Висока напруга

ОДЕСА — БРОДИ

— Існує брак інформації стосовно вашого останнього візиту до Лондона. Яка була його мета? Що вдалося зробити, а що ні?

— У столиці Великої Британії було організовано зустріч української делегації з усіма провідними компаніями, які могли б брати участь у розвитку проекту нафтопроводу Одеса — Броди. Серед них були як фірми, що видобувають нафту на Каспії, так і нафтопереробники — її споживачі, а також нафтотранспортні компанії Східної Європи, що можуть стати учасниками поставок каспійської нафти. Можу назвати основних учасників. Це «Шеврон Тексако», «Коноко Філіпс», а також транспортуючі компанії, зав’язані в одному ланцюжку з українською «Транснафтою», — словацька «Транспетрол» і чеська «Меро». Усі ці компанії представляли топ-менеджери, які мають право приймати рішення. Характерно, що дискусії щодо того, працювати чи ні у цьому маршруті, не було. Всі без винятку компанії його підтримують. Єдина перешкода — пасивна позиція словацької компанії «Транспетрол». Пояснюється це досить просто. У її статутному фонді 49% акцій належить російській компанії «Юкос». Ми розуміємо, що за цим стоїть. Тому нині починається активне опрацювання цієї ланки, оскільки вона є вузьким місцем у Євразійському нафтотранспортному коридорі, який уже досить близький до запуску. Отже, найближчим часом пройдуть консультації на різних рівнях, і, зважаючи на те, що 51% акцій «Транспетрола» — в словацької держави, що бажає найближчим часом стати членом об’єднаної Європи, проблема має бути вирішена.

Що стосується наявності джерел нафти для заповнення нафтопроводу та транспортування ним, коштів для її придбання, ринків збуту, то всі проблеми уже в стадії практичного вирішення. Природно, ще обговорюють можливі оптимальні варіанти: з якою саме фірмою вигідніше працювати, купувати нафту або брати на умовах товарного кредиту, на який період... Усе це інтенсивно пропрацьовуватимуть найближчі два місяці. Ми вже маємо різні пропозиції. Особисто я прихильник того, щоб нафта була власністю нафтотранспортної компанії. Але поки що ми говоримо про «Укртранснафту». Адже технологічна нафта є невід’ємною частиною вартості всього комплексу, його основних фондів. Це дозволяє закладати до тарифу реальну вартість транспортування та реально оцінювати ефективність роботи нафтопроводу. Сума амортизації об’єкта складається також і з урахуванням амортизації вартості технологічної нафти.

У Лондоні українська сторона ініціювала підписання меморандуму між Україною, Словаччиною та Чехією. Згідно з ним, потрібно створити робочу групу для вивчення технічної сторони можливості транспортування територією Словаччини. (Чеська компанія вже підтвердила свою готовність до транспортування.) Друге завдання групи — вивчити економіку на кожній ділянці й, у разі необхідності прийняття якихось додаткових технічних рішень, визначитися з необхідністю інвестицій. Відзначу, що вільна потужність на ділянці нафтопроводу «Дружба» від Бродів через Словаччину до Чехії становить близько 9,0 мільйона тонн на рік. Важливим питанням власників і покупців нафти є крізний уніфікований тариф — від нафтотермінала «Південний» до нафтопереробного заводу в Кралупах. Його потрібно прорахувати, а потім підписати відповідну угоду між «Меро», «Транспетролом» і «Укртранснафтою». Четверте завдання меморандуму і полягає в підготовці проекту такої угоди.

