За крок до глобальної війни

Володимир Путін підійшов до критичної точки воєнного протистояння з Україною. Втеча Віктора Януковича з України, не виправдані ставки на розвідників-диверсантів на сході України та представників так званої місцевої еліти Донбасу, ослаблення проросійського блоку у Верховній Раді, відчутні позитивні зміни в українському секторі безпеки й перспектива тотального оновлення парламенту — це ланки подій, унаслідок яких Україна почала реально вислизати з-під впливу Москви.

Росія помітно наростила масштаби провокацій: перехід від використання артилерійських бомбардувань «Градами» до кривавого авіабомбардування містечка Сніжне в Луганської області та використання своєї бойової авіації для боротьби з літаками ВС ВСУ умістився в тиждень. Що завершився безпрецедентним знищенням пасажирського літака з майже трьома сотнями пасажирів. Навіть у благополучній Європі заговорили про те, що президент Путін наблизився до рокової межі.

ПОВНА ГОТОВНІСТЬ

З моменту нашестя «зелених чоловічків» на Кримський півострів Україна ніколи не була настільки близькою до масштабної війни з Росією, як зараз.

За версією деяких американських аналітиків, стан напруження (з поступально наростаючими провокаціями, воєнними диверсіями й злочинами проти мирних жителів) за повної готовності російських військ до масованої атаки може підтримуватися до кінця серпня, саме ж глобальне вторгнення може відбутися в другій половині серпня. Але може й не відбутися, якщо завдання зриву парламентських виборів і подальшої дестабілізації обстановки будуть вирішені менш ризикованим шляхом — таємною підривною війною. Слід чекати проникнення на українську територію великої кількості розвідувально-диверсійних груп РФ, військової техніки, здійснення артилерійського обстрілу й точкових авіаударів. Кремль добиватиметься зростання кількості жертв серед мирного населення, посилення паніки й недовіри до влади й по можливості перетворення потоку біженців на гуманітарну катастрофу. Якоюсь мірою цю стратегію Путіна можна назвати наполегливим змушенням до великої, офіційно оголошеної війни. Або до переговорів з терористами, створення з Донбасу такої ж зони, як Придністров’я. Будь-який варіант спалювання України зсередини Путіна цілком влаштовує.  

Військовий аргумент Росії значний. Станом на другу половину липня біля кордонів мобілізовані чисельні російські резерви. Уже 1 липня стало зрозуміло, що тимчасове відтягування військ від кордонів України мало на меті лише перегрупування й заміну «легких частин» (переважно спецпідрозділів з легкою бронетехнікою) на «важкі» механізовані, з організацією всесторонньої підтримки, від підготовки повітряних ударів до логістики. Наприклад, згідно з даними американських спецслужб, до зазначеного моменту у складі стягнутих Росією військ було лише 9 і 13 батальйонів спецназу відповідно в 1-му й 2-му ешелонах проти 15 і 32 танкових, і 24 і 68 механізованих. Тобто на зміну бравому просуванню підрозділів спецназу на броні легкої техніки запланована війна іншого типу, із застосуванням авіації й важкої артилерії. Є думки, що наразі російський Генштаб ретельно вивчає ведення операцій під час Другої світової війни й має намір на випадок масштабної війни максимально враховувати як питання формування напрямків і черговості ударів, так і особливості місцевості. Американські аналітики не виключають у першу чергу ударів на півдні України (зокрема з територій Придністров’я й Криму) і на півночі (зокрема з території Білорусі). А також масштабних бомбардувань українських авіабаз. Для цього поблизу кордонів Росія підготувала значні сили бомбардувальників, зокрема далекої авіації (бомбардувальник Ту-22М3 з крилатою ракетою Х-22 дальністю пуску до 500 км здатен працювати на значному віддаленні й досягти точності декількох метрів). Проти України діє й чинник втрати в Криму близько 25% сил і засобів ППО і 17% ВПС.

