Юрій ШУХЕВИЧ: Форми радянського геноциду були різні

Сину уславленого командира Української повстанської армії Романа Шухевича Юрію днями виповнилось 75 років. Багаторічний в’язень радянських концтаборів (він втратив там здоров’я), пан Юрій Шухевич висловлюється з багатьох проблем нашого життя досить гостро. Не все сприймуть, можливо, наші читачі. Але він має на це право — бо пан Юрій, Герой України, не просто говорив про любов до Вітчизни, а справді присвятив їй життя.

Пропонуємо увазі читачів «Дня» інтерв’ю з Юрієм ШУХЕВИЧЕМ.

— Перебуваючи у радянських концтаборах, ви жили ідеями та ідеалами Шевченка, які можна означити так: Бог і Україна. Чи серед в’язнів сумління були розмови про те, що Україну продають свої сини?

— Україну продавали, дещо по-іншому, ніж зараз, але продавали яничари, руками яких робили Голодомор. Режисерами були чужинці, які створили програму знищення, а виконавцями — наші посіпаки. Це вони гнали в неволю, в полон своїх братів і сестер. Це вони допомагали гнобити, визискувати.

— У фундаментальній монографії шести французьких професорів «Чорна книга комунізму» один iз авторів Стефан Куртуа пише, що з приходом більшовиків до влади геноцид став державною політикою всього СРСР, жертвою якої були всі народи радянської імперії. Це цікава думка, яку ми чомусь не використовуємо для визнання світом, зокрема, Росією, геноциду українців.

— Геноцид був політикою більшовиків від самого початку. Візьмімо Леніна, голод 1921 року, наслідок продрозверстки, яка була звичайним пограбуванням. Людей позбавляли хліба. Не тільки на Поволжі, а й в Україні, де загинуло півтора мільйона. Далі було розкуркулення, Великий Голодомор 1932— 1933 років. Після війни, у 1946— 1947 роках мільйон українців гине з голоду. Форми геноциду були різні, не тільки Голодомор, а й висилки, масові розстріли найкращих представників народу. Сюди слід зарахувати і ментоцид — знищення думки... Звичайно, все це стосувалося не тільки українців, французький вчений має рацію.

Нам слід наголошувати на тому, що ми не звинувачуємо росіян у геноциді. Москва була втіленням більшовицького, сатанинського зла, яке спричинило страждання і російському народові. Цей народ став і знаряддям злочинної політики, і водночас її жертвою. Сталін і Каганович вели війну з селянством всього СРСР — українським, російським, грузинським, вірменським, литовським... У тому ж 1933 році казахи втратили 40 відсотків свого населення.

— Ваше життя, у тому числі в концтаборах протягом майже сорока років, є переконливою ілюстрацією того, що зі злом треба боротися, бо, як казав Іван Франко, «хто зі злом не бореться, той людей не любить». Нині зло багатолике. Воно може виявлятися у лобовій атаці проти українства, а може — завуальовано. У цьому контексті згадуються слова Шевченка:
«Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить»...

— Сучасна еліта — несправжня, псевдоеліта, а справжня, духовна — принижена, затоптана, позбавлена голосу, висміяна. А чому мовчить народ? Голодомори безслідно не минають. Народ заляканий, частково зруйнований його генетичний код. Але був Майдан, люди перестають боятися. І буде ще не один Майдан, якщо згадане хамство гендлярів триватиме. Наприклад, я подам на Дмитра Табачника в суд за його наклеп на мого батька. Все своє життя Роман Шухевич присвятив ідеї визволення України від будь- яких окупантів. У важкі воєнні часи цьому були підпорядковані всі його помисли і дії. Пізніше, очолюючи УГВР, Роман Шухевич усвідомлював, що боротьба за свободу народу й людини невмируща. Задовго до того, як ООН після Другої світової війни прийняла Декларацію про права людини, українські націоналісти проголосили лозунг «Свободу народам, свободу людині» й усіма можливими засобами здійснювали цю свою програму.

— Навіть люди, неприхильні до націоналістичної ідеї, порівнюють вашого батька зі Спартаком. Силою обставин вони вимушені фіксувати історичну правду...

