Юрій СПІЖЕНКО: «Я не з тих, хто лізе на трибуну й вимагає грошей у держави!»
«НЕ ВАРТО ВІД УСІХ ХВОРОБ ЛІКУВАТИСЯ ТІЛЬКИ«БАЛЬЗАМОМ»
— Юрію Прокоповичу, а чи скоро у нас з’являться такі ж «забійні» препарати, як «Тайленол» або «Бальзам Біттнера»?
— Почну з того, що хоч Міністерство охорони здоров’я України й визнало лікувальні властивості цього бальзаму, але особисто я, як професійний медик, не вважаю його радикальним засобом від усіх хвороб. Що стосується інших фірм, то там, дійсно, бувають 1—2 вдалі роботи й кілька десятків середніх. Але створення нового препарату — виключно довга й трудомістка справа. Скажімо, фірма «Пфайзер» вклала в розробку свого останнього «хіт»-препарату для підвищення потенції «Віагра» 1,2 мільярда доларів. За 4 місяці продажу вона вже виправдала собівартість і тепер дає чистий прибуток. Такі суми нам поки що й не снилися. Та, думаю, років через 10—15 ми теж зможемо здивувати світ. Зараз наші фахівці розробляють близько сорока оригінальних препаратів. Можливо, серед них будуть і «забійні». Які? Поки що секрет. Точно можу сказати, що дуже скоро на Україні з’являться свої вакцини від найактуальніших захворювань — кору, краснухи, туберкульозу.
ХТО ОГОЛОСИВ «ІНСУЛІНОВУ ВІЙНУ»?
В Україні близько півмільйона інсулінозалежних діабетиків. Своїх препаратів для них не випускається, використовуються привізні, вартістю близько 10 доларів за упаковку. Проте спроба відкрити свою лінію з виробництва інсуліну на Дарницькому комбінаті наштовхнулася на серйозний опір з боку як іноземних фармацевтичних структур, так і самих хворих. Нову продукцію, випуск якої ще й не починався, називали не інакше, як «зашморгом на шиї діабетиків». Головні доводи звучали так: раніше ми купували хоч і дорогий, але якісний німецький інсулін, а що запропонують натомість — невідомо.
— Мені щиро шкода хворих людей, котрих втягли в цей конфлікт, — говорить Юрій Спіженко. — Я добре знаю, хто інспірував «інсулінову війну» — іноземні виробники, котрі не бажають втрачати український ринок. Всі їхні звинувачення абсолютно безпідставні! На Дарницю можна вести делегації хоч з Марса: тут немає до чого присікатися. Обладнання найсучасніше, використовуються американські стандарти, які вищі за європейські, високоякісна німецька сировина. А вартість препарату на 15% нижча, ніж іноземних аналогів, але не за рахунок якості, а за рахунок різниці в зарплаті. Думаю, пристрасті з приводу вітчизняного інсуліну вщухли б із його появою. Але для пуску лінії не вистачає 5 мільйонів гривень — сущі дрібниці за світовими масштабами, а для нас поки що нерозв’язна проблема.
— Не менше суперечок викликало й переведення нашої медицини на використання вітчизняних тест-систем для перевірки донорської крові. Зокрема, в інтерв’ю «Дню» 10 квітня 1998 року Валерій Івасюк, екс-голова Комітету з боротьби зі СНІДом, посилаючись на результати перевірки, проведеної у Франції 1992 року, заявив, що вітчизняна продукція недостатньо ефективна, оскільки дає близько 40% помилкових результатів...
— А ви б запитали у нього, чому ця перевірка проводилась у Франції! Саме там розміщено фірму, яка постачала свою продукцію на наш ринок. Вони були кровно зацікавлені в нашій дискредитації! Вітчизняні тест-системи вже мають міжнародні сертифікати, остання перевірка 1997 року показала, що відсоток помилок не вищий, ніж в іноземних. Ми повністю забезпечили ними всі станції, й проблему перевірки донорської крові, славу Богу, знято. До речі, відмова від закупівлі імпорту тільки за перше півріччя 1998 року зекономила нашій охороні здоров’я 70 мільйонів гривень!
«ПІД ВИГЛЯДОМ ЛІКІВ ДО НАС ЗАВОЗИЛИ... ЗАСОБИ ВІД МОЛІ Й ТАРГАНІВ»
— Кілька років тому становище на ринку було критичним — треба було ліквідувати дефіцит ліків — і ми запровадили полегшений порядок реєстрації імпортних препаратів. Це було серйозною тактичною помилкою — з таким же успіхом при пожежі можна було відчинити вікна й двері. Усього за три дні реєстрували новий препарат, причому без жодних випробувань, на підставі супровідних документів (часто написаних китайською мовою) і за смішні гроші — 500 доларів! — дозволяли його продавати протягом кількох років. І добре, якби це були препарати відомих фірм, але в основному до нас ринув потік ширвжитку з Китаю, Індії, Сирії, Тайваню... Під виглядом ліків реєструвалися й засоби від тарганів, молі, комарів, клей і косметика... Коли ми потім схопилися за голови й стали перевіряти, виявилося, що більшість цих фірм — чиста липа, за цими адресами ніяких виробництв не було. Безконтрольний український ринок — ласий шматочок для аферистів. Для порівняння, американці реєструють ліки не менш як 3 роки й вартість цього — 350 тисяч доларів. Зараз ми намагаємося навести порядок шляхом пожорсткішання контролю й підвищення тарифів.
«МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ПОЧИНАТИ ВСЕ З НУЛЯ!»
— Юрію Прокоповичу, чи вірні чутки про те, що ви маєте намір залишити фармацевтику?
— У цій галузі я бачу себе до 2003 року. Саме цього року ми переходимо на міжнародні стандарти. І темпи переходу, як не дивно, витримуємо. Йде реконструкція всіх заводів, будівництво. Галузь уже міцно стоїть на ногах, тому мій відхід не стане трагедією. Що стосується подальших планів, то зараз я дуже серйозно займаюся аграрною реформою.
— Чесно кажучи, не чекала такого повороту. Ви — професійний медик, готові залишити свою галузь саме тепер, коли вона на підйомі, щоб зайнятися сільським господарством!
— Не забувайте, що я — корінний сільський житель. Не з чуток знаю про всю «чарівність» цієї праці. Можливо, мені поки що не вистачає теоретичної підготовки, але я це надолужу. До речі, коли кілька років тому я очолив фармацевтичну галузь, то довелося «з нуля» вчити економіку. Когось це лякає, але мене — ні. Я буквально загорівся цією ідеєю! Біда в тому, що жоден наш уряд не мав аграрної програми. У нас досі немає власного трактора, комбайна, зернозбиральної техніки... Та головне — не налагоджено технологічні ланцюжки, а в результаті немає врожаю. Я підрахував, що в аграрному секторі ми щорічно втрачаємо до 100 мільярдів гривень. І це — на нашому-то чорноземі! Соромно, панове!
