Вихід із кризи чи капсулювання економічних хвороб?
Співпраця України з МВФ — річ неминуча. І процедура «затягування пасків», яка включає цілу низку заходів, що болісно вдарять по кишені «середнього українця», — також. Про це сьогодні говорить у ЗМІ більшість експертів. Скажімо, радіо «Свобода» повідомляє, що генеральний директор Бюро з економічних та соціальних технологій Валерій Гладкий переконаний, що за газ українці мусять платити за тим самим тарифом, як інші споживачі у Європі. Та й то одразу не допоможе: величезна діра в бюджеті залишиться навіть у разі схвалення непопулярних кроків, а Міжнародний валютний фонд допоможе її закрити. «Ці заходи приведуть до того, що протягом п’яти років економіка країни стиснеться до стабільного стану, — каже він. — Із кризи ми вийдемо. Якою ціною? За все потрібно платити. Вчора ми смачно попоїли, брали авто в кредит, а сьогодні — похмілля».
Можна, звісно, було б зауважити, що далеко не всі купували авто у кредит (і взагалі — мали змогу придбати навіть найдешевший легковик), навіть не всі мали змогу смачно попоїсти. По-справжньому розкошувала дуже невелика кількість населення України; а ще більш-менш пристойно жила абсолютна меншість люду. При цьому ті, хто в першу чергу мав зиск від заплутаних економічних сюжетів минулих років, не належать до адептів руху підтримки вітчизняного виробника, тобто все, від шкарпеток до авто, у них імпортне, а от ті, хто мав незначний зиск чи не мав його взагалі, якраз своєю трудовою гривнею так-сяк і тримали українську економіку, її внутрішній ринок...
Утім, справа навіть не в тому, що «нахімічили» одні, а затягувати паски будуть інші. Справа в тому, що вихід із кризи шляхом нового «стиснення економіки» Україна може й не пережити.
Що означає зростання до рівня європейських цін на газ для споживачів та житлово-комунальних тарифів за умов фактичного заморожування зарплат бюджетників та соціальних виплат (які є дуже далекими від європейських) і впровадження інших непопулярних заходів? Те, що абсолютна більшість людей істотно менше купуватиме різних товарів та послуг (не лише про бюджетників і пенсіонерів ідеться — у приватному секторі зарплати навряд чи помітно зростуть, там витрати теж стануть більшими). Менше одягу, менше їжі, менше домашнього начиння — в основному вітчизняного виробництва, менше робитимуть ремонти квартир чи перебудову дач. А якщо споживачі купуватимуть істотно менше товарів та послуг, то що робити продавцям і виробникам? Знижувати ціни чи згортати виробництво?
Досі в Україні за умов падіння попиту найчастіше згорталося виробництво...
Та припустімо, що відбуватимуться одночасно обидва процеси. Зниження цін означатиме, що наймані працівники не матимуть більших зарплат (а чи й утратять у тих, що є). Згортання ж виробництва — це втрата робочих місць, це дискваліфікація працівників, це, врешті-решт, нове зниження купівельної спроможності «середнього українця».
Звісно, теоретично вихід існує. Треба тільки, щоб державна влада посприяла виходові українських виробників на перспективні міжнародні ринки. І тоді тимчасове (на кілька років) падіння споживання харчових чи промислових товарів на внутрішньому ринку можна буде компенсувати завоюванням зовнішніх ринків. А такі справді великі ринки існують — і для товарів різного ѓатунку, і для послуг. Скажімо, ринки країн Перської затоки, в яких сьогодні розгортається масова модернізація інфраструктури і які прагнуть знайти постійних і надійних партнерів для забезпечення себе продовольством. Проте, як відзначають експерти, українська активність на цьому напрямі — як державна, так і приватна — мінімальна. А поки за умов «затягування пасків» і різкого падіння купівельної спроможності населення вітчизняні влада й бізнес нарешті почухають потилиці, може вже бути запізно — охочих заповнити лакуни на світовому ринку вистачає.
Бізнес, який працює на внутрішній ринок, схоже, ще не до кінця усвідомив, що його найскрутніші дні попереду. Але на те влада й зветься владою, що має передбачати наслідки своїх дій бодай на крок-два, — а відтак уже вчора вона мусила відповідним чином почати працювати з бізнесменами. Але...
Але, видається, влада переймається головним чином (якщо не виключно) інтересами кількох орієнтованих на експорт галузей — метал, хімія... Ці галузі якнайменше залежать від стану внутрішнього ринку, ба більше — для них вигідно, коли на ринку робочої сили панує дешевизна; адже працівники із затягненими пасками куди більш зговірливі, ніж ситі та сповнені самоповаги. Тим більше, що йдеться про галузі, в яких домінують низькі технології, отже, власники мають справу не з «білими комірцями», а з «синіми», з таким пролетаріатом, який на Заході вже став історією.
Ну, а на додачу слід очікувати на нові хвилі заробітчан і трудових емігрантів: змусити кваліфіковану й освічену молодь (власне, і значну частину людей середнього віку) жити в ситуації перманентних злиднів не зможе ніхто.
Отож і виходить, що «стиснення економіки до стабільного стану» (а інших варіантів за чинної урядової політики щось не видно) реально виллється у різке скорочення купівельної спроможності основної маси населення, не менш різке погіршення соціального самопочуття освіченої молоді й у помітне скорочення внутрішнього ринку вітчизняних товарів та послуг. Чи матиме це наслідком модернізацію країни (без якої економічні перспективи залишаться примарними), чи тільки капсулювання чинного стану справ — до нової кризи?
