Я за...

Інтернетом уже давно гуляє жарт: «За Януковича голосувати гидко, а за Тимошенко — страшно». Проте цієї неділі, 17 січня, ми ще зможемо проголосувати «по любові». Благо, вибір є: хай там як, а на президентську посаду балотуються 18 кандидатів.

26 грудня 2009 р. у газеті «День» було опубліковано статтю «Чому я вдруге голосуватиму за Віктора Ющенка» Василя Лизанчука, професора Львівського національного університету імені Івана Франка. Цей матеріал викликав великий резонанс у Львівському університеті. Як з’ясувалося, багато студентів цього ВНЗ, незважаючи ні на що, підтримують чинного президента й готові за нього голосувати. Ми отримали величезну кількість відгуків, але оскільки газетні шпальти не безмежні, публікуємо лише дві думки.

Аби дотриматися балансу, також поцікавилися мотивами людей, які вирішили проголосувати за інших кандидатів.

Чому я голосуватиму ...за Віктора Ющенка?

Уляна ПРИХІД, студентка Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Прочитавши статтю професора Василя Васильовича Лизанчука, я повернулась думками в дитинство чи, так би мовити, шкільні роки. Тому, мабуть, це — скоріш сповідь, ніж коментар до статті...

Ось я, маленька восьмикласниця, стою разом з однокласниками на зупинці й чекаю на маршрутку. Мені страшенно холодно, я не сказала батькам, що у нас відмінили уроки, сама їду в центр міста на мітинг...

Багато молоді... Пам’ятаю, як оббігала майже все місто у пошуках помаранчевої стрічки, як промерзала до ниточки, втрачала голос, але все одно рвалась туди, до народу... Мені тоді здавалось, що саме я можу змінити хід подій виборів, навіть не голосуючи...

Це був саме той період, коли ми, українці, на мить стали одним цілим, однією родиною... Момент, у якому нічого не боялись і твердо йшли до своєї цілі. Нас дійсно було багато й нас не подолали. Тоді ми обрали Віктора Ющенка.

...Швидко проминув його президентський термін. Знову наближаються вибори. Зараз я студентка. Цього року вперше віддам свій офіційний голос. Голос не за кандидата, а за долю мого народу. Зараз я вагаюсь між двома клітинками у виборчому бюлетені. Не буду приховувати, що однією з тих клітинок є кандидатура саме Віктора Андрійовича.

Прихильницею української політики я ніколи не була, але час від часу мене дійсно цікавлять навіть ті ж слухання ВРУ. На мою думку, Віктор Ющенко немало зробив для України, його старання для українського народу помітні. Суто націоналістичні питання також на вищому рівні — визнання Голодомору як геноциду українців тощо.

Я боюся виборів 2010 року. Багато кандидатів — мало справді перевірених. Хочу гарантію того, що житиму в мирі, що матиму ЄДИНУ державну мову, що моя бабця не буде платити шалені гроші за комунальні послуги, що молоко не коштуватиме 20 грн, що нарешті на вулицях перестануть жебракувати, що наша нація перестане спиватися, що зменшиться кількість безробітних, що Україна стане частиною ЄС, що українців перестануть вважати непрестижною нацією, яка готова виконати будь-яку брудну роботу, що повернуться додому заробітчани з Італій, Португалій...

Який з них, потенційних президентів України, може гарантувати мені виконання всіх цих вимог ?! Сподіваюсь, що ми будемо в першу чергу патріотами України, і 17 січня 2010 року зробимо правильний вибір!

Христина КУПЛЬОВСЬКА, студентка Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Віктор Андрійович Ющенко — чинний Президент України. Безперечно, він зробив кілька фатальних помилок. Але ж він такий, як і ми з вами, він передусім — звичайнісінька людина, а як відомо, людині властиво помилятися. Натомість є речі, які перекреслюють всі його промахи.

Віктор Ющенко — яскравий приклад людини з високими моральними та національними цінностями. Він — толерантний політик, справжній патріот. Прощу не сприймати це за агітацію, але він єдиний серед усіх лжеукраїнців, що насправді хоче добра і багатства не для себе, а для держави.

