Як відповісти на військову загрозу

ПОГРОЗИ І СЦЕНАРІЇ

Більшість аналітиків погоджуються з думкою, що в осяжному майбутньому Росія нестиме пряму військову загрозу. Примітно, що з поданих 11 липня ц.р. Міноборони сценаріїв збройного конфлікту проти України найбільш небезпечним для держави військові розвідники називають створення і розвиток Кремлем «внутрішньої війни». Але й повномасштабне застосування Москвою військової сили теж дуже реально. Схожий прогноз щодо військових погроз зроблено і недержавним Українським інститутом досліджень безпеки (УІДБ). Його головний штрих: повномасштабну воєнну операцію із застосуванням ракетних авіаційних ударів, з метою перетворення України на політично підконтрольну Росії територію експерти прогнозують в тому випадку, якщо не пройде кремлівський план реваншизму. Спостерігаючи нині різку активізацію зусиль Кремля з мобілізації всередині України антиукраїнських політичних сил, в УІДБ чекають нових спроб створення на частині територій України зони хаосу і розмаху підривної діяльності та диверсій. Ураження стратегічно важливих об’єктів, створення техногенних катастроф, використання «парамілітарних груп» і приватних військових компаній для залякування населення і штучного породження потоків біженців — сьогодні далеко не казкові ілюзії. Нарешті, болючою реальністю є і нарощування інтенсивності існуючої війни.

Чи можна реально протистояти військовим погрозам, для України це екзистенційне питання. А отже, саме час думати про організацію всестороннього захисту України.

ГОНКА ОЗБРОЄНЬ НА НОВОМУ ВИТКУ СПІРАЛІ

Спершу спробуємо звернути увагу на деякі світові тенденції.

В умовах «холодної війни», що поновилася, 2019 року США створили космічні війська чисельністю від 15 до 20 тисяч осіб, услід за ними в середині липня ц.р. про намір перейти до безконтактної війни заявила і Франція. Не згадуючи вже про презентацію цього ж липня першого з шести французьких атомних підводних човнів нового покоління з крилатими 1000-кілометровими ракетами. Помітно активізувала переозброєння Німеччина, що має річний оборонний бюджет 42 млрд євро. У лютому 2019 року CNN із посиланням на доповідь американської воєнної розвідки передав, що Росія і Китай розробляють засоби, які загрожують космічним системам США, у тому числі лазери, здатні знищувати американські супутники.

Але не лише ракетами, супутниками і літаками зайняті найбільш розвинені гравці. В рамках представленої спочатку 2019 р. нової Стратегії національної розвідки США просто кинулися розвивати протидію кіберзагрозам і посиленню критичної інфраструктури, вкладаючи неймовірні кошти в штучний інтелект і глобальну автоматизацію. Вашингтон ставить перед собою цілі перевершити світ у таких напрямках, як можливість використання нових каналів для збору відомостей, їх більш оперативна обробка і якісна оцінка. Ще одна цікава тенденція стосується поступального збільшення чисельності Сил спеціальних операцій (ССО) з 32 тисяч осіб у 2001 р. до 70 тисяч осіб у 2019 р. Але це не лише це цікаво. Тепер концепція розвитку ССО передбачає роботу автономних підрозділів по 10—12 осіб з виконання таких специфічних завдань як ліквідація інформаційних комунікацій, впровадження в соцмережі і проведення кібератак. Варто звернути увагу і на те, що бюджет цих елітних сил на 2019 р. визначено в розмірі 13,6 млрд доларів, а ось на 2020 р. його планують збільшити до 165 млрд доларів.

Скромна сусідня Польща нині рекордно нарощує військовий потенціал, реалізуючи шість масштабних і ще 10 менш об’ємних програм переозброєння на суму 50 млрд доларів до 2026 р. Це закупівля бойових літаків F-35 Lightning II, бойових вертольотів, підводних човнів, партії ЗРК малої дальності з ракетами нового покоління. Вже куплено ЗРК середньої дальності Patriot, укладено угоду на постачання ракетних систем M142 HIMARS з дальністю ураження до 300 км. Польський акцент: на ППО (цілих дві програми) і розвиток ударної сили на великих дальностях.

