Як «оптимізувати» владу?

Днями про своє бачення виходу з політичної кризи заявив глава секретаріату Президента України Віктор Балога. Він вважає, що в зв’язку з тривалою політичною та економічною кризою в Україні єдиним виходом із ситуації, що склалася, має бути зміна державної форми правління. На його думку, найбільш оптимальною формою влади в нинішніх умовах може бути лише президентсько-парламентська республіка. «Парламентська республіка в нинішніх реаліях генерує хаос і підриває стабільність. Єдиний вихід — це повернення до президентсько-парламентської республіки, з міцною президентською владою, з чітким визначенням повноважень виконавчої та законодавчої гілок. На моє тверде переконання, в умовах економічної кризи й хаосу управління лише Президент може бути гарантом стабільності та незаангажованості, координатором усіх політичних і суспільних процесів у державі», — заявив В. Балога. Взагалі, дискусія серед українських експертів і політиків про те, яка форма правління є оптимальною для України, ведеться давно. Особливою увагою ця тема користується під час чергових кризових явищ у владі. Чи може стати виходом з нинішньої політичної кризи зміна форми державного правління України і чи здатна на подібний крок сьогодні українська влада? Відповіді на ці запитання «День» дізнавався в експертів.

Дмитро ВИДРІН, політолог:

— Виходом з політичної кризи для України має бути зміна невизначеної форми влади, яка називається парламентсько-президентською або президентсько-парламентською, на визначену форму правління — парламентську або президентську. Я вважаю, що парламентська форма влади була б більш оптимальною для сучасної України. Чи реально провести такі зміни в нашій країні сьогодні? Думаю, що цілком реально, тому що наразі наша країна перебуває в точці політичної безвиході, тим паче це буде виходом з критичної ситуації, що склалася в політиці. Зміна політичної форми правління залежить від домовленостей усередині самої еліти, яка складається не лише з політичної верхівки, а й з успішних бізнесменів. Якщо в них усіх з’являться домовленості, а головне — воля, то вони здійснять такі зміни й без участі народу.

Світлана КОНОНЧУК, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень:

— Під час труднощів, пов’язаних з проведенням позачергових парламентських виборів, говорити про зміну форми правління недоречно. Тому що реалізація обох завдань у контексті економічної кризи є складним процесом. Тим паче що парламент країни сьогодні недієздатний, а зміна форми правління — це зміна Конституції. Що стосується заяви В. Балоги, то її слід розглядати з погляду перспективи, це запрошення до розмови, а не рекомендація чи указ. Темою номер один для нинішнього парламенту має стати створення ефективної більшості й уряду, а не дискусія про різні формати реалізації владних функцій.

Парламентські республіки — це, як правило, невеликі за територією й кількістю населення держави. Це республіки, в яких добре розвинені громадські інститути, бізнес, судова система, а головне, партії є виразниками інтересів широких соціальних груп. А в нашій країні партії представляють інтереси тільки фінансово-промислових кіл, тому парламентська система в нас не працюватиме. Отже, президентська республіка на цьому етапі розвитку для України була б більш прийнятною. Ефективною є форма правління, якщо Президент очолює виконавчу гілку влади, як, наприклад, у США. Хоча, водночас, в умовах України є небезпека, що така форма правління матиме схильність до авторитарного вияву, зважаючи на стан судової системи й інших інститутів нашої країни. Проте слід шукати точніші лінії зв’язку функцій і повноважень усе-таки всередині напівпрезидентської республіки, оскільки вони досить ефективні й успішні.

А загалом, будь-яка форма правління сама собою не скасовує змісту правління, не замінює собою інститутів суспільства й влади. Тому раціонально говорити про відповідність інститутів держави їхнім функціям, місії й повноваженням. Лише в цьому випадку може вибудовуватися чітка відповідність повноважень завданням якогось з інститутів. Ніяка форма правління не компенсує нерозвиненості відносин усередині суспільства й держави. Система має працювати в рамках і на основі закону, тому що форма правління втрачає своє значення, якщо в країні, такій, як наша, вищі представницькі чини дозволятимуть собі ігнорувати закони. Таким чином, для України важливо підвищити рівень політичної культури, яка б грунтувалася на визнанні права й виконанні досягнутих політичних домовленостей.

Михайло ВЕРИГІН, економічний оглядач, Донецьк:

— На мій погляд, посилення президентської гілки влади або навіть зміна форми державного правління на користь посилення повноважень Президента дійсно могло б допомогти Україні — причому в подоланні не тільки політичної, але і економічної кризи. Інша річ, що впроваджувати його треба буде з урахуванням деяких умов. По-перше, головна умова — посилення президентської влади в нашій країні можливе не при нинішньому Президентові. На жаль, Віктор Ющенко сьогодні просто не «тягне» на людину, яка завжди здатна приймати адекватні, правильні рішення.

Враховуючи це, я вважаю, на ділі сьогодні в Україні навряд чи хтось піде на посилення президентської гілки влади: дуже багато сьогодні «бродіння» в наших політичних колах, як владних, так і опозиційних, щоб цей процес пішов в потрібному руслі. Поки що наша політика є прямою ілюстрацією відомої байки про лебедя, рака і щуку — кожний тягне у свій бік, і за цих умов реальні зміни навряд чи стануться.

