Висунення на найвищий пост у технологічному аспекті

Сьогодні в парламенті обговорюватимуть кандидатів, висунених на пост голови ВР. Експерти відзначають, що із 14 претендентів на найвищу законодавчу посаду, лише перший секретар КПУ Петро Симоненко має певні шанси на обрання. Висунення решти пояснюється здебільшого рекламними міркуваннями.

Сьогодні в парламенті обговорюватимуть кандидатів, висунених на пост голови ВР. Експерти відзначають, що із 14 претендентів на найвищу законодавчу посаду, лише перший секретар КПУ Петро Симоненко має певні шанси на обрання. Висунення решти пояснюється здебільшого рекламними міркуваннями.

Таке пояснення цілком прийнятне для самовисуванців Олександра Ржавського та Миколи Ковача, а також для лідера ПЗУ Віталія Кононова, для Івана Біласа (висунений «Національним фронтом»), для Зореслави Ромовської (об’єднання «Реформи-Центр») тощо. Проте жодними рекламними трюками не можна пояснити висунення цілої «групи товаришів», які входять до об’єднання «Громада».

Сам факт появи чотирьох (!) членів однієї фракції ставить висуванців у безглузде й доволі кумедне становище. Звісно, ніякі регламентні норми не забороняють «Громаді» перетворювати обрання голови парламенту на балаган, але очевидно, що кандидати-«громадяни» в цьому балагані опиняються в доволі смішній ролі. Характерно, що в «чудовій четвірці» не виявилося жодного лідера (уповноважених представників) фракції — Павла Лазаренка, Віктора Омелича та Олександра Турчинова. Можна припустити, що в цьому разі йдеться про вирішення суто внутрішніх проблем «Громади»: вже давно подейкували про те, що «молодіжне крило» партії, насамперед Юлію Тимошенко та Олександра Єльяшкевича, почали обтяжувати ті другорядні ролі, які відводяться їм у хитромудрій грі Павла Івановича. Нещодавно пройшла навіть чутка про можливий розкол «Громади». Очевидно, сьогодні ми спостерігаємо процес остаточного «приборкання» юного покоління «розкольників» безпосередньо на парламентській арені. Можна припустити, що, усвідомивши, «хто в «Громаді» — «Гос

подар» і відстоявши встановлений час на парламентській трибуні (в цьому разі виконуючої роль циркової тумби), Ю. Тимошенко та О. Єльяшкевич заслужать прощення. Зі співчуття до молодих людей сподіватимемося, що їм усе-таки дозволять зняти свої кандидатури бодай перед голосуванням.

Зазначимо, що відсутність самого Павла Лазаренка в «першому ешелоні» може пояснюватися його бажанням зайняти пост віце-спікера для «посилення» депутатського імунітету. Зробити це легше, ніж стати спікером, адже заступників у нього кілька і, отже, може бути задіяно механізм політичного торгу.

У лінії керівництва «Громади» можна простежити певне повчальне напучування, дещо суворе, але ж «не до в’язниці й не в Сучан, не до найвищої міри». На цьому тлі висунення Олександра Карпова від імені НДП має вигляд безглуздої жорстокості. Однак і вона має своє пояснення. Зовсім не виставляти свого кандидата для «партії влади» було б просто непристойно, особливо з урахуванням посилено мусованих чуток про можливу «змову» лідерів НДП на користь комуністичного претендента. НДП діє за принципом, який сформулював іще Бісмарк, говорячи про ідею комунізму: «спробувати цікаво, однак візьміть країну, якої не жаль». НДП не пошкодувала Карпова, мабуть розсудивши, що після всіх метаморфоз, які за 4 роки сталися з Олександром Миколайовичем, його репутації вже нічого не загрожує.