На російських амбіціях слід зупинитися детальніше. До кінця 2019 р. в Повітряно-космічних силах РФ має з’явитися 143 нових летальних апарати, два полки ЗРС С-400 і перший комплекс С-350 «Вітязь». На додаток до цього — в червні нинішнього року в РФ офіційно оголосили про початок виробництва перспективних систем ПРО-ППО С-500 «Прометей». Влітку ц.р. Міноборони РФ прийняло на озброєння новий ЗРК «Сосна» ближнього радіусу дії для захисту від нападів з повітря в будь-яких видах бою. Постачання до ЗС заплановано на 2022 р., а військові РФ називають фішкою ЗРК повну автоматизацію процесу бойової роботи і гранично малий час реакції.

Далекі плани РФ украй амбітні. ВКС мають мають намір отримати до 2028 року 76 нових винищувачів 5-го покоління Су-57 замість раніше запланованих 15-ти. Поки, щоправда, укладено контракт на постачання в 2019-2020 роках лише двох Су-57 з двигунами першого етапу. Але розробники РФ полізли на поле, яке ніколи не обробляли, — розробка важкого ударного безпілотника. 2019 року «Мисливець-Б» масою близько 20 тонн вперше засвітився в мережі — фото зроблене на одному з російських аеродромів.

У ЗС РФ почала надходити принципово нова техніка. У квітні ц.р. до військ Західного військового округу надійшов комплекс радіоелектронної боротьби «Палантин». Зі звіту ОБСЄ стало відомо, що на Донбасі військові РФ випробовують нову систему орбітального придушення «Тірадо-2», яка цього року лише має з’явитися у ЗС. На півдні ЗС РФ сформували перші мобільні антидронні підрозділи радіотехнічних військ, що отримали на озброєння РЛС «Каста 2-2» і автоматизовану систему управління ППО.

Щодо ударних частин, то ще одна дивізія з’явиться у складі Повітряно-десантних військ Росії. Рішення збільшити ПДВ з’явилося в лютому ц.р., хоча вже нині РФ має чотири таких дивізії і п’ять бригад.

Не виключено, Москва відчайдушно блефує. Американські експерти піддали критиці її нові ракети, авторитетний шведський Інститут оборонних досліджень у березні ц.р. Дійшов висновку, що Росія, яка досягла успіху в пропаганді, просто завищує характеристики ЗРС С-400. І що дальність польоту противоракети горезвісного «Тріумфу» становить 150-200 км. замість заявлених 400 км., а при перехопленні крилатої ракети, яка низько летить, цей показник взагалі не перевишує 20 км. І що є проблеми з новим бойовим літаком. Тому що свій перший політ Су-57 провів ще 2010 року, а за сім років було виготовлено лише 12 машин. Та й Міноборони РФ, попри 20-відсоткові закупівельні знижки, не планує купувати їх масово — до 2027 року придбають лише 12 машин, з яких лише дві останні будуть серійними... Проте, якщо хтось почне порівнювати військові можливості агресора з картинно демонстрованими президентом Порошенком партіями відремонтованої бронетехніки, то навряд чи статист буде обійнятий ейфорією з приводу оборонного потенціалу країни, що захищається. Так, у ЗСУ відновлені майже всі дивізіони ППО радянського виробництва, триває модернізація літаків Су-27, Су-25, МІГ-29, вертольотів Мі-8 і Мі-24. Так, є і нові РЛС, безпілотники, ПТРК. Все це добре діє в рамках нинішньої війни, але не вирішить завдань війни майбутнього...

У програмах найбільш підготовлених армій насамперед існує керованість військ і розвиток можливостей ударів на далеких підступах. А лідери займаються випередженням в управлінні і реагуванні, атаках у специфічних інформаційно-комунікаційних сферах і виведенням на поле бою штучного інтелекту.

УКРАЇНСЬКИЙ «КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ»

Неозброєним оком видно, що у ЗСУ в їх нинішньому вигляді немає можливості протистояти глобальному вторгненню. На жаль, п’ять років війни сили оборони готували до реагування на «донбасівський сценарій». Не бажаючи визнавати, що він може розглядатися лише як «прелюдія» масштабної війни. Проте війну, як відомо, виграють не армії, а народи. І тут перевага на боці України. Лише необхідно правильно нею розпорядитися.