На мою думку, кожен свідомий громадянин повинен серйозно задуматися, перш ніж зробити свій вибір. І не вірили нікому, що гарно говорить та багато обіцяє. А орієнтуватися на результати для нації, для держави, які залишили по собі ті чи інші кандидати, які рано чи пізно були вже при владі.

...За Юлію Тимошенко?

Оксана САВЧЕНКО, офіс-менеджер, Київ:

— Передусім тому, що вона не говорить, а працює. І це не іронія, це моя думка. В мене є знайомий, який працює в апараті уряду. Так ось він запевняє, що пані Тимошенко просто шалений «трудоголік», мовляв, може залишити робочий кабінет далеко за північ, а з’явитися на роботі, коли світає.

Не скажу, що я аж надто захоплююся політикою і відстежую всі перипетії, якими традиційно «врожайна» Україна політична. Проте, як то кажуть, коли ти не займаєшся політикою, вона обов’язково займеться тобою. На превеликий жаль, маючи беззаперечне досягнення помаранчевої революції (в якій брала участь і, попри масове розчарування людей в лідерах Майдану, пишаюся тим, що була причетна до цих значущих для майбутнього нашої країни подій) — свободу слова, мені видається ми не вміємо (не хочемо?) нею користатися. І як наслідок, замість глибокого змісту, бачимо щовечора в «ящику» те, що язик не повертається назвати програмами. В тому числі, на жаль, на такий собі низькопробний балаган перетворилися й численні «Свободи», де шанс почути щось корисне, пізнавальне з вуст постійних гостей студій, таких як Шуфрич чи Луценко так само вірогідно, як побачити сніг у серпні. До чого я про свободу слова, яка існує десь далеко поза межами буденних життєвих координат пересічних українців? До того, що ЗМІ сьогодні, як і Україна загалом, розвиваються, вчаться, потихеньку, але вдосконалюються, але цей процес може піти у зворотному напрямку (або в кращому випадку законсервуватися) у разі приходу на Банкову людей (а таких у списку кандидатів у президенти чимало) які люблять вільного, думаючого, аналітично мислячого журналіста приблизно так само, як християни чорта. Я хочу мати цю (поки що, на жаль, недосконалу) телекартинку з різними луценками і шуфричами, які, сподіваюсь, скоро таки зрозуміють, що українці розумніші за політиків і говоритимуть врешті по суті, а не «по понятіям». Я хочу бачити, як вони сперечаються, а інколи і чубляться під час засідань ВР, тому що впевнена — в русі, в дискусії, в суперечках народжується істина. Нас можуть позбавити цього люди, які дозволяють собі казати журналісту: «Закрой рот» тощо. Я цього не хочу, і впевнена, що Юлія Тимошенко не дозволить задушити те, що народжувалося так важко — демократію і свободу слова. Хочу вірити, що після перемоги пані Юлії на президентських виборах тема суспільного телебачення буде вирішуватися, як то кажуть, не словом, а ділом.

Ви скажете, ось яка дурепа ця Оксанка, мовляв, про свободу слова говорить, коли народ бідує. Так, криза і все таке інше... Але я вважаю, що корені кризи — передусім у наших з вами головах. Ми маємо врешті зрозуміти, що індивідуальний (кар’єрний, соціальний тощо) і загальнонаціональний (передусім — репутаційний) статус українців і України залежить не лише від «них», а й від нас. Ми маємо не чекати від держави чогось, а щодня давати щось їй на користь. Ми маємо перестати бути споживачами, а маємо стати «виробниками». Ресурси є, було б бажання. А я впевнена, що це справедливий розподіл «ролей». Справедливість справді є, і за неї варто боротися. Я це робитиму спільно з Юлією Тимошенко, оскільки інші кандидати, як на мене, не витримають такого навантаження і полишать поле бою з піднятими догори руками...

