Яка форма державного правління нам потрібна?

Приблизно два тижні тому опозиція виявила бажання в терміновому порядку провести референдум щодо форми державного правління. Якою повинна бути Україна: парламентською чи президентською республікою? За словами Юлії Тимошенко, на референдум необхідно винести тільки це питання, після чого потрібно створити конституційну комісію на чолі з Президентом щодо розробки нової редакції Конституції, «яка покладе край так званій політичній реформі, яка більше схожа на політичне шахрайство». Вимога про референдум також стала номером один у меморандумі опозиції. (Який, щоправда, ніхто поки не має наміру виконувати).

До речі, в 2000 році екс-президент Леонід Кучма також намагався за допомогою референдуму змінити Конституцію. Як відомо, закінчилося це нічим.

У цього референдуму також шанси невеликі. По- перше, опозиції зараз не до нього: треба збирати «Марш справедливості» й домагатися дострокових виборів, поки коаліція не переманила/перекупила ще десяток депутатів. По-друге, результати референдуму потрібно ще імплементувати в парламенті, зрозуміло, що з нинішнім складом Верховної Ради це буде надто проблематично.

Хоча, потрібно визнати, чисто теоретично, ініціатива опозиції має право на життя. Оскільки було б не зайвим поцікавитися в народу — яка, власне, модель правління йому імпонує: президентська, парламентська або ж парламентсько-президентська.

Ми спитали регіональних експертів «Дня»: чи потрібний такий референдум?

Ігор МИКИТИН, голова комісії депутатської етики та законності Львівської міськради:

— Вважаю, що наші громадяни ще не готові до такого референдуму, до визначення — парламентська чи президентська форма державного правління нам потрібна. Це — дві крайнощі. У нас вже була президенсько-парламентська, зараз пробують «завести» парламентсько-президенську… А загалом наш простий громадянин думає, де б заробити кошти на прожиття? Політикою теж займається, — дивиться на двох чи трьох провідних політиків і вибирає більшу харизму. Але тонкощів правління, нюансів державного устрою він ще не усвідомив. І це не його біда, а, скоріше, вина тих політиків, які, не надаючи політичного лікбезу, не здійснюючи можливостями своїх партійних структур просвітницьку діяльність, вимагають від людей серйозних рішень, що тягнуть за собою не просто зміну устрою, а зміну життя держави в майбутньому. Тобто спочатку потрібно провести нормальне інформування, а коли переконаєтеся, що з усвідомленням громадянами тонкощів питання все в порядку — запитуйте.

Я перепрошую, однак Європа до свого об'єднання і своєї європейської конституції йшла роками, проводила референдуми, десь вони вдавалися, десь — ні. З цього теж робилися висновки, а там де недопрацювали — наполегливо надолужували. А ми хочемо після двох років помаранчевої революції, тобто з часу коли громадянське суспільство лише заклало ґрунтовно свої підвалини, проводити таке серйозне опитування. Я думаю, що це просто не коректно.

Особисто я не дотримуюсь крайнощів. Як на мене, цілком б влаштовувала Україну президенсько-парламентська республіка. І проблема не в тому, зробити ставку на парламентсько- президенську чи президенсько- парламентську республіку, а в тому, що наше суспільство є хворе. Можна починати лікувати з голови, можна від руки, але коли немає жодного здорового органу, лікування має бути комплексним, необхідно знайти механізм загального оздоровлення. А стверджувати, що треба почати, власне, з того чи того органу — це знову не дасть якісних результатів. Головне не в тому, як назвати, а в тому, як і хто виконує свої повноваження. Коли Президент, за умови існуючого права на то, міг не підписувати законів, які могли подолати якесь вето. Закони лежали бездієво і не оприлюднювалися. З другого боку, коли закон, скажімо, підписаний, а не працює — теж не правильно. Тому суть не в устрої на даний момент, суть — в амбіційності окремих політиків. Бо у нас політики вважають — якщо отримав посаду, певне крісло, то всі повноваження мають бути саме в нього. Дивіться, на заході теж є більш харизматичні, менш харизматичні політики, однак устрій збалансований, і на життя народу це кардинально не впливає. Що президентська, що парламентська республіка — законів усі дотримуються. І це — головне.