На нараді розглядали шляхи транспортування каспійської нафти на австрійські та південнонімецькі заводи, з чим також немає особливих проблем. Стосовно Польщі, як відомо, один контракт уже укладено, триває робота над іншими. Цьому сприяє й те, що «Укрзалізниця» активно співпрацює з польськими колегами та домовилася створити єдиний маршрут із доставки нафти на заводи цієї країни і єдиний тариф, за яким оплачуватимуть залізничні перевезення. Спочатку він буде стимулюючий, а в міру зростання обсягів перевезень підвищуватиметься до нормального рівня. Ще один споживач каспійської нафти — це українські заводи «Нафтохімік Прикарпаття» та «Галичина». А в сумі набирається до дев’яти мільйонів тонн, які транспортуватиме нафтопровід на першому етапі. Уже є пропозиції щодо фінансування (на вигідних умовах) як закупівлі технологічної нафти, так і добудови нафтопроводу від Бродів до Плоцька. Причому в добудуванні з нами хочуть працювати вже кілька великих банків, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку. Але ми не поспішатимемо. Зараз із польською стороною відпрацьовуємо відповідний технічний проект. Факт у тім, що існує дуже велика зацікавленість. Так само як і велика зацікавленість усіх фірм, що видобувають нафту на Каспії, в тому, щоб вона отримала вихід на Балтійське море й у північну частину Німеччини, де є можливість завантажувати нею танкери водотоннажністю 300 тисяч тонн.

Загалом поїздка була дуже вдала. У Лондоні ми також мали зустрічі на вищому рівні з компанією «Шеврон Тексако». Її керівництво запевнило нас у цілковитій готовності приступити до реалізації проекту, щойно будуть «розшиті» вузькі місця, про які ми тут говорили.

— Нещодавно парламент переніс голосування щодо змін до закону про концесії, що стосуються проекту «Одеса — Броди». Чи можете ви спрогнозувати склад майбутніх концесіонерів? Звучали припущення, що серед них можуть бути російські компанії.

— Я особисто запропонував обговорити питання про участь російських компаній у разі якщо наш парламент прийме відповідне рішення. Вони мають тюменську нафту, майже таку саму за якістю, як каспійська, але вони не можуть її транспортувати, бо вона змішується з важкою нафтою. Якби була можливість розділити нафти різної якості, тоді власники тюменської нафти могли б продавати її в Європі, беручи участь у нашому проекті. Але справа навіть не в цьому. Якщо ви знаєте нафтовий бізнес, то можна просто брати участь у створюваному консорціумі та, відповідно, в концесії, мета яких, як і будь-якого іншого комерційного підприємства, полягає в тому, щоб отримувати прибуток із вкладених грошей.

— Опозиція в парламенті виступає і проти консорціуму, і проти передачі нафтопроводу в концесію.

— Логіку опозиції часто важко зрозуміти. Тут завжди знайдуться запеклі захисники національних інтересів, в ім’я яких вони готові виступати проти елементарно зрозумілих речей. Я вже неодноразово говорив, що концесія — це одна з додаткових можливостей залучити учасників-власників каспійської нафти до цього проекту. Мені як людині, яка сьогодні безпосередньо відповідає за запуск цього проекту в роботу, потрібна не стільки концесія, скільки ясність у цьому питанні, щоб можна було вести переговори з відповідними компаніями. Та сама компанія «Шеврон Тексако» запитує: а якою буде ця концесія, якими будуть умови концесійного договору, коли ми отримаємо його проект, хто ще в ньому братиме участь? Якщо ми зволікатимемо з відповідями на ці запитання два, три і більше місяців, то хто з нами тоді матиме справу? Але маючи передбачене законом право на створення цієї концесії і запускаючи нафтопровід у роботу, ми можемо оголосити, що ті, хто взяв участь у консорціумі на першому етапі його створення, матимуть преференції в концесії. Ось це б могло підштовхнути проект. Тому рішення відкласти голосування істотно на ситуацію не впливає. Це — також результат. Отже, ми сьогодні працюємо в ситуації, коли труба — державна власність, і учасники процесу матимуть справу з державою.