Олена ІЛЬНИЦЬКА, перукар — стиліст, Хмельницький:

— Відверто кажучи, з величезним нетерпінням чекала, коли ЦВК оприлюднить список людей, які прийматимуть участь у виборах — 2010 в якості кандидатів. Щиро зізнаюся: спочатку симпатизувала Арсенієві Яценюку. Молодий, освічений і при цьому — пройшов солідну школу влади. Але згодом... Ні, мене, на відміну від багатьох інших знайомих не дратувала агресивно-смугаста (сміється. — Ред.) реклама пана Арсенія. Мене відштовхнула різка зміна риторики Яценюка, коли він почав «лавировать» між Заходом і Сходом, кланятися Росії, навіть тоді, коли потрібно було гримнути кулаком по столу перед цими панами Медведєвим і Путіним. Із цим «залізним» російським тандемом потрібно вести діалог на рівних.

Поза всяким сумнівом, і в її команді є чимало «темних конячок» (останнім часом соратники Юлії Володимирівни публічно заговорили про Медведчука — генпрокурора. Жах!). Але демократію по-українськи вже не спинити — публічність, гласність, свобода, яку дала нам «помаранчева революція» зводять нанівець сумнівні призначення та антидержавні рішення високопосадовців. Згадаймо про широку коаліцію БЮТ і ПР, яка ще вчора, здається, була реальністю. І тут, до речі відповідальність лежить на обох — Тимошенко і Януковичеві, адже вони, домовляючись кулуарно хотіли поставити суспільство перед фактом. Так, мовляв, і так, люди добрів, президента буде обирати парламент, а не ви. Не вийшло. Сумнівні плани розбилися на рифах публічності. Впевнена, так буде й надалі. Крім того, я чомусь переконана, що Юлія Тимошенко хоче залишитись в історії такою собі українською Маргарет Тетчер, а тому, вона зробить все, щоб Україна стала однією з найшановніших країн європейського «сімейства».

Можна, звичайно, говорити про усілякі цифри (рівень інфляції, безробіття і т.п.), але я хочу зробити акцент на іншому. Це інше власне й стало вирішальним аргументом в моїх симпатіях на виборах-2010. В мене є безліч претензій, зауважень та побажань для Юлії Володимирівни, але разом з тим, в мене є стійке переконання її «хамелеонства». Хамелеонства, підкреслю, виключно в гарному значенні цього слова. Про що я? Вона може говорити, чути й відчувати всіх і кожного (принаймні, я так думаю). Я це бачу навіть зі скупих телевізійних сюжетів. Зверніть увагу на міміку Тимошенко, коли вона знаходиться поруч з малечею (відкриваючи новий дитсадок, або навідуючи породіль). Вона стає дитиною! Вона їх розуміє і відчуває. А тепер, скажімо, шахта. Коли я побачила в новинах, як за кілька хвилин стильна жінка на величезних підборах переодяглася в шахтарську робу і спустилася далеко під землю (а в той час, до речі, наші два Віктора плескали на стадіоні футболістам)... я подумала — вона відчуває життя шахтарів, їх проблеми. Завершую: Тимошенко, з усіма її нечисленними, але існуючими професійними та світоглядними недоліками (ключовий, як на мене — принцип підбору команди) це одна людина із списку кандидатів в президенти, яка може зрозуміти бажання немовляти, проблему шахтаря, почути відчайдушний крик душі глухонімого й побачити невидимі оку мрії українських молодят. Вона переможе, а з нею — Україна!

...За Арсенія Яценюка?

Андрій ДЕМЧУК, викладач інформатики:

— Я голосуватиму за Арсенія Яценюка, тому що, вважаю цього кандидата на посаду президента України «новим» політиком, який має конкретну програму дій — «Новий курс». Мене вразили слова Арсенія Петровича, що заради виконання наміченої ним програми в Україні, він готовий покласти життя. А це означає, що його діяльність — не пусті балачки, а комплекс конкретних дій для втілення в життя правильних і потрібних кроків. Це не хвалений «Український прорив», який змінив рівно нічого. Єдине, що лишається зараз його творцям це соромитися за даремні обіцянки перед народом. Арсеній Яценюк — це молода, некорумпована, перспективна людина, яка має сформовану команду однодумців, що прагнуть втілити в життя активно програму свого лідера.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Будучи головою Верховної Ради, Арсеній Петрович приїжджав до Острозької академії, ще тоді я побачив у ньому блискучого інтелектуала та політика нової генерації. Не дивно, що пан Арсеній здобув значну підтримку серед молоді, яка поділяє його думку про те, що в нашій країні потрібні якісні зміни в усіх сферах суспільного життя: політичній, соціальній, економічній, освітній тощо. Про зміни та реформи говорять усі кандидати в президенти, однак детально обгрунтувати шляхи їх втілення фактично не береться ніхто, окрім Арсенія Яценюка.