А у нас із цією дискусією знов іде розкол. Бо що гріха таїти, харизматичний вплив прем'єр-міністра розповсюджується на схід, частково південь України, лідера опозиції — на захід і центр держави, нашого Президента — частково, але повсюдно… Я би так питання не ставив. Не варто у цій складній ситуації знову перетягувати ковдру на себе, бо можемо її розірвати. Я боюся поспішних екстраординарних гасел. Ми вже з вами «проходили» зміни до Конституції, зміни територіально-адміністративного устрою і таке інше. Може просто засукати рукави і почати працювати? І підвищувати ВВП не на папері, а і по-справжньому?

Микола ВАСЬКІВ, доцент кафедри теорії та історії журналістики й української літератури Кам'янець-Подільського державного університету:

— Безперечно, ідея референдуму щодо форми державного правління в Україні є одним із чергових, і досить потужних, важелів тиску на опонентів. Про це свідчить, наприклад, той факт, що коаліція терміново витягла на світ закон про врегулювання тарифних комунальних платежів, а ще терміновіше прем'єр і спікер побігли на нараду до Президента й готові затвердити міністра й голову СБУ, яких перед цим відверто зігнорували. Таку ідею опозиціонерам підкинули результати соціологічних опитувань, які несподівано засвідчили, що, попри небувало низький рейтинг конкретного Президента, народ у переважній своїй більшості не хоче відміни інституту президентства як такого. Існує тільки загроза, що ця ідея може тихенько померти після того, як удасться побільше виторгувати в антикризовиків, тобто обміняти її на посади, внесення змін до Закону про Кабмін тощо.

Але сама по собі ідея є дуже життєздатною. Якщо антикризовики так настійливо наполягають на проведенні референдуму щодо вступу чи невступу в НАТО та в ЄЕП і т.д., то дуже дивним видається, що конституційна реформа була проведена парламентом, та ще й ледь не в формі сепаратної змови, коли її, як кота в мішку, фактично не обговорюючи, обміняли на якісь доповнення до виборчого законодавства. Тому цілком закономірним видається спитати на референдумі: а якої ж реформи і форми правління в державі хоче найвища влада в країні — народ? Зрештою, як запевняють політики, це ж для його, народу, блага і проводяться всі реформи, приймаються закони, рішення, видаються укази.

Зрозуміло, що антикризовикам ідея референдуму з цього питання дуже не до душі. Бо більшість респондентів опитувань не тільки за збереження посади президента, але ця більшість також не хоче, щоб президент в Україні виконував тільки функції англійської королеви. Народ хоче сильного президента (і за повноваженнями, і за характером особистості). Списувати це тільки на традиційне прагнення сильної руки, мабуть, не варто. Відчувається інше: поки не було конституційних реформ, не було такої затяжної політичної кризи, з якої не видно світла в кінці тунелю. І з'ясовується, що «найкраще вже було». Тому результати соцопитувань не є незбагненним феноменом, вони тільки свідчать про підсвідому мудрість пересічного українця, який інтуїтивно відчуває правильну і тверду дорогу під ногами. Тож буде прикро, якщо розумний задум спитати поради у народу про дійсно ключове питання державного устрою перетвориться у чергову розмінну монету в великій політичній грі.

Сергій КОСИНОВ, політолог (м. Харків):

— Перспективи проведення референдуму є, але для цього потрібна політична воля Президента. Готові українці визначитися, і більшість з них будуть за повернення президентської влади з тієї лише причини, що цей олігархічний бардак у Верховній Раді вже всім набрид. Зібрати 3 мільйони підписів за проведення референдуму не буде ніякої складності. Однак при цьому потрібно зазначити, що більшість громадян не розуміють різниці між президентською і парламентською республікою, але хочуть, щоб владу втілював хтось персонально і відповідав би за неї. Зараз влада в особі парламенту — абсолютно розмите поняття. Деякі лякають тим, що президентська форма правління веде до диктатури і до необмеженої влади однієї людини. Але потрібно пригадати історичні приклади, де були найгірші диктатури. Наприклад, у Німеччині, яка була в повному розумінні парламентською республікою, і там шляхом виборів прийшов до влади Гітлер, ставши в результаті диктатором. Отой же Муссоліні в парламентській республіці Італія став диктатором. Сама форма правління нічого не вирішує. Радянський Союз також, власне, мав парламентську форму правління і посада генерального секретаря, якщо формально сказати, була громадською. У результаті вийшла найгірша форма диктатури. Де найсильніша президентська влада? В Америці. І там ніколи не буде диктатури. Для України було б добре мати сильну президентську владу. Причому президент має очолювати уряд і за все відповідати, а не так як за Кучми, який міняв уряд, як рукавички, спихаючи на нього всі промахи. У Америці немає прем'єр-міністра, і президент за все сам відповідає. У нас же у Верховній Раді спостерігається розгул демократії. Спостерігаючи по телевізору засідання Верховної Ради, інакше за цирковий виступ назвати їх не можна. Більш непрофесійного складу народних депутатів за всі роки незалежної України ще не було. Ніхто особливо не вірить, що нинішній Президент зможе вирішити сам усі питання, але те, що зараз відбувається, нікуди не годиться.