У той же час, багато фахівців з питань безпеки (як іноземні, так і українські) впевнені, що не такий страшний московський звір, як його малює Кремль. У малюнках виявляється надто багато фарсу, що нагадує про заяву міністра оборони РФ Павла Грачова захопити Грозний «за дві години». І зараз ходять наполегливі чутки про підготовку до десантування на територію України псковської повітряно-десантної дивізії. Командувач ВДВ РФ Володимир Шаманов, як стверджують самі російські десантники, хоче потрапити в історію як організатор першого успішного бойового десантування.

Фахівці ж відзначають необхідність оперативної організації оборони. Серед іншого зазначають: напрямок кожного ймовірного удару російських військ передбачає подолання не менш як трьох водних перешкод, які слід грунтовно підготувати. А також, використовуючи технологію «без руйнування магістралей», «підготувати» мости (танк, зокрема, не здатен подолати десяток автомобілів, поставлених у ряд).

За умови реальної допомоги з боку західних держав (оперативно включені обширні санкції та військово-технічна допомога перш за все) таких дій може виявитися достатньо для втрати російською стороною військово-політичної переваги.

На жаль, навіть цілком певні успіхи українських сил у війні з підтримуваними Кремлем терористичними угрупованнями не створюють нових можливостей для проведення переговорів з Москвою. Та й самі переговори такого формату зовсім не влаштують Путіна, оскільки в цьому випадку йому довелося б офіційно визнати наявність на карті світу незалежної держави. Тому Путін разом з армією дипломатів активно переконує Берлін і Париж у тому, що відносини Москви й Києва — сусідська проблема. Президент Франції Франсуа Олланд і канцлер Німеччини Ангела Меркель уже погодилися на ганебні рукостискання. Подвійні стандарти головних європейських столиць у цьому випадку ні що інше як тиха зрада України, тому що можуть легко конвертуватися в мовчазне заохочення подальшої агресії Москви. Утім, дипломатична гра ще не зіграна до кінця — Захід ще не викидав козирі. І тому Путін вагається — інстинкт самозбереження йому підказує, що в разі промаху він опиниться в ролі офіцера з кафкінської «виправної колонії».  

Утім, не виключено, що Путін блефує, брязкаючи зброєю. Але для нас тут, як у «парі Паскаля»: якщо підривна терористична війна Росії проти українців не переросте в глобальну, це стане приємним мазком у жахливій картині кремлівського художника.

У СМЕРТЕЛЬНИХ БРАТНІХ ОБІЙМАХ...

Протистояння української армії підтримуваним Кремлем терористам стало ключовим чинником перемоги. Американські та європейські санкції на цьому етапі не стали дієвою асиметричною зброєю. До речі, не випадково авторитетне видання Business Insider помітно підняло планку українських ЗСУ в рейтингу найбільш потужних армій світу.

До переломного моменту ще явно неблизько. З військового погляду він можливий після реального «закриття» кордону і припинення каналів перекидання зброї та російських бойовиків на територію України. Зробити це можна лише шляхом залучення значних сил і коштів, створенням спеціальних мобільних груп на найбільш небезпечних напрямках, негайним оснащенням їх сучасними системами виявлення, наведення і ураження. І озброєння ударних засобів з бойової авіації. В будь-якому разі Київ підійшов до пікової ситуації, коли ухвали, які приймаються дуже повільно і зволікання з їхньою реалізацією можуть призвести до безповоротних наслідків для держави.  

Окрім негайного забезпечення індивідуального захисту військовиків на сході країни експерти в галузі безпеки пропонують невідкладно організувати постачання цифрових станцій закритого зв’язку (як через «Телекарт-прилад», так і за рахунок військово-технічної допомоги), засобів нічного бачення та тепловізорів (переважно в рамках військово-технічної допомоги або закупівель за кордоном). Фахівці переконані в можливості забезпечити всі структури АТО новими засобами супутникової навігації вітчизняного виробництва, а також електронними мапами місцевості (тут може бути підключене смілянське підприємство «Орізон-навігація»).

Війська на сході гостро потребують автономних сучасних ПТУР і ПЗРК. Важливими закупівлями можуть виявитися нові тандемні постріли «Комбат» для бронетехніки і ПТРК «СТУГНА-П» — розробки ГККБ «Промінь». А для виявлення противника можна скористатися РЛС «Малахіт» і РЛС близької дії «Борсук», «Лис» (їх виробляє київська ХК «Укрспецтехніка»).

