Гарячі теми:

Яка армія нам потрібна

Збройні сили — це перш за все люди. І від того, як саме їх буде забезпечено, залежить успіх самого військового будівництва

07 серпня, 10:39

З того моменту, коли до переважного числа українців прийшло розуміння, що за відмову розвивати національний оборонний потенціал доводиться платити багатьма життями патріотів, почастішали дискусії щодо формату майбутніх Збройних сил України. Оцінки і заклики звучать різні, від неймовірного збільшення чисельності нової української армії до створення ракетного щита і формування великого числа спецпідрозділів для боротьби з бойовиками в прикордонній зоні з Росією. Одні кивають на досвід розвитку армії Ізраїлем з його гігантським досвідом війни, іншим більше до вподоби швейцарський шлях.

В будь-якому разі, прояснення виникне лише після розробки і прийняття засадничих документів у сфері національної безпеки — нової Стратегії національної безпеки, модернізованої Військової доктрини, ряду оновлених Держпрограм розвитку збройних формувань і самих озброєнь. Проте, незалежно від наповнення програмних документів, влада не повинна забувати, що армія — це перш за все люди. І від того, як саме вони будуть забезпечені, залежатиме і успіх самого військового будівництва.

ПЕРВИННЕ ПИТАННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ

Сьогодні активно обговорюються очевидні речі: необхідність появи потужної зброї стримування; створення багатопрофільних спецпідрозділів у різних силових відомствах; розвитку нині ще нетрадиційних сил оборони — інформаційних, кібернетичних, розвідувальних, для проведення спеціальних операцій, включаючи асиметричні дії. Багато які відомства вже поспішили озвучити наміри щодо нарощування оборонних м’язів. Скажімо, перший заступник командувача Національною гвардією України — начальник штабу НГУ Олександр Кривенко вже повідомив про намір створити у складі НГУ Сили негайного реагування чисельністю порядку 500-600 осіб у вигляді підрозділів спеціального призначення, які будуть найбільш підготовані. А також Сил оперативного втручання у складі частин НГУ в ряді міст. З логікою генерала Нацгвардії складно не погодитися, як неможливо не підтримати заяву міністра оборони Валерія Гелетея про потребу невідкладно розвивати Сили спеціальних операцій у складі ЗСУ.

Але важливо звернути увагу на інше — ті проблеми і взагалі вузькі місця Збройних Сил, Національної гвардії і Держприкордонслужби, які необхідно вирішувати при будь-якій концепції та ідеології розвитку сектора безпеки. Вони, як свідчать воєначальники, аналогічні: питання забезпечення технікою, зв’язком, матеріально-технічними засобами. Взагалі, створення чинної інфраструктури логістики. Згаданий генерал Кривенко особливо зазначив у ході парламентських слухань 23 липня, що для НГУ проблема створення військових містечок чи не найважча, оскільки розгорнутися Національна гвардія має на нових місцях. Втім, і для частини ЗСУ напевно стане актуальним питання «військового містобудування» — у світлі необхідної передислокації з центральних і західних регіонів до східного кордону.

Скільки б влада не робила ставки на патріотизм (звичайно, за воєнного часу його розвиток і підтримка повинні перетворитися на частину доктрини держави), без всебічного забезпечення діяльності солдата і офіцера, без врахування їхніх інтересів як авторитетних представників суспільства, глобальне питання обороноздатності навряд чи можна вирішити. Про це яскраво свідчить досвід ряду держав.

Так ЗС Швейцарії, де чисельність армії становить 155 тисяч осіб, а в разі війни країна готова оперативно подвоїти військо, питання організації оборони коштує колосальних грошей. Оборонний бюджет країни з населенням 7,5 млн осіб налічує майже 5 млрд дол. (Якби перерахувати витрати стосовно українських реалій, то вони повинні становити близько 30 млрд дол.). Проте чому все чоловіче населення країни має за честь служити у війську? Чи не тому Швейцарія така марнотратна, що суспільство шанує інтереси солдата-людини? Дійсно, авторитет служби підтримується непорушними традиціями і завидними ресурсами. Важливо, що армія країни з населенням у два з половиною Києва налічує 14 ескадрилій з більш ніж 350-ма бойовими, 120 навчальними літаками і 100 вертольотами — це відбиває ставлення влади до обороноздатності. І хоча солдатів-призовників ганяють з 5-ї ранку до опівночі, це виключно військова підготовка і відпрацювання навичок експлуатантів тих чи інших озброєнь. Прибирання території, наряди з вартою і миттям посуду — функції аутсорсингових організацій і приватних фірм. Важливо, що перед військовою повинністю всі рівні: діти генералів і політиків зобов’язані осягнути військову справу не гірше за менеджерів, адвокатів чи медиків. У разі ухилення — солідний штраф і навіть ув’язнення. Плюс, можна легко стати ізгоєм суспільства і забути про кар’єрне зростання. Зате воїнам і службове житло, і виробничі пільги і фінансові компенсації, і збереження робочого місця.