Крім того, в нашій країні сьогодні просто немає потужної політичної сили, яка б провела ці зміни в Конституції чи хоча б могла вплинути на обговорення цих питань. В українській політиці все треба досягати за рахунок консенсусу, а це, на жаль, далеко не завжди вдається.

Владислав РОМАНОВ, директор інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я», Дніпропетровськ:

— Думаю, що в нинішній непростій ситуації в Україні, коли збіглися дві кризи — економічна та політична, побудова ефективної вертикалі влади, здатної вживати антикризових заходів, була б не зайвою справою. Хочу нагадати, що подібні економічні потрясіння наша країна переживала в 1998 році й тоді, завдяки жорсткій системі управління та прийняття рішень швидко подолала весь нелад. Але зараз в країні повний безлад — паралізована навіть президентська влада. Вибори до Верховної Ради припинено й незрозуміло, чи відбудуться вони взагалі. Старий парламент не може ухвалити радикальні рішення, а в новому, якщо він буде обраний, співвідношення основних політичних сил навряд чи зміниться. Проте, в процесі наростаючого економічного хаосу може скластися ситуація, коли Президенту доведеться збирати якісь всеукраїнські засновницькі збори та приймати деякий універсал, щоб змінити устрій країни та зробити її керованою. Щоправда, таке «перезавантаження матриці» буде означати встановлення авторитарного режиму в Україні та небезпеку в тому, що це може сподобатися тим, хто опиниться у реальних важелів влади. Можу допустити, що такий варіант розвитку подій у бік посилення президентської влади дав би ефект, однак, він виглядає дуже ризикованим для перспективи демократичного розвитку.

Руслан ДЖАВАДОВ, політолог, заступник керівника аналітичної групи «СМС-моніторинг», Миколаїв:

— У ситуації, що склалася в Україні сьогодні, повернення до президентсько-парламентської моделі організації влади не буде виходом з кризи. Сьогодні рейтинг Президента Ющенка коливається в межах 4—6%, тому президентська вертикаль не працює ефективно. Посилити її за президентства Ющенка буде неможливо, бо кредит довіри, отриманий від українців 2004 року, Віктор Андрійович практично вичерпав. Якби при владі в Україні сьогодні був авторитетний лідер, який мав би велику довіру народу й політичної еліти, тоді можна було б в ролі одного з варіантів виходу з кризи розглядати пропозицію Балоги. Але, на жаль, сьогодні в Україні такого лідера, як, скажімо, Франклін Делано Рузвельт, немає. Нинішня верхівка українського владного Олімпу все ніяк не може поділити повноваження. Навряд чи посилення позицій президентської вертикалі зможе в такій ситуації позитивно вплинути на стан справ у країні.

Реальним способом виходу з кризи могло б стати продовження політичної реформи — надання більших повноважень органам місцевого самоврядування. Сьогодні органи місцевого самоврядування позбавлені можливості ефективно впливати на стан справ у своїх регіонах, тому що левову частку їхніх повноважень мають державні адміністрації. А районні й обласні держадміністрації, на жаль, не повною мірою враховують інтереси регіонів, оскільки виконують вказівки зверху. Навряд чи в Києві краще знають, на що варто витрачати кошти в Миколаєві. Тим паче кошти, які в Миколаєві ж і збирають у вигляді податків і зборів. Унаслідок такого «керівництва» Києва чимало проблем регіонів роками не вирішуються. А владна еліта в столиці лобіює свої інтереси в регіонах, забезпечуючи їх «підживлення» фінансами, викачаними з регіонів. Віддаючи максимум до центру, багато регіонів стають дотаційними. І їхні керівники потім змушені «вибивати» ресурси, що створює підгрунтя для корупції. Якби другий етап політичної реформи було реалізовано, органи місцевого самоврядування мали б достатньо сил і, головне, коштів для динамічного розвитку регіонів. У разі посилення президентської вертикалі, як це пропонує Віктор Балога, ми поступово повертатимемося в минуле — до командно-адміністративної системи. А це не має нічого спільного з демократією.

Якщо ми прагнемо в Європу, як це декларує Ющенко, то маємо розвивати в Україні демократичні процеси. Якщо ж дехто з українських політиків сумує за «сильною рукою», то тоді, безумовно, їм захочеться посилювати президентську вертикаль. Хіба мало було електоральної підтримки в Ющенка 2004 року? А хто заважав працювати «помаранчевим» урядам, які мали підтримку в парламенті? Адже, хоч би що там казали, 2007 року в Україні були лише «помаранчеві»: Президент, більшість у Верховній Раді, уряд і вертикаль держадміністрацій. Але за минулий рік, на жаль, ситуацію в країні всі «помаранчеві» гілки влади лише ускладнили.

Але було б наївно сподіватися на те, що ефективно зуміють скористатися цією ситуацією Партія регіонів та її союзники. Те, що з ПР пішли Богатирьова й Чорновіл, пасивність організацій на місцях змушує замислитися над тим, а чи зможе ця політична сила ефективно працювати після того, що сталося в країні?

