«Японське диво»: погляд iз середини

«Японська якість» — ця характеристика вже протягом довгих років є найвищою оцінкою технічних досягнень у найрізноманітніших галузях виробництва. За радянських часів рідкі щасливці, які побували в Японії у відрядженні або турпоїздці, демонстрували численним родичам, друзям і друзям друзів небачені мініатюрні радіоприймачі й магнітофони. Родичі й друзі читали заповітний штамп «made in Japan», заздрили пекучою заздрістю і говорили: «Ну, звісно, це ж Японія»! Тим часом мало хто замислювався тоді, чому маленька (за нашим розумінням) країна, що не має власних енергоресурсів (і сьогодні Японія імпортує понад 90% нафти), країна, що програла у Другій світовій війні, не тільки перегнала одного з переможців, але й вирвалася в світові економічні лідери. А якщо навіть і замислювалися, то напоготові був штамп: «японське диво». Ну, а раз диво, то воно, як усе ірраціональне, поясненню не підлягає.

Саме за розгадкою цього дива я вирушив на зустріч з віце-президентом Японського центру продуктивності з соціально-економічного розвитку паном Савамою. Центр є приватною організацією, але був створений за рішенням кабінету міністрів Японії.

«Після Другої світової війни економіку країни було практично повністю зруйновано, — розказує Ю.Савама. — Для її відновлення було розроблено план, аналогічний плану Маршала, здійсненому в Німеччині. Мільйонам безробітних треба було дати роботу. Японських товарів було обмаль, окрім того, вони були дуже низької якості (до болю знайома ситуація, начебто йдеться про Україну 1999 року, а не про повоєнну Японію. — Авт .). Щоб відновити економіку, насамперед необхідно було підвищити продуктивність праці й підвищити якість продукції. Для цього й було створено наш центр, до якого ввійшли представники профспілки, підприємці й учені.

— Чи не виникають протиріччя між підприємцями й профспілками?

— Спочатку вони дійсно були й досить гострі. Протягом якогось часу профспілки поводилися дуже агресивно, й конче потрiбнi були значні зусилля, щоб переконати їх у тому, що не час ділити пиріг, власне кажучи, й самого пирога не було, спочатку його треба було створити. Тоді ж нашим центром було розроблено основні принципи роботи: 1. Спільні зусилля профспілок і роботодавців. 2. Із розвитком виробництва збільшення кількості робочих місць. 3. Справедливий розподіл пирога: не тільки збільшуються прибутки підприємців, але й зростають зарплати робітників.

Але необхідно наголосити, що всі ці принципи працюють за умови чесної співпраці між підприємцями й профспілками, гарантом якої є уряд».

І це весь секрет японського дива? Очевидно, побачивши розчарування на моєму обличчі, пан Савама сказав: «Ви можете мені не вірити, але це головне». У принципі я міг, звичайно, не повірити йому, але я не міг не вірити власним очам.

— З чого починалося «японське диво»?

— У повоєнному світі найпередовішими технологіями володіли США, і ми направляли делегації до Америки, для вивченняи американського досвіду. Гроші на ці програми виділяв уряд Японії й самі США. Причому цей досвід ставав доступним для всієї країни: після повернення з відряджень, японці писали найдокладніші звіти, які розповсюджувалися на всіх підприємствах. Першою найвищої якості своєї продукції добилася SONY, вона ж першою змогла вийти на світовий ринок. Японські фірми працювали під девізом...

Коли мені переклали цей девіз, я не повірив і попросив уточнити. Перекладач уточнив і ще раз повторив: «Сьогодні працювати краще, ніж учора, завтра — краще, ніж сьогодні». «Зачекайте, — вигукнув я, — адже такий самий лозунг, слово в слово, висів ледве чи не на кожному радянському підприємстві!»

— Чи застосовувалася в Японії підтримка вітчизняного виробника? У нас в Україні зараз йдуть вельми гострі дискусiї з цього питання.

— Так, японським підприємствам уряд надавав певні пільги, імпортні товари обкладали митом. Але всі ці заходи працюють лише в тому випадку, якщо є конкуренція між виробниками. В іншому випадку ця підтримка призводить не до економічного розвитку, а навпаки, — до спаду виробництва.

— Яким чином здійснюється фінансування роботи вашого центру?

— Гроші вкладають лише приватні фірми. Сьогодні в центрі працює 300 співробітників, і він повністю знаходиться на самофінансуванні. Японські підприємці давно зрозуміли простий принцип: той, хто хоче отримати зиск, спочатку повинен вкласти гроші в організацію виробництва, навчання співробітників, використання новітніх технологій. Ми надаємо їм допомогу в цих питаннях, у тому числі організовуємо курси підвищення кваліфікації. Більш того, самі підприємці організували змагання, й останні три роки переможець отримує «Приз за якість». Причому оцінка результатів проводиться з точки зору споживачів. Критерії змагання: ведення підприємництва й лідерство в своїй галузі, ступінь сприйняття вимог ринку, стратегія підприємництва, підготовка робітників, менеджмент, активне використання нових технологій, соціальна відповідальність і етика підприємницької діяльності, задоволення потреб покупців. (Те, що ці лозунги — не пустий звук, я надалі пересвідчився на автомобільному заводі фірми «Тойота». В складальному цеху мені демонстрували різні роботи, щоразу гордо підкреслюючи: «Ці роботи було створено завдяки раціоналізаторським пропозиціям наших робітників». А моє запитання: «Який відсоток браку серед випущених автомобілів?» викликало явне здивування в супроводжуючого мене співробітника фірми. Декілька разів уточнивши через перекладача сенс запитання, він повідомив, що браку у випущених автомобілях взагалі немає, всі нечисленні виявлені дефекти виправляються на стадії складання. — Авт .).

І раціоналізаторські пропозиції, й курси підвищення кваліфікації, й змагання — знову таки вельми звичні заходи для нашого соціалістичного минулого. Однак виходить так, що одні й ті самі лозунги, одні й ті самі заходи в різних політичних системах спрацювали по-різному: в країні з колективною власністю вони виродилися в загальний «пофігізм» і стали темою для анекдотів, а в країні з приватною власністю — фундаментом для розвитку економіки.

Однак досить порівнянь із СРСР. Ось уже вісім років незалежності України ми заявляємо про те, що приватна власність рівноправна з державною, вісім років ми говоримо про проведення економічних реформ і розвиток малого та середнього бізнесу. Й хоч війни з 91-го року не було, й ми поки маємо відмінно підготовлених ще в радянських вузах технічних фахівців, у країні спостерігається неухильний спад виробництва й зростання соціальної напруженості. Результат: слово «реформи» стало лайливим і в суспільстві все більше простежується ностальгія за радянським минулим, що її експлуатують комуністи.

Висновків може бути два:

1. Український народ, на відміну від японського, тупий і лінивий, внаслідок чого не здатний працювати якісно й ефективно (з чим я особисто не згодний).

2. Економічні реформи по- справжньому не проводилися.

Кожний може зупиниться на будь-якому з цих висновків. Але особисто я впевнений: якби кожний мешканець України потрапив до Японії хоча б на один день, у нас назавжди припинилися б пошуки свого особливого історичного шляху розвитку, просторікування про соціалізм із людським обличчям, а населення зажадало б від влади або належним чином виконувати свої обов'язки, або звільнити місце. Й тоді через деякий час ми всерйоз могли б говорити про українське економічне диво. «День» висловлює вдячність МЗС Японії, Посольству Японії в Україні та особисто пану послу за організацію поїздки.