ЦЬКУВАННЯ «НАФТОЮ»

— Коли в країні тривала полеміка навколо аверсу/реверсу, ви зазнавали — це було цілком очевидним — масованих інформаційних атак із боку ЗМІ, політичних сил, представлених у коаліційному уряді. Як ви з огляду на це оцінюєте якість нашої коаліційності, зв’язку «більшість — уряд», про яку часто кажуть як про досягнення?

— Ефективність будь-якого рішення визначає час. А з часу створення коаліції його минуло не так вже й багато. На мій погляд, коаліція просуває нас до стабільності, а не до розпаду. Проголосували зміни до Конституції, приймають закони, досить стабільно працює уряд. А що стосується нападок особисто на мене, то вони аж ніяк не пов’язані з коаліцією в цілому. У їхній основі — різні тіньові процеси, які були, а зараз меншою мірою, але все ж залишаються. Деякі персонажі, скориставшись як приводом дискусією щодо проекту Одеса — Броди, отримали можливість до неї «задешево» приєднатися і перейти на особистості. Я їх знаю в обличчя, з багатьма з них часто розмовляю, і рівень їхньої компетенції не є для мене загадкою. Їхні дії були заздалегідь приречені, оскільки в природі не існувало компромату, який вони хотіли на мене вилити, щоб примусити піти у відставку.

— А чому не було кадрових висновків? Адже навіть після того, як уряд ухвалив рішення про напрямок використання нафтопроводу, голова правління «Укртранснафти» Станіслав Василенко сказав, що саме реверс він вважає оптимальним рішенням. Були й відповідні заяви ТНК-БП. І поки що складно виключати повторну постановку питання про реверс...

— Якщо ми не зможемо до травня запустити трубопровід у прямому напрямку, може розпочатися друга хвиля наступу лобістів реверсу. Вони на це сподіваються і, можна припустити, що ми незабаром зустрінемося з прихованим, а то й відкритим опором. Саме з огляду на це я й запропонував замінити керівництво «Укртранснафти» практично в повному складі — генерального директора та його заступників. Для цього у мене є достатньо підстав і доказів: йдеться про навмисне блокування ними рішень уряду, зокрема дослідного прокачування 20 тисяч тонн нафти. Воно могло відбутися вже давно. Є навіть звернення щодо цього компанії «Транспівдень». Така хибна практика триває й сьогодні. Якщо вчасно до кінця лютого змін не буде, і я не побачу з їхньої сторони бажання запустити нафтопровід у роботу, то наступного тижня я запрошу всіх учасників цього процесу до урядової комісії, яку я очолюю, і вноситиму повторні пропозиції. На жаль, сьогодні уряд не має можливості приймати кадрові рішення щодо «Укртранснафти». Вона в розпорядженні однієї людини — глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка. Для «Укртранснафти» він є зборами акціонерів. Тому наступний «дзвінок» буде стосовно Бойка.

КОНЦЕНТРАЦІЯ АКТИВІВ

— Сьогодні в країні створюється ще одна НАК — енергетична. Про цілі її створення, крім версій, було небагато інформації.