— Безумовно. Навіть наші ідейні противники, зокрема, Че Гевара, Хо Ши Мін, визнавали значення тiєї ролі, яку відіграла УПА, не кажучи вже про близького нам за духом де Голля чи афганських моджахедів, які воювали на своїй землі, за свою правду.

— Засновник модерної Італії Джузеппе Мацціні казав, що є епохи, які потребують меча героя, і є епохи, які потребують пера мислителя. Які засоби сьогодні є оптимальними?

— Вважаю, що сьогодні насамперед нам потрібне перо мислителя, свіжі нові ідеї. Націоналізм — як ріка, що повинна оновлюватися, враховувати час, потреби людей. Для цього нам потрібні мислителі. І вони є серед молодого покоління, освіченого, турботливого. Біда лише в тому, що колишня партійна номенклатура й космополітично налаштовані політики з так званого демократичного табору не допускають талановитих хлопців і дівчат до державотворчих процесів на найвищому рівні.

— У боротьбі нам потрібна єдність України. В цьому контексті надзвичайно важливими є Шевченкові слова: «Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, — Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати». Це дуже філософське поняття — «обніміте», яке можна взяти за гасло національної ідеї.

— Прірву між сходом і заходом України викопали наші політикани і користуються, спекулюють нею за римським принципом divide et impera — поділяй і пануй. Я не можу збагнути, як українські патріоти йдуть на передачу до Шустера, який буквально знущається з усього святого, що є питомо українським. Я також не можу збагнути, як наші можновладці запобігають перед одіозними постатями чи на заході, чи на сході.

— Чи можуть — і коли — українці на своїй землі порозумітися?

— Не тільки можуть — мусять... Ми єдиний народ, що у Львові, що в Луганську.

— Ви уявляєте таку ситуацію, в якій Юрій Шухевич, Віктор Янукович, Віктор Ющенко та інші зібралися разом, як українці і почали обговорювати питомо українські проблеми? Не для реклами, не для прийняття різних маніфестів, а просто узгодити усі речі, від яких залежить доля українського народу?

— У нас різні досвіди й позиції, але це не створює перепон для такої розмови. Навіть більше, я переконаний, що можна було б порозумітися. Врешті- решт, Ющенки, Януковичі, Шухевичі приходять і відходять, а народ залишається. Якщо не домовимося ми, то прийдуть інші, які це зроблять. До цього йде.

— Я бачу це по молоді, з якою працюю майже сорок років. Немає принципової різниці між студентами Донецька і Львова. Вони — діти однієї землі. У них однакові вартості, мрії, бажання здобути знання, утвердитися. Нам треба діяти, сприяти порозумінню. Чи галицька інтелігенція, еліта в чомусь тут винна?

— Вона винна в тому, що ця прірва між сходом і заходом була штучно створена й існує досі. Вона зневажливо називає наших братів східняками... Тобто вже самі терміни не були правильними. Не можна їм докоряти тим, що вони «хохли» — це їхня не вина, а біда. Витовкли все національно свідоме. То до кого ж ми апелюємо?

— Шевченко писав:
«Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати,
І спати на волі».
Як би ви окреслили, скажімо, три вектори пробудження українців на волі?

— Багато українців умирали в неволі, але вони гинули не так покірно, а в боротьбі. А тепер народ одурманюють, підсувають отруйне зілля і присипляють. У нього є ніби свобода, нема того терору, гноблення, ніхто рота не затикає, НКВД, гестапо не переслідують — а він мовчить. По- перше, вихід полягає у зверненні до молоді, слід пропонувати їй орієнтири, альтернативні до тих, які культивує сучасне телебачення. Молодь повинна усвідомити, що, не відкидаючи матеріального, не хлібом єдиним живе людина. Без духовності особистість може перетворитися на тварину. Друге: забезпечити якість влади. Сучасні вибори — це анекдот, в якому головними героями є демагоги. Вони спекулюють довір’ям українців. Однак хай не забувають слова одного німецького священика: «Багато обіцяло рай на землі, але ніхто його не створив, а пекло створили». Третє: націю слід озброїти інструментарієм добра; добру державу можуть створити тільки добрі й турботливі люди. Має бути позитивний ідеал.