний час, адже ініціативи Кравчука було зроблено напередодні очікуваних ініціатив Ющенка, зокрема, грядущої антикризової РНБО і послання Президента. В останньому, за заявами самого Ющенка, повинні були прозвучати як економічні ініціативи, так і політичні, зокрема, щодо конституційної реформи. Гадаю, що це класичний випадок, коли Ющенку просто не дають виступити з новими ініціативами.

ДО РЕЧI

Другий президент теж висловився...

Кращим виходом із політичної ситуації, що склалася, є проведення після виборів президента 2010 року позачергових виборів Верховної Ради України. Таку думку висловив екс-президент України Леонід Кучма в інтерв’ю «Комсомольской правде в Украине».

«Я сподіваюся, що прийде новий президент, який переможе на виборах не «50 плюс один голос», а з серйозною перевагою. Тоді позачергові парламентські вибори дадуть можливість прийти до Верховної Ради і його політичній силі. Лише в цьому порятунок. Іншого шляху немає», — сказав він.

При цьому Леонід Кучма висловив думку, що слід обов’язково змінити закон про парламентські вибори. «Партійні вибори — це глухий кут. Тим більше, на місцевому рівні. Але хто на це піде? Це ж така годівниця!», — сказав Леонід Кучма.

Крім того, він вважає недоцільним проведення позачергових президентських виборів. «Я вважаю, треба дотягнути до президентських виборів. Розумію, дехто хоче дострокових виборів президента, тому що вибори сьогодні й вибори в січні наступного року — дві великі різниці. Економіка усіх кандидатів поставить на те місце, яке вони заслуговують. І я майже впевнений, що з’являться інші політики, яким народ довірятиме більше», — сказав Леонід Кучма.

На питання, кого він має на увазі, кажучи «новий», екс-президент відповів: «Не будемо загадувати. Але хоч би взяти і його. Погляньте: щойно почали люди помічати на політичній арені Яценюка, йому відразу по голові — бах! Мовляв, ти ніхто, хлопче, куди лізеш? Але я радий, що за рівнем інтелекту деякі нові перевершують усіх разом узятих нинішніх. Даруйте за такі слова...».

На питання, які шанси має Віктор Янукович стати наступним президентом, Леонід Кучма відповів: «Хороші. Йому взагалі нічого не треба робити. За нього все економіка скаже. Але багатьох людей він також починає втомлювати. Часом не можуть зрозуміти: де він, — в опозиції, чи між владою й опозицією».

При цьому Леонід Кучма вважає, що нинішній Президент Віктор Ющенко та прем’єр Юлія Тимошенко вже «не домовляться ніколи». «Вони ідеологічно не можуть», — сказав він.

Окрім того, Леонід Кучма вважає, що зараз — «лише початок кризи», а «головна криза попереду». «І вона може призвести до того, що взагалі нікого не лишиться на цьому Олімпі. Низи, як кажуть, уже нікого не приймають. І цілком справедливо. Тому що в умовах такої кризи треба знайти силу волі відкинути все, сісти за стіл переговорів і антикризові заходи розробити», — зазначив екс-президент.