Багато вітчизняних стратегів засмучується: як готуватися воювати з циклопічною військовою машиною Росії, що має непорівнянну за чисельністю армію? Відповідь на це питання, можливо, дав би досвід Ізраїлю. Країни, яка поступається сусідам за чисельністю населення, і вимушена в осяжній перспективі вести війну проти чисельно переважаючого противника. Так само, як Росія Путіна не визнає Україну державою, що відбулася, так і сусіди Ізраїлю не приймають сам факт існування цієї країни. Але ідеологія війни від Тель-Авіва важлива не лише визнанням, що нині набагато менший упор має робитися на використання важких озброєнь, тоді як основну увагу варто звернути на оборонні технології, включаючи безпілотні літальні апарати та інші сучасні системи, які дають значну перевагу над противниками. Ізраїль також вражає серйозністю підходів до логістики. Ставки на сильну розвідку, прослухування і радіоперехоплення, активні дії в кіберпросторі, — разом з оснащенням сучасним озброєнням, це вагомі (і вельми грошові) аргументи. Оборонний бюджет Ізраїлю в середньому становить майже 14 млрд. дол., що приблизно у 8 разів більше українського — при майже однаковій чисельності армії (ЦАХАЛ нараховує порядку 176,5 тис. осіб, ЗСУ близько 180 тис. осіб). Що ж, 36 місяців для чоловіків і 24 місяці для жінок — куди більший термін термінової служби, ніж у Швейцарії, яка забула про війну. Хоча «строковики» ЗС Ізраїлю мають невелике грошове утримання в розмірі близько 130 дол., а в бойових частинах — майже 200 дол., контрактник у середньому отримує 6400 дол. на місяць. А самі призовники мають досить істотні пільги щодо придбання житла і освіти. Наприклад, відомо, що мобілізовані отримують не лише знання, необхідні в сучасній військовій справі; спеціальні освітні програми спрямовані на розширення і поглиблення загальних знань солдатів, наприклад, у галузі єврейської історії, географії, археології. Армія також піклується про те, щоб нові репатріанти і новобранці з незавершеною освітою добре опанували навички читання і письма.

«Розв’язати проблему логістики військ — означає забезпечити успіх як тактичних, так і стратегічних операцій». Ця думка належить ізраїльському генералові Галю Хіршу, командирові дивізії Галілея під час другої Ліванської війни 2006 року. І слід визнати, у більшості сильних армій світу поняття логістики містить в собі далеко не лише підвезення боєприпасів і забезпечення розвідданими. Ідея мотивації військовослужбовця вирішується в різних країнах по-своєму, але вона завжди незримо присутня, коли йдеться про обороноздатність. Наприклад, у США справді колосальний рівень пільг для військовослужбовців робить військову службу і привабливою, і почесною. Окрім солідного пенсійного забезпечення і обов’язкових пенсій за інвалідністю, влада передбачає допомогу в здобутті цивільної освіти самими військовослужбовцями і членами їхніх сімей, надання страхових позик на будівництво житла чи його ремонт, страхування життя, медичне забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей і навіть проведення професійної реабілітації. Звісно, кожен пункт у цьому переліку має значення, але важко не погодитися, що такі питання, як забезпечення житлом і здобуття освіти є питаннями стратегічного планування власного життя. Зрозуміло, що американців поки не наздогнати. Але використати кращі рішеннями цілком можна.

ЛОГІСТИЧНА І МОТИВАЦІЙНА ЛІНІЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Логістична і мотиваційна лінії оборони здебільшого проходять у свідомості кожного солдата й офіцера, тому вони такі важливі. Хоч би як там було, у війні, подібній тій, що її розгорнув Кремль, воює навіть не армія, посилена підрозділами СБУ, МВС і ДПС, а весь народ. І питання стимулювання патріотизму і його підтримання залишається ключовим для нової української влади — не випадково третя хвиля мобілізації серед населення здобула набагато меншу підтримку, ніж перші дві.

Стимулювання патріотизму в Україні залишається проблемою, розв’язаною лише наполовину. Не можна сказати, що влада не старається. Заступник міністра соціальної політики України Валерій Ярошенко поінформував, що згідно з Постановою Кабміну №18 про виплату підвищеного грошового забезпечення впроваджується винагорода військовослужбовцям як термінової військової служби, так і командного складу за безпосередню участь в антитерористичних операціях — у розмірі 100 відсотків місячного грошового утримання, але не менш як 3 тис. грн. З 1 січня 2015 підвищується пенсія в разі втрати годувальника (яка призначається членам сімей загиблих при виконанні) — з 40 до 70 відсотків грошового утримання годувальника на одного члена сім’ї, і більш як 90 відсотків — на двох. Визначено і виплати в разі загибелі — 500 прожиткових мінімумів, що становить 609 тис. грн, в разі інвалідності унаслідок поранення — 250 тис. грн., і в разі інвалідності в результаті захворюваності — 130 тис. грн.