— Найправильнішою і найістиннішою є версія Президента. Фактично він створював своїм указом цю компанію і пояснив, навіщо це робить. Мета — зберегти те, що ще залишилося в державній власності. Продовження приватизації решти пакетів акцій, так би мовити, на нормальній, цивілізованій основі в сьогоднішніх умовах неможливе. І я це підтримую. Всі компанії проходять через процедури банкрутства, санації. Якщо Фонд держмайна навіть виставить їх на приватизацію, то її зірвуть, це зрозуміло. І, як це вже навчилися робити наші фінансово-промислові групи, енергетику просто розтягнуть, а держава від цього нічого не отримає. Тому рішення Президента абсолютно правильне. Особливо в умовах такого складного політичного часу, як рік виборів президента. Призначений на посаду керівника цієї компанії Олег Дубина зарекомендував себе як державник, і, я гадаю, нам із ним удвох буде простіше зберігати цю державну власність, ніж сьогодні мені самому. Що стосується власне процесу створення нової НАК, то міністерство вирішило очолити цей процес і якнайшвидше довести його до результату. Незабаром на урядовому комітеті мають прийняти рішення щодо проекту постанови, схвалити статут компанії, затвердити перелік пакетів акцій, які ввійдуть до її статутного фонду, відпрацювати всі процедури, передбачені указом Президента та законодавством. Хоча є вже кілька варіантів статутів, кілька варіантів підходів тощо. Вони якимсь чином потрапляють до Кабінету Міністрів, якісь люди, якісь радники хочуть на цій справі погріти руки. Я думаю, що все це не мине. Тобто буде створено досить прозору, холдингову за своєю суттю компанію. Ми зараз завершуємо роботу над тим, за рахунок яких джерел вона існуватиме і за рахунок якого виду діяльності. За правилами роботи на ринку електроенергії вона не має права одночасно займатися всіма видами діяльності, а тільки якимсь одним — або передачею електроенергії магістральними мережами, або якимсь видом генерації або дистрибуції. Щоб компанія була фінансово незалежною і могла впливати на корпоративне управління через пакети акцій, якийсь один вид діяльності має стати для неї базовим. Ми докладемо зусиль, щоб це питання визріло вже до чергового засідання уряду, і компанія почала працювати. Щоправда, існує думка, що створення такої компанії зашкодить розвитку вільних ринків. Але я буквально днями розмовляв з Олегом Вікторовичем, і він жодним чином не планує втручатися до роботи оптового ринку електроенергії.

— Хто ж увійде до компанії — державні обленерго чи генерація?

— Їй передадуть усі державні пакети акцій. Холдинг сам по собі не є суб’єктом підприємницької діяльності, він управляє акціями. Тому, крім того, йому доведеться дати бізнес-наповнення — що він безпосередньо робитиме. На енергоринку існує шість видів ліцензії. Одну з них він повинен отримати, щоб мати можливість заробляти. Це буде дуже прозоро та дуже зрозуміло. Тарифи на оплату послуг цього монополіста, як і для інших монополістів, визначатимуть за прозорою процедурою на громадських слуханнях, затверджуватиме національна комісія. Жодного тіньового значення тут не потрібно шукати, тут перше і головне завдання: зберегти те, що залишилося в держави, — а в нас ще залишилося достатньо, — і дати цим об’єктам можливість нормально працювати. Наведу приклад. Ми два роки займалися оздоровленням компанії «Дніпроенерго». Кредиторська заборгованість перед початком процедури банкрутства була 3,1 млрд. гривень. Знизити її вдалося до 1,4 мільярда, тобто більше ніж удвічі. Практично, в компанії стала позитивна різниця між кредиторською і дебіторською заборгованістю, тобто вона стала фінансово стійкою. Але в цей момент чомусь приймаються рішення відповідних судів, і компанію переводять у стадію санації. З того моменту нею вже управляє рада кредиторів...

— Тобто «чомусь» відбуваються рішення судів стосовно «чомусь» виниклих боргів?

— Так. Причому в «Дніпренерго» з цих боргів (понад 1,3 млрд. гривень) 65% — це заборгованість перед державою: держрезерв, податкова адміністрація, Мінфін, а також усілякі нарахування плюс ті самі державні постачальники палива — вугільні підприємства, та й той самий НАК «Нафтогаз». І все це — держава. Частка боргів, що належать приватному капіталу, абсолютно незначна. Проте суду сьогодні байдуже, хто подав позов: кредитор, якому винні 5 млн. гривень чи 500 мільйонів, — він діє однаково. Це можна розглядати як «незалежність судів». Але не можна не враховувати, скільки коштів і майна при цьому втрачає держава. Я думаю, що нову НАК також можна буде в майбутньому приватизувати, можливо, навіть частинами, якщо для цього створять нормальні умови. Але сьогодні кожен суб’єкт, який входитиме до компанії, має величезну заборгованість. І закон, який стоїть у черзі на друге парламентське читання (я впевнений, його приймуть), — Закон про погашення заборгованості за енергоносії, — дозволить оздоровити всі підприємства цієї компанії, зробити їх «чистими» від боргів, інвестиційно привабливими. Після цього можна буде говорити про приватизацію, оскільки продавати наші об’єкти можна буде в кілька разів дорожче.