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:

— На мою думку, будь-якому референдуму з приводу політичного устрою мусить передувати розгорнута інформація населення щодо цих форм правління — президентської і парламентської — причому як про переваги, так і недоліки кожної з них. І ця інформація має бути неупередженою. Паралельно в суспільстві повинно проходити обговорення названої проблеми, але вести його повинні насамперед фахівці, люди, обізнані з такими формами правління. Форма обговорення — дискусії, зіткнення різних думок. Цю інформацію мусить давати, передусім, держава, і за свій кошт, по більшості основних загальнонаціональних телеканалів. Тобто вибір народу має бути свідомим. Тоді такий референдум проводити можна. Але положення Конституції України, що єдиним джерелом влади в країні є народ, не повинно бути кайлом, яким б'ють при першій- ліпшій нагоді. І він може дати результат, але користь від цього результату може бути, повторюю, тільки коли народ буде добре поінформованим доступними методами. За таких умов українці можуть зробити цілком усвідомлений вибір, тому що наш народ достатньо грамотний, і у мене ніколи не було сумнівів в його інтелекті та здібностях. Але не повинно бути ніякого адміністративного тиску, як це було при проведенні референдуму із змін до Конституції за президентства Леоніда Кучми. Хоча, зрозуміло, це дещо ідеалізоване бачення. І у бюлетенях для референдуму обов'язково повинні бути вказані основні повноваження Президента, Верховної Ради і Кабінету Міністрів, перший стовпчик — за президентської форми правління, другий — за парламентською.

Парламент може не погодитись з результатами референдуму. Тоді депутати Верховної Ради повинні розуміти, що таким чином ігнорується воля народу.

Олександр ІВАНОВ, політолог (м. Донецьк):

— Заява «об'єднаної опозиції» про необхідність проведення всенародного референдуму для визначення форми державного правління ніщо інше, як частина запланованої політичної акції БЮТу і «НУ». Юридично, Президент України, який заявив свою підтримку «новій опозиції», має повноваження для ініціювання референдуму. Але успішній реалізації цього плану заважають кілька об'єктивних і суб'єктивних причин.

По-перше, «об'єднана опозиція» сама до кінця не визначилася: чи потрібен узагалі цей референдум? Вони розуміють, що результати можуть не задовольнити їхні бажання. Досить ймовірний варіант вибору громадянами протилежного варіанту в бюлетені. По-друге, антикризова коаліція та парламент мають потужні ресурси, щоб завадити БЮТ і «НУ». Зазвичай, до проведення референдуму Верховна Рада спеціальним законом визначає його офіційний статус — законотворчий чи консультативний. У 2000 році Леонід Кучма забажав за допомогою всенародного волевиявлення посилити свої повноваження. Народ проголосував так, як того бажав Президент. Але парламент не затвердив результати референдуму, бо він мав лише консультативний характер. По-третє, не треба чекати великої явки на виборчі дільниці в день референдуму. Населення ще не сформувало свого ставлення до тієї чи іншої республіканської форми правління.

З іншого боку, це і не повинно хвилювати громадян. Формою правління в демократичній та вільній країні може бути хоч монархія. Головне, що хвилює народ, — ефективність влади, її здатність у стислі строки реагувати на актуальні проблеми. Перерозподіл владних повноважень — діло суто політичне і не стосується населення. Результати референдуму не стануть панацеєю ні для його ініціаторів, ні для політичної системи країни. Необхідно змінювати безпосередні механізми управління. Удосконалювати, як процес прийняття рішень, так і нині діючі правила формування влади.

Реформуванням повинні займатися експерти — юристи, судді, досвідчені управлінці. Переважна більшість населення не буде проводити «томні вечори», дискутуючи на теми досконалості політичних систем. Це просто не їхня справа.

