Як я провів добу

Уранці я вмився, почистив зуби, одягнувся, прокинувся і поїхав на роботу. У Росії не в усіх є робота: в одних вона є, а в інших її немає. Наша Конституція гарантує роботу всім, але роботу дає не конституція, а роботодавці, а роботодавці дають роботу не всім, тому у нас одні не працюють, а інші працюють. Ті, які не працюють, не отримують гроші, тому вони бідні. А ті, які працюють, зазвичай теж не отримують гроші, бо їм їх затримують, а вони починають страйкувати і також кінчають працювати. Мені гроші за роботу платять, тому я на неї їжджу, а також чищу зуби.

На роботі я спочатку пишу новини, а потім перестаю писати новини і починаю писати колонку. Коли я приїхав на роботу, мене відразу спитали, чи знаю я, які у нас новини. Я сказав, що не знаю.

Тоді мені сказали, що сьогодні ми об’єднуємося в союз з Білоруссю та Югославією. Білорусь — це країна, в якій дуже мало їжі, і ми з нею вже об’єднані, але поки не зовсім насправді. А Югославія — це країна, яку дуже багато бомблять, бо коли там мир, то одні мирні люди весь час вбивають інших мирних людей.

Тоді я спитав, нащо нам об’єднуватися в союз з людьми, яких бомблять. Мені сказали, що самі поняття не мають, і нехай я не «умничаю», а сідаю писати новину про союз. І тільки-но я цю новину напишу, відразу всім стане зрозуміло, нащо нам це треба.

Коротше, я сів і став писати цю новину. Новина виявилася велика-превелика. Спершу там дядько з прізвищем Селезньов теж прийшов на роботу і розказав усім, що один югослав попросив передати Єльцину, що його бомблять, а він не хоче, щоб бомбили, а замість цього хоче в союз з Росією та Білоруссю. Тоді Селезньов подзвонив президенту, президент одразу зрадів і подзвонив у Білорусь, а Білорусь зраділа більше від усіх. І тоді Єльцин подзвонив Селезньову і сказав, що вчора він просто пожартував, коли говорив, що у війнушку ми грати не будемо, а сьогодні ми у війнушку вже граємо, бо Югославію нікому не віддамо. І ще Селезньов сказав, що Єльцин наказав розвертати ракети, щоб не бомбили наш союз. Але не йому наказав, а військовим.

Загалом новина виходила довга-предовга. Тоді я її писати закінчив і почав писати іншу, про ракети.

Про ракети писати було цікаво, але тільки незрозуміло. Після новини Селезньова про те, що президент наказав розвертати ракети, військові дуже здивувалися. А коли схаменулися, сказали, що ніякі президенти їм не дзвонили, особливо наш. Але якщо подзвонять, вони відразу розвернуть свої ракети і шарахнуть куди скажуть. Тоді здивувалися вже взагалі всі і почали дзвонити тим, по кому президент зібрався шарахати. І питати, чи не нервують вони через те, що ми на них ракети розвертаємо. А вони сказали, що не нервують, бо наш президент їм ще не дзвонив і не говорив про ракети. І поки не подзвонить, про ракети не рахується.

Коли я це написав, то задумався. Ось цікаво, а якщо ми насправді збираємося пулятися ракетами, то військові повинні відразу ж дзвонити на телебачення і розказувати, що зараз все розтютюрять нафіг? Може, краще подзвонити на телебачення і сказати, що президент не дзвонив, і так обдурити всіх ворогів? Я спитав наших, але вони сказали «не умничать» і сідати писати новину про Карлу дель Понті (це місце опускаємо у зв’язку з малозначністю проблеми для нашого читача. — Ред.)

Тільки-но я закінчив писати про дель Понті, знову сказали, що військові знову дзвонили і дуже настирливо попередили, що їм ніхто досі не подзвонив, а раз так, то вони і палець об палець не вдарять, щоб ракети розвертати. Я спитав у наших, де у нас найближче бомбосховище, але вони сказали «не умничать» і писати про Селезньова.

Я сів і написав про те, що Селезньов дізнався, що його з президентом не показали по телевізору, і він зараз буде дзвонити президенту, бо це провокація. Я спитав наших, чому б йому не дзвонити відразу на телебачення, але вони накричали і сказали писати про Якушкіна.

Я почав писати про Якушкіна. Про Якушкіна завжди писати дуже складно, бо Якушкін дуже незрозуміло розмовляє. Якушкін сказав, що Селезньов усе наплутав, і президент нічого такого не говорив. Тобто говорив, але чи то не Селезньову, чи то зовсім не те. Може, про ракети що і сказав, але вже точно не те, що Селезньов почув. Наприклад, міг сказати, що взагалі ракети можна кудись направити, наприклад, якщо захочеться. Але про «хочеться» він нічого нікому не розказував. Або розказував, але не військовим і не Селезньову. І взагалі, це він раніше розказував, і зараз ще говорить, але тільки все менше і менше.

Я цю новину написав і став писати про Селезньова та Єльцина. Єльцин сказав, що нічого з того, що Селезньов про нього сказав, він йому не говорив. А Селезньов сказав, що говорив, і навіть плівка є, тільки Єльцин її йому не віддав, тому що жухло.

Тут мене попросили ще новину про Чорнобиль написати, але я їм сказав, щоб «не умничали», бо робочий день вже закінчився, і мені треба писати колонку.

От і закінчилася вона, ця доба. Скоро я поїду додому, щоб пити чай і думати, куди ж були націлені наші ракети до того як їх не перенацілили, в якій же з країн все ж таки я живу і що буде, якщо хтось раптом неправильно набере телефонний номер...