— Резюмуючи, мета створення компанії — запобігти розповзанню енергоактивів держави, оскільки напередодні президентських виборів ціна власності, як правило, падає?

— На мій погляд, це одна з основних причин. А що стосується міністерства — моя позиція завжди була такою: невтручання у господарську діяльність. Періодично ЗМІ звинувачують Мінпаливенерго в тому, що воно управляє вручну... Нагадаю: ми відмовилися від адміністративного втручання до роботи енергоринку ще два роки тому. Робота йде за ціновими заявками, розподіл коштів — за алгоритмом, затвердженим радою директорів, і в раді ринку сьогодні немає більшості в директорів, які підвідомчі Мінпаливенерго. Дуже часто бували випадки, коли пропозиції міністерства рада директорів відхиляла. Це — нормально. Це — гроші ринку, і їм видніше, як їх розподіляти. І далі так має бути. І Дубина як президент компанії, думаю, не втручатиметься у процеси ринкових взаємовідносин. Тому що в холдингу будуть як генеруючі компанії, які продають електроенергію на оптовий ринок, так і обленерго, що в нього її купуватимуть. Але сконцентрувавши корпоративні права, можна буде проводити єдину управлінську політику, єдину політику захисту фінансових і економічних інтересів держави та кожної з компаній.

— Чи можна припустити, що зі створенням електроенергетичного НАКу буде призупинено процес приватизації обленерго?

— Його вже призупинено указом Президента. І це закріпить постанова Кабінету Міністрів. Тобто всі пакети акцій, які передають енергетичному холдингу, мають бути надійно закріплені за державою. На цьому етапі приватизація недоцільна.

ФОРМУЛА «ГАЗУ»

— Нещодавно посол Росії Віктор Черномирдін висловив упевненість, що міжнародний газотранспортний консорціум запрацює наприкінці березня. Чи не могли б ви прокоментувати цю заяву? У якому форматі запрацює? На якій стадії зараз процес?

— Консорціум сьогодні може запрацювати тільки в двосторонньому форматі — Україна — Росія. Учасниками будуть НАК «Нафтогаз» і РАТ «Газпром». Сенс цього етапу буде на початку будівництва 300-кілометрової ділянки. Можливо, до того часу приймуть і рішення щодо ТЕО будівництва до Новоплоцька. У цьому сенс є.

— Тобто будують нову трубу, і консорціум на ній «сидітиме». А до старої української труби він не матиме стосунку?

— На сьогоднішньому етапі таких рішень не приймали.

— Але перспектива зберігається? Саме в цьому напрямку?

— Перспектива завжди є. Питання в іншому: як до цього підходити? Я очолюю робочу групу із питань газотранспортного консорціуму. Ми понад рік вивчали всі моделі і підмоделі. І в кінцевому результаті відкинули все. Залишилася одна з трьох можливих моделей — передача транспортної системи в концесію. Зараз група юристів-експертів працює над проектами змін до нормативно-законодавчої бази України, щоб, по-перше, концесія стала можливою, і, по-друге, щоб вона була привабливою для концесіонерів. Поки що остаточних пропозицій, які могли б бути прийнятні для уряду і, в подальшому, для Верховної Ради, немає. Ми маємо дуже складне законодавство, дуже сильно захищену газотранспортну систему. Тому теоретично концесія можлива, але спочатку потрібно змінити закони.

ВУГІЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

— Ви говорили про борги підприємств ПЕКу. Адже і галузь також заборгувала своїм людям, зокрема — шахтарям. Останнім часом знову з’явилися відповідні заяви профспілок...

— Я бачив одну заяву профспілок, які нібито не підтримують погашення заборгованості із заробітної плати. Вона абсурдна. Міністерство має програму. Вона глибоко обгрунтована та відпрацьована, ми її створювали протягом усього минулого року. Її затвердили на колегії міністерства і розглядали в Кабінеті Міністрів на координаційній раді із антикризових ситуацій у вугільній промисловості, до якої входять керівники всіх основних профспілок України. На цьому обговоренні вже практично не було запитань до мене, були запитання до податкової адміністрації, до Пенсійного фонду тощо. Погасити всю заборгованість цього року абсолютно реально, але погляньте, що відбувається. Основним механізмом, який допомагає збалансувати вугільні підприємства, — а ми наполовину зменшили їхню збитковість минулого року, — є оптовий ринок енергетичного вугілля. Зараз цей ринок на стадії впровадження. Але відчувається опір йому в регіонах. Чому? Вугілля починають реалізовувати на абсолютно прозорих умовах. Тобто якщо раніше шахта й електростанція могли домовитися, «підсипати» трошки для обсягу породи тощо, щось десь довантажити або недовантажити, то зараз усі товарно-грошові потоки, які йдуть через оптовий ринок, дуже прозорі. Тут, як і в оптовому ринку електроенергії, рішення приймає не одна чи дві людини, а рада директорів, 10 осіб. І це їхній загальний товарно-грошовий потік, загальна оптова ціна. Якщо ви знаєте, що я, скажімо, навмисно неякісно вантажу вугілля, ви цього не допустите. Як показує досвід оптового ринку електроенергії, змова тут практично неможлива. Крім того, сьогодні є можливість, особливо в комерційних структур, купувати вугілля за заниженими цінами. Наприклад, собівартість вугілля на шахті становить, умовно кажучи, 180 грн. за тонну, а вона продає за 160. Таким чином, свідомо працює збитково. І при цьому пояснює: в мене по 180 ніхто не бере. Створюючи оптовий ринок енергетичного вугілля, ми говоримо: у всіх купуємо за собівартістю, захищеною і прозорою. Тепер кожен керівник має альтернативу: продати за 160 або за 180. Якщо він продав дешевше, то далі працює прокуратура.

— Поклав до кишені?

— Можливо, і ні, але є вагома причина розібратися. Друге: ті самі профспілки можуть дуже чітко контролювати доходи підприємства, бачити той обсяг фінансових ресурсів, який витрачають на соціальний захист шахтарів. Бували випадки, коли керівник каже шахтарям: я не можу платити зарплату, оскільки потрібно купувати електроенергію, кріпильний ліс та інше, — адже я не зупиню шахту. Але при цьому він продає вугілля на 20 гривень дешевше. Ми даємо можливість вирівняти ціни. Це невигідно і для деяких генеруючих компаній — раніше вони могли маневрувати, а сьогодні ми їх усіх ставимо в рівні умови. І це нормально. Конкурувати потрібно за техніко-економічними показниками роботи обладнання, ефективністю, питомими витратами, а не за тим, де ти і за рахунок кого домовився. Тим більше, що практично всі вугільні підприємства є державними та фінансуються частково з державної кишені. Ми йому даємо гроші з держбюджету, а він при цьому демпінгує на якихось двосторонніх контрактах — так не буде. Тут ми захищаємо інтереси держави. У таких самих умовах і ті кілька приватних шахт, які з’явилися. При цьому ми створюємо нормальну доходність, підприємства починають платити податки. Це своєрідна революція у вугільній промисловості. Вона йде, але зі скрипом.

— Які фінансово-промислові групи виявилися обділеними внаслідок цієї революції?