Таким чином, заява «об'єднаної опозиції» є лише об'єктним продовженням безперервної боротьби різних гілок влади за конституційні повноваження. Чи має така боротьба позитивні наслідки для держави — покаже час.

Ігор РЯЗАНОВ, приватний підприємець, (м. Луганськ):

— Перш ніж виходити на референдум із питання державного правління, необхідно людям розтлумачити «на пальцях» — у чому полягає докорінна відмінність парламентської республіки від президентської, і які переваги матиме наше суспільство від тієї чи іншої форми. Стрижневим моментом при цьому виступає широта повноважень уряду, що прямим чином позначається на його дієвості та ефективності, бо тоді парламент бере на себе всю відповідальність за стан справ у країні, використовуючи формат правлячої коаліції. Дійсно, в країнах зі стабільною демократією на сучасному етапі ми спостерігаємо переважно парламентську форму правління, де консенсус шукають якраз у стінах законодавчого органу. За умов же нашої держави дана проблема подається політиками з протиборчих таборів із позиції одномоментної вигоди кожного з них. Сьогодні й представники опозиції, й ті, хто при владі, виходять до людей із фешенебельних автомобілів, які в людини асоціюються з проявом багатства. Люди розуміють, що у всіх них одна мета — як би скоріше скористатися бюджетною «годівницею» чи іншими преференціями для своєї ж кишені. Зрозуміло, що їхнє головне завдання: залишитися на «пригрітому місці» при поділі владного пирога або, нарешті, добратися до нього. Тому розмови про виконання передвиборних обіцянок — лише ширма для рядового обивателя, всі нинішні політики «страшенно далекі від народу». Я глибоко впевнений, що проведення такого референдуму нічим позитивним для стратегічного вибору шляху розвитку України не завершиться. При слабкому Президентові, яким виявився «месія» Ющенко, більшість тих, хто голосує, буде за парламентську форму правління, прообразом якої зараз виступає уряд Януковича. Але при прийнятті останніх поправок до Основного Закону депутати якраз і орієнтувалися на таку модель і без волевиявлення українців. Сьогоднішній формат політичних сил у країні поки що не дозволяє перейти до другого етапу конституційної реформи. Вона ж і передбачала, власне, запровадження системи парламентської республіки. Глава об'єднаної опозиції справедливо говорить про те, що зміна форми державного правління можлива лише за умови прийняття нової конституції, тому нелегітимними Конституційний Суд може визнати якраз нововведення грудня 2004 року. Вважаю, що дилема, яка виникла щодо переваг парламентської чи президентської форми правління може вирішитися лише 2009 року, коли і новий президент, і новообраний склад коаліції у Верховній Раді репрезентуватимуть одну політичну силу, і вони швидко зможуть юридично оформити «парламентський вибір». Нині суспільство не готове до проведення запропонованого референдуму, оскільки «гарячі голови» з опозиції не до кінця прорахували можливі наслідки. Можливо, такі наміри можна пояснити їх загальною стратегією дострокових парламентських виборів, але електорат Партії регіонів підтримає варіант державного устрою, де на чолі всього в країні опиняться уряд і парламент. У кінцевому результаті ця витівка опозиції стане ще одним деструктивним явищем для чинного глави держави. Від ідеї проведення такого референдуму варто взагалі відмовитися до наступних президентських виборів, і приклад Польщі та Франції, де ефективною залишається саме президентська форма правління, — не найкращий орієнтир для України. Там справно працюють усі інститути держави, насамперед, судова й місцева влада, де все чітко регламентоване та юридично закріплене. Народним депутатам потрібно дійти до усвідомлення того, що Рада — це не клуб для розв'язання своїх корисливих питань, а інструмент, переданий їм українськими громадянами на тимчасове користування. З однією й єдиною метою — організувати життя кожного співвітчизника таким чином, щоб йому не було «мучительно больно за бесцельно прожитые годы». Досить з'ясовувати стосунки політикам і Президентові, нехай вони нарешті попрацюють на благо країни та її мешканців! Особисто я під свою відповідальність взяв благополуччя родин двадцяти осіб, які мені повірили й допомагають вести бізнес. Жодної хвилини я не перестаю думати про те, як заплатити їм гідну заробітну плату, створити нормальні й безпечні умови праці. Інакше вони від мене відвернуться. Час і владній верхівці замислитися про аналогічні думки в її стосунках із народом...