УІДБ розробив механізми зменшення військових погроз. В умовах, коли нарощування чисельності ЗСУ і механізованих угрупувань не спрацює. Комплекс із силових і невоєнних можливостей передбачає відхід від лінійного нарощування чисельності ЗСУ, перегляд мобрезерву, ревізію поглядів на розгортання Військ територіальної оборони. Але ще більше необхідна ревізія переозброєння ЗСУ. Оголошений нами раніше розвиток асиметричних можливостей — у вигляді, потужного ракетного щита заборони і відмінно оснащених Сил спеціальних операцій ніхто не відміняє. Але за умов суттєвих обмежень для нарощування бойового потенціалу Україна повинна мати короткострокові і середньострокові плани, а також плани на далеку перспективу.

Як підрахували в УІДБ, сумарно РФ здатна виробити до 3000 пусків ракет. При цьому експерти інституту схильні вважати, що понад 60% військових об’єктів, баз зосередження озброєнь, арсеналів кремлівські окупанти намагатимуться знищити або нейтралізувати за допомогою диверсійно-розвідувальних груп і спецназу. Що Україна може протиставити розгорнутій військовій машині кремлівського хижака? Виділяючи на переозброєння ЗСУ не більше 600 млн доларів на рік. Маючи такі цикли реалізації нових серійних виробництв, що масове переозброєння може реально початися лише до 2021—2022 рр. І в яких об’ємах, якщо ми говоримо про ракети «Нептун» і «Вільха», засоби ППО і навіть танки?

В межах однієї статті неможливо викласти всю концепцію УІДБ, яка охоплює зміну парадигми розвитку ЗСУ, зокрема, зниження витрат на утримання ЗСУ з нинішніх 72—76% оборонного бюджету як мінімум, до 60%, формування територіальної оборони, ідеологію розосередження сил і засобів (і навіть винесення їх за межі України) тощо. Але одне з найбільш важливих завдань — ревізію пріоритетів переозброєння в контексті короткострокового  і середньострокового планування — коротко висвітлити все ж можна.

Зокрема, мова про необхідність визначити розосереджені в часі щодо реалізації три-п’ять пріоритетних державних програм, які дозволять вже протягом наступних двох-трьох років істотно підвищити бойовий потенціал держави.

Вище вже зверталася увага читача на те, що еволюція сучасних бойових систем, матеріалів і засобів обробки інформації створила умови для того, щоб війни майбутнього стали мережево-центричними — коли всі бойові елементи об’єднані в єдину інформаційно-ударну систему. Саме ця тенденція, а також згадані цикли розробок і серійного виробництва озброєння, вимагає побудови ієрархії пріоритетів переозброєння таким чином, щоб розвиток армії передбачав вдосконалення керованості, розвиток можливостей виявлення, придушення і поразки противника, а також забезпечення життєстійкості сил оборони. Загалом Україні слід негайно припинити готуватися до воєн минулого, розпочавши підготовку до майбутніх воєн. Це трансформується в наступні пріоритетні держпрограми переозброєння.

ДЕРЖПРОГРАМА НОМЕР ОДИН — вдосконалення системи управління. Вона має включати створення єдиної автоматизованої системи управління (ЕАСУ) ЗСУ, а надалі — ЕАСУ сил оборони України з найважливішими суміжними елементами цієї системи — дієвими, захищеними засобами зв’язку, кіберзахистом мереж, критичною інфраструктурою і розвитком телекомунікацій.

Конкуренція сучасних армій є перш за все конкуренцією систем управління в можливостях реагування на військові сценарії. До речі, трагічні події нинішньої російсько-української війни — під Іловайськом і під Дебальцевим — чітко вказують, що саме проблема управління військами виявилася ключовою. Це передбачає впровадження сучасних інформаційних технологій в управління військами, бойовими засобами і зброєю. Всі складові ЕАСУ проектуються з урахуванням вимог інтегрованого інформаційного середовища — це   принципова вимога, без реалізації якої впровадження ЕАСУ сил оборони не може бути ефективним. При цьому впровадження ЕАСУ ЗСУ на 30—40% поліпшить реагування на збройну агресію і забезпечить своєчасне розгортання (вогневу реакцію) у відповідь на наступ військ противника. Крім того, дозволить істотно знизити втрати особового складу ЗСУ під час зіткнень і вогневих атак українських підрозділів. Навіть тестування елементів майбутньої ЕАСУ свідчить про можливість «проходження» і реалізації рішень військового керівництва в 12 разів швидше, ніж зараз (зростання темпів ухвалення рішень від декількох годин до декількох хвилин).