Необхідно терміново налагодити закупівлю модернізованих ґвитокрилів Мі-24 і Мі-8, забезпечивши оснащення ґвинтокрилів Мі-24 новою ракетою «Бар’єр-В» (завдання для Конотопського заводу «Авіакон» і ГККБ «Промінь»). Забезпечити захист ґвинтокрилів  можна перевіреними системами «Адрос» розробки НПФ «Адрон».

Фахівці вважають актуальною термінову спрощену модернізацію близько 600 наявних БРДМ (заміну або ремонт двигунів і розширення люків для десантування), щоб усі підрозділи АТО отримали бронетехніку. Необхідна і нова колісна техніка і легка бронетехніка, включаючи БТР-4, БТР-3Е1, Дозор-Б і КРАЗ-АСВ (можна підключити потужності ХКБМ, Заводу імені Малишева, АвтоКрАЗу і ряду бронетанкоремонтних заводів).

Крім того, важливо продовжити модернізацію та ремонт техніки Повітряних сил. Бойових літаків на Львівському, Одеському, Луцькому, Запорізькому заводах. ЗРК С-300 і «Бук» — на ДП «Укроборонсервіс». Доцільною буде закупівля керованих бомб (розробка НПФ «Адрон») і прицілів для ведення бою вночі (НПФ «Адрон»). Є сенс скористатися і старими модернізованими системами ППО — «Укроборонпром» готовий оперативно постачати  вдосконалені ЗРК С-125.

Для створення сил стримування з програм-»довгобудів» нині можна залишити лише проект бойової ракети (наприклад, крилатої ракети, яку вже виводять на серійну орбіту). Можливо, проект створення національного ґвинтокрила, якщо позиція генконструктора В’ячеслава Богуслаєва не буде, м’яко кажучи, непатріотичною. Є гостра потреба в закупівлі авіаційних ракет «повітря-повітря» Р-27, які виробляє ГАХК «Артем».

Це лише штрихи до питання переозброєння; у будь-якому разі, з реальними можливостями підприємств ОПК України, пріоритетності та черговості програм закупівель у своїх та іноземних підприємств не розібратися без відновлення роботи Держкомісії з питань ОПК.

Окрім того, вкрай необхідно терміново внести зміни до системи закупівель. Чехарда із закупівлями зброї у підприємств не закінчиться, доки не буде скасовано тендери, а держоборонзамовлення не розглядатиметься на два-три роки відразу.

Проте, попри  важливість посилення «залізом», ідеологічний фронт, можливо, залишається найважливішим. Бо в такій війні, як розгорнута Кремлем, воює навіть не армія, посилена підрозділами СБУ, МВС та ДПС, а весь народ. Питання патріотизму і його підтримки залишається ключовим для нової української влади. І, відверто кажучи, головною зачіпкою Путіна. Прийнято і підписано Закон про надання учасникам АТО статусу учасників бойових дій. Але цього замало.

В ідеологічній площині досі залишається невирішеним найважливіше питання — стимулювання патріотизму. Вже відомо про зростання незадоволеності воїнів АТО невиконаною обіцянкою президента Порошенка — в частині сплати 1000 грн. за кожен день АТО з 26 травня ц.р., а також у частині страхування життя людей зі зброєю на 1 млн. грн. Створення мотиваційних установок для військовиків наразі здійснюється факультативно і спорадично. Якщо у держави бракує ресурсів у скарбниці, можливо, необхідно залучити великий бізнес, фінансові установи, адміністративний ресурс. Нагороди, безкоштовна освіта, рання пенсія, бонуси при придбанні житла, просто високі грошові винагороди — все це повинно стати невід’ємною частиною військового протистояння Кремлеві. До речі, дуже реальним виглядає формування за значне грошове утримання спеціальних штурмових груп із колишніх фахівців— спецпризначенців високої кваліфікації, ПДВ та антитерористичних підрозділів. Такі загони вкрай необхідні для очищення Донецька та Луганська від терористичних формувань.

ДРУГИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ ФРОНТ

Збитий лайнер «Малазійських авіаліній» реально може стати вододілом кривавих подій, інспірованих Кремлем. Нахабство терористів і безпринципність Кремля не просто обурило світ, але може перетворитися на чинник об’єднання Європи, яка була слабкою ланкою в боротьбі проти Путіна. В усякому разі, тиск усередині Європи з боку політиків і громадськості на канцлера ФРН Меркель і президента Франції Олланда в дні після трагедії можна назвати безпрецедентним. Є думки, що Лондон дозрів для рішучого опору московській експансії. Багато спостерігачів небезпідставно говорять про те, що якби дії Берліна і Парижа було синхронізовано з намірами Вашингтона, Відень, Рим та Афіни швидко повернулися б до русла реальної протидії Москві. Є, щоправда і побоювання, що дуже запеклі спроби загнати Путіна до глухого кута, враховуючи особливості його реакції на зовнішні подразники, можуть прискорити небажаний військовий сценарій. Опосередковано про це свідчить і відмова Кремля визнати причетність контрольованих ним терористів до загибелі 300 ні в чому не винних пасажирів. І все ж таки рішучі дії західного співтовариства ще можуть врятувати світовий порядок, економічні збитки спроможні стати перешкодою глобальній війні. Жорсткі санкції та ізоляція — ось реальна, асиметрична зброя Заходу. І зволікання з її вживанням воістину на смерть подібне.   

До сфери дипломатії прямо належить питання військової допомоги та військово-технічної співпраці (ВТС) на високому рівні. Фахівці наполягають: необхідно в терміновому порядкові винести на переговори вищого міждержавного рівня питання зняття обмежень для закупівлі Україною новітніх стрілецьких комплексів і систем передачі даних — хоч би для спеціальних підрозділів («Альфа» СБУ, Управління спеціальних операцій СВР і деяких підрозділів МВС). Ситуація виглядає трагікомічно: Україні європейці відмовляють у закупівлі снайперських комплексів, а країні-агресорові Росії готують до постачання кораблі-вбивці «Містралі».

У галузі військово-технічної допомоги і ВТС наразі послідовні лише США і Канада. Так, Україна може отримати 20 канадських літаків CF-18A, а Пентагон підготував партію устаткування, включно з тепловізорами та приладами нічного бачення. Для розвитку успіху на терені дипломатії військового часу Києву, як стверджують самі представники американських мозкових трестів, необхідно в терміновому порядку представити два списки. Перший — щодо потрібного устаткування і летальних озброєнь. Є думки, що найближчими днями як мінімум Барак Обама погодиться з аргументами на користь постачань Україні зброї прямого ураження. Першим етапом військового ленд-лізу разом з нелітальним устаткуванням з американського континенту можуть виявитися оперативні постачання Україні пострадянських озброєнь з Центральної та Східної Європи — взамін за деякі американські постачання цим державам. На другому — щось серйозніше.

Багато що, вважають американські аналітики, може залежати від другого списку — в ньому повинен виявитися перелік можливостей щодо компенсації Україною зусиль західного світу. Окрім відмови від ВТС з РФ у майбутньому тут доцільно виявити готовність до широкої військово-політичної взаємодії із Заходом, у першу чергу, зі США. Наприклад, розглянути можливість участі у виробництві ракет-мішеней для НПРО США, а, можливо, і надати територію для розміщення ракет-перехоплювачів (тоді Україну прикриють і потужні американські ракети Patriot). Цікавими можуть виявитися і військово-економічні проекти, як то використання Яворівського полігону для маневрів західних військ, або створення важкого модернізованого транспортника Ан-124 («Руслан») з американськими двигунами. Зрозуміло, що це перше наближення списку, багато що обговорюване може бути відкинуте. Але саме так, указують зацікавлені американські політики, Україна могла б отримати статус союзника — не члена НАТО. 

Отже, настав час оперативних і рішучих дій, зміни сценаріїв розвитку держави. Щоб відстояти майбутнє України.