— Ті, хто купував вугілля дешевше за його фактичну ціну, — всі будуть обділені.

— Тобто обділених буде багато?

— Такі вже є, і всі вони проти. Але вони не можуть вийти і сказати: давайте Єрмілова знімемо з роботи за те, що він пропонує прозору роботу. Вони діятимуть з-за рогу. Але шахтарі вже оцінили переваги ринку вугілля, і повернутися назад буде дуже важко. Так, можна буде затримати цей процес на 2 — 3 місяці, відкласти, але зупинити — не можна. Тим більше, що вугільна промисловість минулого року отримала 1,4 млрд. грн. збитків. А зараз ми виходимо на повне балансування із урахуванням держпідтримки (її там 900 млн.). Ці мільярд та 400 тисяч збитків з’їли ті 900 мільйонів амортизаційних відрахувань, які має вугільна промисловість. А це техніка безпеки, аварійність, зниження видобутку тощо.

Які ще сталися зміни? Раніше було 180 шахт — 180 юридичних осіб. Треба було управляти такою самою кількістю менеджерів. Сьогодні їх залишилося, припустімо, 25. З’явилася можливість для того, щоб вибрати найкращих, найдостойніших. Сьогодні ці люди володіють основами фінансового аналізу, фінансового менеджменту, маркетингу, логістики. Тобто ми говоримо з ними однією мовою: який баланс, які доходи-витрати, де є резерви, за рахунок чого покриватимемо дефіцит, де джерела, як їх використовують? Вони самі втягуються до процесу, їм цікаво. Зараз розпочався другий етап — корпоратизація і робота для менеджерів вугільних підприємств буде ще цікавішою. Хтось із них піде вперед, зробить своє підприємство прибутковим, і можна буде говорити про приватизацію. Тобто сьогодні у вугільній промисловості почали розкручуватися процеси, які тривали у всій економіці країни 8 — 10 років тому. Зупинити їх не можна.

АТОМ

— Яка, на ваш погляд, ситуація в атомній енергетиці?

— «Енергоатом» повністю виведено з фінансової кризи. Є проблеми з кредиторською заборгованістю, нескінченні судові позови тощо. Але коли в компанії практично 100- відсоткове фінансування всіх складових витрат, вона навчилася з цим давати собі раду. Потрібен закон про погашення заборгованості, який вирішить цю проблему остаточно. Якщо компанія самостійно сьогодні добудовує два блоки, практично другий рік виконує програму підвищення надійності безпеки всіх АЕС, встановила нормальні взаємовідносини з усіма контрагентами — із поставок пального, із вивезення відпрацьованого, із запасних частин тощо; практично вирішила всі соціальні питання — то й міністерству потрібно менше займатися поточними питаннями.

— Але якщо сьогодні, з одного боку, компанія вимушена займатися за свій рахунок створенням ядерного циклу, а з другого — їй знижують тариф на продаж електроенергії в енергоринок. Чи справедливо це?

— У чинних тарифах, які забезпечуються на 100%, закладено витрати на ядерно-паливний цикл. Вони невеликі, на рік — 120 млн. гривень за обігу компанії 6,5 мільярда. Але щоб виключити суб’єктивний чинник, ми зараз подали зміни до Закону про електроенергетику, і компанію повинні від цього звільнити. Ядерно-паливний цикл фінансуватимуть через оптовий ринок електроенергії, так само, як багато інших державних програм.

«ТЕХНІКА» БЕЗПЕКИ

— Чи можете ви стисло сформулювати базовий принцип енергетичної безпеки держави? Можливо, газова ситуація в Білорусі наштовхує на якісь висновки?