Україна входить до числа світових лідерів за розробкою програмного забезпечення, тому цей пріоритет є найбільш прийнятним і можливим для досягнення навіть в умовах фінансового дефіциту. Наприклад, вартість комплексу засобів автоматизації для штабу окремої механізованої бригади практично тотожна вартості лише однієї БМП, а ефект від її оснащення підвищує рівень бригади на 15—20%, що можна порівняти з 1—2 додатковими батальйонами.

В Україні вже є значні напрацювання в цій сфері, які прошли успішну апробацію на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях. Розроблено конструкторську документацію (у тому числі базове спеціальне програмне забезпечення), яка дозволяє виготовляти комплекси засобів автоматизації як у стаціонарному, так і в польовому використанні. Всі комплекси розроблялися за модульним принципом на базі типових рішень, що дозволяє використовувати їх не лише у військовій сфері, але й для кризового реагування і створення системи ситуаційних центрів.

ДЕРЖПРОГРАМА НОМЕР ДВА. Розвиток і створення сучасних систем радіоелектронної розвідки (РЕР) і радіоелектронної боротьби (РЕБ), сучасних систем виявлення, наведення на ціль, засобів придушення. Аналіз елементів воєн нового покоління свідчить, що існує пріоритетність формування розвідувально-ударних мереж і автоматизованих мереж захисту, в рамках застосування яких час між виявленням цілі і її автоматичним ураженням зводиться до мінімуму.

Аналіз переозброєння РФ і проведення країною-агресором бойових випробувань новітніх бойових систем і новітнього устаткування вказує на акцент противника саме на розвитку цієї компоненти. Крім того, низка вітчизняних підприємств ОПК вже має досить значні напрацювання, які за умови створення і реалізації відповідної держпрограми могли б забезпечити істотний стрибок України у виробництві після забезпечення ЗСУ цими компонентами. Важливим доповненням є той факт, що, як і відносно першої пропонованої програми, цикл виробництва таких систем становить декілька місяців. На відміну, скажімо, від ракет, засобів ППО або танків, де цикл перевищує рік, а інколи й півтора.

ДЕРЖПРОГРАМА НОМЕР ТРИ — РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ППО. Аналіз військових погроз свідчить про постійне нарощування Росією потенціалу для ведення проти України масштабної війни четвертого покоління і вище. При цьому саме здатність результативного опору «атакам з повітря» (літакам, ракетам, вертольотам) може забезпечити відмову агресора від такої моделі війни.

Україна вже зробила істотні кроки у напрямку модернізації засобів ППО радянського виробництва і фактично перейшла в активну фазу розробки власного ЗРК середнього радіусу дії. У цьому контексті логічною і необхідною є безперервна і системна подальша робота, яку може забезпечити розроблена і прийнята багатолітня програма. Ця програма виведена не першою, а третьою, лише з однієї причини — Україна не має можливості виробити (модернізувати) протягом 1—2 років всю систему ППО. Але разом з ракетними програмами створення і виробництво засобів ППО може вважатися найбільш важливим пріоритетом середньострокового планування. Крім того, на нинішньому етапі немає сумнівів, що саме на забезпечення цього елементу бойового потенціалу країни мають спрямуватись зусилля політиків, дипломатів і спецслужб. А саме в контексті розвитку високого рівня двосторонньої співпраці України і США отримати на умовах відтермінованих розрахунків (або у вигляді військової допомоги) сучасні американські ЗРС Patriot і винищувачі F-16.

ДЕРЖПРОГРАМА НОМЕР ЧОТИРИ — РОЗВИТОК ВИСОКОТОЧНИХ ЗАСОБІВ УРАЖЕННЯ. Це найважливіші підпрограми створення ракетного щита гальмування. Враховуючи загалом позитивні результати реалізації цієї програми (насамперед, проекти «Нептун», «Вільха», створення і виробництво ПТРК ДержККБ «Луч») фахівці УІДБ визначили цей пріоритет четвертим, а не першим, як раніше. Ракетні програми можуть бути віднесені до середньострокової перспективи — постачання ракетних комплексів «Вільха»(РСЗО), «Нептун» (КР наземного, повітряного і морського базування) і не виключено «Грім-2» (ОТРК). І до довгострокової перспективи — постачання РСЗО «Вільха-м» (зі збільшеною дальністю до 130 км.), постачання нових крилатих ракет на базі технології «Нептун»дальностью 1000 і більше км. У контексті розвитку вітчизняних засобів поразки варто зосередитися на завершенні проекту 524Р для бойових вертольотів (комплекс керованого озброєння вертольотом, де інтегровано вітчизняні керовані ракети дальністю близько 8 км.). Заслуговують на увагу і подальші розробки КБ «Південне» — НВО «Південмаш». Головними козирями вказаних розробок і виробництва ракетних засобів ураження є можливість Україні створювати такі засоби ураження самостійно, без участі іноземних партнерів. Це забезпечить стійкий розвиток на перспективне майбутнє і реалізацію можливості збільшити дальність ракет — до 1500 км., до рівня РМСД (згідно з визначеною класифікацією, балістичними ракетами середньої дальності вважають ракети дальністю дії 1000 і більше км.). Саме така зброя здатна в майбутньому забезпечити формування Україні ракетного неядерного щита стримування зовнішньої агресії. Але на реалізацію таких проектів необхідні не лише політична воля лідерів держави і ресурси, але ще і час. Якщо в розробці «Вільхи» було здійснено своєрідний рекорд — ГККБ «Луч» реалізувало проект за два роки, — то на більш складний і об’ємний ракетний проект буде потрібно ще не менше 3 — 4 років (із запуском серійного виробництва ракет дальністю 1000 і більше км.). Тим більше необхідна ще й міжнародна політична підтримка — нинішній Режим контролю за ракетними технологіями дозволяє Україні створювати ракети лише до 500 км. 

ДЕРЖПРОГРАМА НОМЕР П’ЯТЬ — РОЗВИТОК БЕЗЕКІПАЖНИХ ПЛАТФОРМ І РОБОТОТЕХНІКИ. Хоча це проекти далекого планування, вони украй необхідні в умовах незмінного курсу Росії на поглинання України. Як мінімум, найближче десятиліття Москва загрожуватиме руйнуванням Української державності. Тим часом аналіз сучасних тенденцій розвитку сучасних армій свідчить про акценти на створення бойових безекіпажних платформ різного базування (повітряного, наземного, морського) і сучасних бойових роботів з різними функціями. Україна не має права відставати від таких тенденцій, особливо з урахуванням наявних, досить вагомих напрацювань. Своєчасний перехід України до безекіпажних ударних систем (платформ) дозволить в майбутньому створити і розвинути ЗСУ до рівня найбільш технологічних і оснащених армій світу. Особливий акцент тут має бути на новій ідеології — поступовому переході світу від застосування бойових літаків до використання ударних (розвідувально-ударних) безпілотних авіаційних комплексів (БАК). Враховуючи той факт, що Україна не виробляла бойових літаків, саме такі розробки здатні стратегічно підсилити Україну через інтеграцію в нові БАК вже розроблених ракетних засобів ураження.

І ще один аргумент на користь усіх позначених напрямів розвитку озброєння. Всі ці витрати навіть у разі позитивних геополітичних змін і мінімізації військової агресії Росії не стануть ресурсами, викинутими державою даремно. Всі програми тісно стикаються зі світом новітніх технологій, всі вони спрямовані на технологічне посилення держави, зміцнення позицій на міжнародній арені і світовому ринку озброєння.

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, член Правління Українського інституту досліджень безпеки

Володимир ГОРБУЛІН, перший віце-президент Національної академії наук України, голова Наглядової ради  Українського інституту досліджень безпеки, академік