Зараз багато говорять про впровадження Болонського процесу в систему вітчизняної вищої освіти, сутність якого насправді полягає не лише в запозиченні кредитно-модульної системи оцінювання, а й у численних міжнародних обмінних програмах студентів науковців та викладачів. Якщо проаналізувати стан сучасної вищої школи, то важко говорити не те, що про міжнародні обмінні програми, а й про міжвузівські, що є причинами таких проблем, як спілкування Сходу і Заходу нашої країни, нерозуміння певних міждержавних комунікативних та культурних процесів. Цілком можна стверджувати про те, що коли немає обміну між аспірантами та науковцями, то немає розвитку науки.

Я вже декілька років працюю в сфері зв’язків із громадськістю. Якщо зважати на діяльність засобів масової інформації, то складається враження, що наша країна — це лише Київ, адже мас-медіа не висвітлюють тих подій, що відбуваються на місцях — там, де справді будується Україна. Тому необхідно досить грунтовно працювати над стратегією й тактикою діяльності національних мас-медіа, від яких залежить імідж нашої країни і певною мірою психологічний стан людини. Також в нашій державі немає чітко розробленої концепції виховання молодого покоління, внаслідок чого відбувається духовна деградація українців та моральний колапс. І таких проблемних прикладів, що характеризують нашу країну можна наводити досить багато...

Як на мене, Арсеній Яценюк йде в ногу з часом і добре орієнтується в проблемах внутрішньої та зовнішньої політики України. Упевнений, що він зміг би достойно позиціонувати нашу країну на міжнародному рівні й налагодити партнерські відносини України з іншими державами.

Я підтримую Арсенія Петровича і вірю в те, що він вирішить вищезгадані проблеми, а його передвиборча програма стане втіленням нових принципів, нового життя в нашій країні, де кожний із нас зможе себе реалізувати й почуватися щасливим.

...За Сергія Тігіпка?

Ірина СТУКАН, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— На президентських виборах я маю на меті віддати свій голос за Сергія Тігіпка. На мою думку, він є молодим та одночасно досвідченим політиком. Мені подобається його «нейтральна» позиція у передвиборчій боротьбі — Тігіпко не обливає брудом інших кандидатів на пост президента. Він ставить за мету оздоровлення банківської системи та кредитного ринку, і як на мене, це дуже важливий крок для відбудови України та виходу з кризи. Окрім того, він має досвід роботи у банківській сфері. Цей кандидат небайдуже ставиться до долі України. Його програма «Україна: проект розвитку» передбачає конкретні кроки для піднесення нашої держави. Я вважаю Тігіпка досвідченим політиком, який гідно зможе представляти інтереси України на міжнародній арені.

Сергій ДУДКО, директор фірми «Ельнова»:

— На мою думку, Тігіпко проводить дуже зважену, продуману кампанію. У нього дуже чіткі й зрозумілі тези про те, як можна вивести економіку з того положення, в якому вона опинилася. Це якийсь новий струмінь. Я гадаю, що зі своїм розумом та своїм розумінням життя він досягне чимало. Все-таки він бізнесмен і багато добився в житті. Те, що він декларує, мені зрозуміло і ясно. Чого я не можу сказати про Януковича й Тимошенко. Мені не зрозуміло, які реформи проводитиме Янукович, а з боку Тимошенко я бачу багато популізму й непослідовність.

2004 року я голосував за Ющенка. Тоді був такий вибір: або Ющенко, або беззаконня. І якщо зараз у другому турі буде вибір між Тимошенко та Януковичем, я не голосуватиму за Тимошенко, я голосуватиму проти Януковича. От і все. Я не сприймаю Януковича ні як людину, ні як політика. Тому доводиться вибирати менше із зол.