— Існують різні думки про енергетичну безпеку, енергетичну стратегію тощо. У різних країн у цьому плані різні можливості. У Росії, наприклад, є надлишок із усіх видів енергоресурсів — нафта, газ, ядерне паливо, вугілля. У Японії, яка взагалі нічого не має і яка 15 років тому закрила останню шахту, а газ привозить у зрідженому виді, не сприймають це як трагедію. Більш того, я би сказав, що в Росії сьогодні нижча енергетична безпека, бо не відпрацьовані питання ціноутворення на цивілізованому рівні, триває широкомасштабне перехресне субсидування, тобто одні галузі підтримують за рахунок інших, відсутня прозорість, відсутні базові принципи у взаємовідносинах виробників і споживачів. Україна протягом останніх трьох років істотно підвищила рівень енергетичної безпеки за рахунок встановлення цивілізованіших відносин між ПЕКом і споживачами. Тобто якщо споживач будь-якого енергоресурсу відповідально підходить до цього питання, платить і цим дає можливість постачальнику поновлювати цей ресурс, заповнювати витрати, то споживач може і не цікавитися, видобутий цей газ на території України чи в Тюмені. Це завдання постачальника — знайти його і доставити, і заповнити свої витрати. У цьому, мені здається, базовий принцип — взаємна відповідальність споживачів енергоресурсів і тих, хто сьогодні їх виробляє або постачає. У Білорусі цього не відбувається. Вона не перейшла на закупівлю енергоресурсів за світовими цінами, як це вже зробила Україна. Ми вже не залежимо від чиєїсь милості, нічого ні в кого не просимо. Є зовнішньоекономічні контракти, і ми їх обслуговуємо. Я пригадую, коли в нас газ закуповували за $82 за тисячу «кубів». Сьогодні ми вийшли на туркменський ринок, почали працювати з Узбекистаном, Казахстаном. У Росії газ не купуємо, отримуємо його тільки з суми розрахунків за послуги із транзиту. Ціна на цей газ жорстко прив’язана до тарифу на транзит, тобто підвищується ціна на газ — підвищується тариф. Тут ми захищені. Нафта — практично за світовими цінами. Якщо реалізується проект «Одеса — Броди», ми матимемо ще одне джерело надходження нафти до країни.

— У зв’язку з цим ще одне запитання — про створення ЄЕП. Один з аргументів «за» — ціни на енергоносії, близькі до російських внутрішніх. Що б було, якби це здійснилося? Це було б на користь Україні чи навпаки?

— Я думаю, це була надія дилетантів — ми об’єднаємося в союз, і нам дадуть газ за $30. Це неправильно. Коли ми говоримо про співпрацю в області енергетики чотирьох держав, то це означає: спільний паливно-енергетичний баланс. Якщо Україна дефіцитна за газом і за нафтою, вона має право на покупку в рамках ЄЕП певного обсягу надлишку в партнерів. Але це не має поширюватися на ціни. Поки не встановлять однакові ціни на внутрішньому та на зовнішньому ринку, справедлива конкуренція в ЄЕП неможлива. Тому, коли йдеться про співпрацю з РАТ «ЄЕС Росії», то ми кажемо: продаватимете в Україну на рівних умовах з нашими обленерго лише в тому випадку, якщо наша генерація купуватиме газ за такими самими цінами, за якими ви його купуєте. Ось це однакові умови в зоні вільної торгівлі.

— Але це ж стримує вступ Росії до СОТ...

— Так, їм таку умову поставили.

— Чи немає тут своєрідного тупика на шляху створення ЄЕП?

— Це не тупик, якщо Росія серйозно поставиться до цих речей. Вона декларує ЄЕП, зону вільної торгівлі і хоче далі піти — до митного союзу. Але все потрібно вибудовувати паритетно. Якщо ви хочете мати доступ до наших магістральних електричних мереж, дайте і нам доступ до ваших мереж. Якщо ви хочете мати доступ до нашої нафтової або газової труби, дайте і нам. Якби ми мали такий доступ, то вільно проводили б маркетингову політику із закупівлі газу в Росії та Центральній Азії. Усі ці питання залишаються відкритими.