Янукович зробився Вітренко. Тимошенко стала Януковичем
Верховна Рада у день відкриття чергової сесії кілька годин сварилася, запропонувала з десяток ухвал по конфлікту в Грузії й не прийняла жодного рішення. Продовження парламентської комедії слід очікувати у Севастополі. Під час наступного заходу туди американського або іншої країни НАТО корабля там за логікою має з’явитися Віктор Янукович зі своїми пацанами. Вони розвернуть плакат «Янки! Гоу хоум» і разом з вітренківськими бабусями показуватимуть гостям середнього пальця. Звісно, «януковичам» ближче дуля, але іноземці просто не второпають її значення.
Іще можна було б зрозуміти, коли партія великого капіталу уникає давати оцінки конфлікту в Грузії, оскільки великий капітал прагне спокою і не хоче сваритися з жодною із сторін. Але ж партія великого капіталу запропонувала визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії, себто здійснити те, чого не тільки не зробив світ, а ще й засудили всі без винятку країни Європейського Союзу. Це свідчить про те, що члени партії, хоча й зуміли нагребти купу всякого майна, але рівень політичного мислення в них залишився той же, що і у наперсточників або рекетирів, котрі грабували на базарах «човників». Після цього можна сказати, що Віктор Янукович став такою собі Вітренко в парламенті.
Тим часом місце Януковича посіла Юлія Тимошенко в особі голови своєї фракції Івана Кириленка. Саме вона стала головним чинником мовчання українського парламенту щодо грузинського конфлікту. Бо всі пропозиції від БЮТ сісти всім фракціям і виробити спільну позицію по Грузії насправді були нічим іншим, як «візантійським» лукавством, спрямованим на зрив такого рішення. Адже неможливо поєднати непоєднувані позиції, неможливо узгодити осуд Росії із осудом Грузії — такий спектр пропозицій лунав на засіданні парламенту. Саме фракція БЮТ стала тією «золотою акцією», котра зіграла вирішальну роль у неухваленні жодних рішень по грузинському конфлікту. Адже вона, попри всі заклики до спільної роботи з боку НУ-НС, не прийшла на засідання коаліції демократичних сил. Але до прагнення стабільності великого капіталу така позиція не має жодного відношення. Юліна команда продовжила політику своєї шефині, яка полягає в тому, щоб за жодних обставин не дратувати Москву. Така позиція ще раз підтвердила, що Тимошенко під час особистої зустрічі з Путіним у Москві домовилася про підтримку на президентських виборах. Але залишається загадкою, що вона пообіцяла йому натомість. Певне, мало Путіну не здалося. Інакше чого б це він раптом після тієї зустрічі раптом почав публічно вихваляти українську прем’єрку?
Фракція «Нашої України» продовжувала декларувати позицію почесного голови своєї партії Віктора Ющенка, спрямовану на осуд російських агресорів у Грузії. Але Банкова багатомісячним прямолінійним «мочиловом» так задовбала соратницю Президента, що зробила у розвал коаліції демократичних сил чи не найбільший внесок. Чого варті лише останні звинувачення у державній зраді. Навіть коли щось подібне й має місце, то повинні бути присутні докази, а не порожні слова. Інакше в очах громадян це перетворюється на банальне прагнення усунути конкурентку до наступних виборів.
Литвинівці вирішили перенести свій внутрішньопарламентський нейтралітет на державну політику і пропонували не втручатися у грузинську бійку. Ну а «пролетарська» партія під проводом Петра Симоненка, звісно, не могла зробити нічого, що відрізняло б її позицію від позиції «старших братів» із Москви — хотіла визнати незалежність самопроголошених регіонів Грузії.
Це зовнішнє питання стало останньою краплею, котра переповнила чашу інтриг, взаємних звинувачень і внутрішньокоаліційної бійки. Після голосування щодо Грузії БЮТ спільно з Партією регіонів, комуністами і литвинівцями проголосувала за рішення, котрі спрощують процедуру імпічменту Президента. Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк назвав таке рішення змовою і залишив зал засідань парламенту.
Регіоналів і бютівців підозрюють у тому, що вони прагнуть створити двопартійну систему в Україні. Колись прихильники Тимошенко носилися з ідеєю семипроцентного прохідного бар’єру, що відсіяло б невеличкі партії. Якщо вони вже почали голосувати разом, то хто знає — можуть знову повернутися до цієї ідеї.