Володимир ПРИТУЛА, медіа-експерт, голова комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Насамперед слід зауважити, що сама форма державного устрою для розвитку країни важлива, однак не визначальна. Визначальні особисті якості того політика, який уповноважений виборцями користуватися повноваженнями, передбаченими Конституцією. Можна мати сильного Президента в умовах парламентської республіки, а можна і не мати його навіть в умовах президентської форми правління.

А конкретно за нинішніх політико-історичних умов України, коли політична нація і політична еліта тільки формуються, звичайно, краща форма правління це сильна президентська влада, оскільки вона оперативніша, гнучкіша, здатна реагувати миттєво. Але з іншого боку, щоб убезпечити країну від тоталітарного шляху розвитку, треба не нехтувати й парламентсько-президентської формою правління, зокрема, розвивати парламентаризм за всіх умов. І хай це здасться дивним декому, але ці форми можна певним чином поєднувати. Наприклад, якщо в умовах парламентсько-президентської республіки створити сильну президентську вертикаль, щоб уряд і органи виконавчої влади на місцях були підпорядковані безпосередньо Президенту. Вважаю також, що саме зараз Президентові слід надати особливі повноваження на випадок загрози територіальній цілісності країни. Більше повноважень також слід надати регіонам, і головне — фінансових повноважень, але з такою умовою, щоб вони не закінчувались в обласних центрах і в Сімферополі, а йшли до міських і сільських громад. І сильна президентська влада, і фінансові повноваження громад — це убезпечить країну від загроз регіонального сепаратизму. За таких умов, я вважаю, Президентові вдасться зберегти Україну сильною й цілісною. Бо в умовах політичної нестабільності в усьому світі рішення глави держави можуть бути набагато ефективнішими, ніж несформованої парламентської республіки.

Звичайно, такі особливі повноваження Президента мають бути обмеженими в часі. Як тільки в країні буде сформовано політичну націю та політично відповідальну еліту, спроможну вести ефективний захист національних інтересів, вони мають бути переглянуті, однак цей час може тривати і роки, і десятиліття. Тому маємо бути готовими до цього. Це, звичайно, за умови, якщо ми хочемо зберегти Україну. А якщо комусь все одно, де жити — у вільній Україні чи в дрібному князівстві, чи в тоталітарній Російській імперії — тоді можна миритись і з тим безладом, який зараз існує...

Віктор РАДЧУК, політолог і політтехнолог, Житомир:

— На мою думку, повернення до президентсько-парламентської форми політичного устрою держави буде відступом назад і додасть хаосу в житті нашої країни. Вбачається слушним в стислі терміни розглянути питання конституційної реформи в комплексі з питаннями, які виникли за період з грудня 2004 року. І одним з головних серед них мало б бути посилення місцевого самоврядування. Якщо б збільшився вплив регіонів на політику держави, суперництво між очільниками в столиці не мало б такого великого негативного значення. І не можна це затягувати, а слід зробити в найкоротші терміни, максимум за півроку. Не думаю, що у такому разі Україні загрожує автономізація чи федералізація, тому що можна передбачити законодавчі застороги.

Зміна форми правління на президентсько-парламентську, навіть якщо вона відбудеться, не стане виходом з нинішньої політичної кризи. Комплексні зміни Конституції можна провести хіба що до кінця наступного року, тобто під чергові президентські вибори. І добре, якщо обраний діяч буде демократичним або навіть квазідемократичним і зможе усвідомити всі прорахунки, допущені за останні чотири роки. А якщо оберуть людину, яка відкине всі минулі надбання? Ризикувати не варто. Бо шанси на той чи інший варіант приблизно 50 на 50, а в разі реалізації другого шляху великий суспільний регрес нас відкине далеко назад у своєму розвитку.

Українська влада буде змушена і потенційно здатна зробити певні кроки в напрямі реформування політичного устрою. Бо в нинішньому вигляді він у напівфункціональному стані, а країну слід вести до нової якості. Навряд чи в нас можливий шлях створення хунти. В Росії стара еліта виокремила нову, хоча і на змінених засадах. У нас схожа ситуація — із старої еліти часів Леоніда Кучми виділилася нова. Щодо практичних моментів здійснення зміни політичного устрою, то Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко разом можуть зробити негарну річ — повернути до президентсько-парламентської моделі кучмівського зразка. БЮТ буде не дуже «за», але й не дуже «проти». А Віктор Янукович бачить себе тільки в ролі президента часів Кучми. Та й Ю.Тимошенко не від того. Але сума векторів різних впливів не дасть повернутися до попередньої моделі. Отже, може залишитися нинішній стан розпливчатого політичного «холодцю», який, як говорилося, є небезпечним для країни. Плюс — накладається фінансово-економічна криза. Отже, вважаю, що перспективною дією буде, як вказувалося, зміцнення місцевого самоврядування. А то нинішні партійні лідери, наприклад, живуть у Києві, а керують Житомиром.