«Євроремонт» по-росiйському
Менше ніж за чотири роки в Росії сталася неймовірна кількість дивних змін. Макроекономічна стабілізація тільки-но почалася. В основі швидкого відновлення економіки лежить виникнення загальновизнаних фундаментальних політичних цінностей. Ніхто не сумнівається в тому, що основою економічного життя повинна бути приватна власність. Жорстка монетарна і податкова політики сьогодні стали de rigueur — «необхідним етикетом» — (досі друкування грошей для фінансування бюджетного дефіциту багатьма вважалося прийнятним). Усі основні політичні сили (навіть ліві) підтримують зниження податків.
Коротше кажучи, ідеологічні рудименти комуністичної економіки зметено. Досягнення широкої політичної згоди означає, що зміни в інституційній сфері нині стали більш цілеспрямованими і послідовними. І справді, консолідація російських політичних партій дала російському уряду стабільну парламентську більшість, уперше з моменту початку посткомуністичного перехідного періоду.
Але на відміну від економічної стабілізації, майже універсальні правила не застосовні до інституційної реформи. Хоч і спостерігався значний прогрес у створенні правової основи стратегічного плану, оприлюдненого урядом у 2000 році (так звана «програма Грефа», названа так за прізвищем міністра економіки Германа Грефа), якого-небудь прориву в цьому напрямі ще не досягнуто. Із понад ста реформ, запланованих на 2000 — 2001 рік, небагато більше за дюжину реалізували повністю.
Багато хто в Росії сьогодні прагне прискорити хід реформ, вимагаючи встановлення більш тісних зв’язків з Євросоюзом. У міру того як глобальне стратегічне перегрупування, яким було відзначено війну проти тероризму, призводило до квазі-членства Росії у НАТО, це тяжіння ставало взаємним. У 1999 році в стратегії Євросоюзу стосовно Росії згадали про «встановлення у майбутньому зони вільної торгівлі Євросоюзу та Росії». До 2001 року Євросоюз зробив ще більш амбіційну заяву: загальноєвропейська економічна зона, що базується на поступовому наближенні до законодавства та стандартів Євросоюзу. Зроблена зовсім нещодавно заява Романо Проді про те, що в Росії сьогодні існує цілком доросла «ринкова економіка», є кроком у напрямі цієї спільної ідеї.
Спільна з Європою економічна зона обіцяє надати фундаментальні директиви для соціально-економічної трансформації Росії — план посткомуністичних реформ, згідно з яким проводилися реформи у країнах Центральної і Східної Європи, які раніше входили до радянського блоку. Уперше з моменту краху комунізму Росія може виробити свій власний шлях довгострокового розвитку — шлях, для якого визначено критерії оцінки ухвалення політичних рішень.
Пристосування європейських стандартів до російських умов сьогодні можна розглядати, як комплекс середньострокових стратегічних цілей — завдань інституційного плану, які потрібно вирішити протягом наступних 10 — 15 років. Ці цілі все більше сумісні з цілями, які потрібно досягнути в ході соціального і економічного розвитку Росії, як і для відновлення дружніх відносин із Заходом. Рівень освіти, еволюція політичної системи і структура ВВП роблять вибір європейських стандартів більш природним та відповідним.
Але потрібно зробити декілька попереджень. По-перше, використання інституційних критеріїв Євросоюзу не слід плутати з метою приєднання до Євросоюзу. Останнє є політичним питанням, і російське суспільство не готове його обговорювати. Росії потрібні стандарти, розроблені в Росії та для Росії, а не набір механічних правил, що впроваджуються під керівництвом європейських організацій. Ідея полягає в тому, що Росія повинна визначити свої власні цілі, а не просто оформити своє бажання приєднатися до Євросоюзу.
Друге (пов’язане з першим) заперечення: не повинно бути формального зближення з установами Євросоюзу, якщо це відбуватиметься на шкоду конкурентоспроможності Росії. Насправді, проведені протягом останніх декількох років реформи вже висунули Росію вперед по відношенню до Євросоюзу в декількох областях, таких, як податкове законодавство, бюджетна політика (мета якої — забезпечити збалансований бюджет) і закони про працю. Сільськогосподарська політика Росії також більше орієнтована на збільшення продуктивності праці, ніж політика Євросоюзу в цій області.
Третє — правові і технічні параметри запропонованої Загальноєвропейської економічної зони залишаються невизначеними. Необхідно провести додаткову роботу, щоб детально розробити цілі для Росії. Але прецедент уже існує: Європейська економічна зона (EЕA), яка об’єднує Євросоюз із Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном. Членство в EEA означає спільний ринок та значний прогрес у досягненні правової гармонізації з Євросоюзом, але не передбачає створення наднаціональних організацій (за винятком механізму вирішення спірних питань).
Для пристосування до економічних критеріїв Євросоюзу слід зосередитися на таких областях:
- існування функціонуючої ринкової економіки;
- ефективне змагання і діяльність ринкових сил;
- структурні реформи, спрямовані на встановлення надійних прав власності, осмислених законів про банкрутство, ефективної податкової системи і стабільного фінансового сектора;
- монетарна і податкова політики, що сприяють стійкому економічному зростанню;
- створення сильних адміністративних і регулятивних установ.
Нічого з цього, звичайно ж, скоро не відбудеться. Нереалістично також вважати, що Росія незабаром вийде на такий рівень, який відповідатиме Маастріхтським критеріям Євросоюзу для макроекономічної діяльності. Рівновага російських фінансів значно покращилася протягом останніх двох років, але швидке економічне зростання і помірне знецінення валюти, які необхідні для того, щоб ліквідувати відставання Росії від Європи, підтримуватимуть інфляцію на рівні, що перевищує межу, встановлену Маастріхтським договором. Більш висока інфляція неминуче означає, що процентні ставки також перевищать обмеження Євросоюзу.
Але створення Загальноєвропейської економічної зони з метою приєднання Росії може зробити ймовірним такий сценарій, який здавався неможливим лише декілька років тому. Росія може тепер прагнути зайняти в Євросоюзі становище, схоже на нинішнє партнерство між ним та Норвегією. Після прийняття Росії до СОТ цей сценарій стане ще більш імовірним. У Росії немає необхідності вступати до Євросоюзу для того, щоб створити інститути, гідні Європи.
Проект Синдикат для «Дня»
Володимир МАУ, директор Російської Академії національної економіки та співавтор (разом із Іриною Стародубровською) книги «Великі революції від Кромвеля до Путіна».