«РЕЗЕРВІСТ» / ФОТО РЕЙТЕР

Якщо чесно, то навіть для періоду де-факто військового часу це незначні досягнення. А якщо говорити про створення в Україні армії нового формату, зокрема з функцією захисту від сильного і кількісно переважаючого противника, підходи слід змінювати докорінно. Людина в погонах за статусом і рівнем соціального забезпечення повинна не доганяти основну масу, а істотно її перевищувати. Лише такий принцип дасть змогу залучити в армію й інші воєнізовані формування (НГУ, ДПСУ, СБУ) людей з підвищеним особистісним потенціалом.

Вже зараз, під час війни, слід було б вирішувати питання страхування життя для учасників бойових дій. Розробити нову ідеологію винагород, які передбачають певні компенсаційні дії держави (наприклад, аби той, хто отримує звання Героя України, претендував на безплатне житло, а його діти — на безплатну освіту), високі грошові винагороди, передбачені разом з іншими військовими винагородами. Для офіцерів і контрактників мають бути передбачені розумно розроблені механізми (залежно від вислуги років) раннього виходу на пенсію, пільгового придбання житла і здобуття освіти. Усе це на багато років (адже конфронтація після війни триватиме ще як мінімум 3 — 5 років) має стати невід’ємною частиною військового протистояння путінському Кремлю. Окремо розроблені мають бути рівні грошового утримання і винагород для спеціальних штурмових груп спецназу високої кваліфікації (наприклад, з функцією дій у тилу противника на глибині ТВД до 300 км) і ударних антитерористичних підрозділів.

Забезпечення військовослужбовців житлом — взагалі окрема, що вже набила оскомину, тема. Держава протягом двох десятків років водила за ніс людей у погонах — черга безквартирних офіцерів ніколи не ставала менш ніж 40 тисяч. Хоча деякі спритні воєначальники зуміли отримати житло кілька разів. Тобто, з одного боку, 23 роки держава мала недіючу, значною мірою корупційну систему, а з другого, механізм пільгового забезпечення житлом міг би чудово компенсувати відсутність можливості виплачувати з бюджету грошове утримання, скажімо, європейського рівня. Для цього лише слід було б запустити шестірню адміністративного ресурсу. Так, більш як п’ять років тому було розроблено житлову програму для військовослужбовців, яку з певних причин не було запущено за президентської каденції Віктора Ющенка. Тепер її легко можна було б доопрацювати з урахуванням вже воєнних подій останніх місяців. Можна без перебільшення стверджувати, що розв’язання житлового питання для дуже багатьох стало б адекватним стимулом служби — як офіцерської, так і за контрактом.

Суть такої держпрограми для військовослужбовців (зокрема в особливий період) в отриманні державних житлових сертифікатів. Фінансова відповідність кожного сертифікату — основного інструменту, що підтверджує право на державну субсидію при купівлі житла, — має розроблятися для різних категорій людей в погонах. Щоправда, фахівці наполягають, аби критеріїв не було багато. Наприклад, при індивідуальному розрахунку можна враховувати кількість років вислуги, кількість дітей в сім’ї і питання участі в бойових діях. Природно, аби грошовий номінал державного житлового сертифікату обчислювався з розрахунку середньої ринкової вартості будівництва квадратного метра житла в країні. У результаті, в обмін на житлові сертифікати, військовослужбовці могли б отримувати житло чи використати документ для придбання покращеного житла (доплачуючи необхідну суму до вартості отриманого сертифікату). Від відповідних міністерств і відомств вимагалося б лише одне — у найстисліші терміни надавати інформацію. Звичайно, було б потрібно задіяти спеціально уповноважений банк (або банки) для ведення реєстру і фінансування будівництва житла. А реалізація держпрограми має спиратися на механізм рефінансування Національного банку. Для скорочення витрат бюджету, доцільно уповноважити на ведення реєстру саме комерційні банки, у яких є ресурси для ведення такого реєстру і створення відповідного програмного забезпечення. Фінансисти переконані, що такий підхід знижує ризик спекулятивних дій з цими державними житловими сертифікатами, а, крім того, разом з будівництвом будуть задіяні основні галузі економіки, що, у свою чергу, дасть змогу велику частину коштів пустити в реальний сектор вітчизняної економіки. На думку розробників програми, від інвестування в будівельну галузь виникає мультиплікаційний ефект, тобто 1 гривня, вкладена в житлове будівництво, дасть змогу забезпечити приріст ВВП на 3-3,5 гривень, — за рахунок поліпшення ситуації і в суміжних з будівництвом галузях (попит на будівельні матеріали, металургія, додаткові робочі місця тощо). Таким чином, йдеться не лише про забезпечення армії, а й про узгодження цього процесу з основними принципами зростання економіки.

Так само можна було б розрахувати адміністративні можливості для освітніх програм, медичного, санаторно-курортного чи пенсійного забезпечення. Головне пам’ятати: люди в погонах — частина суспільства, яка готова брати на себе ризиковану, специфічну відповідальність.

P. S.: Учора Президент Порошенко доручив міністру оборони України Валерію Гелетею звільнити двох керівників департаментів міністерства оборони: «на підставі розслідування Генеральної прокуратури і висновків про неефективне використання коштів підрозділами Збройних сил і Національної гвардії».

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України: