ЗАПИТАННЯ «Дня»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

— Ідея створення опозиційними силами тіньового уряду, висловлена Михайлом Бродським, а також її «паралельний варіант» у викладенні Р. Безсмертного і Ю. Єханурова на даний момент є не більш ніж інформаційним приводом. За заявами політиків поки немає нічого, крім декларацій.

М. Бродський хоче вибратися з політичного забуття і привернути до себе увагу екстравагантними заявами. При цьому він фактично пропонує себе як молодший партнер для Ю. Тімошенко. Найбільш забавно те, що ще рік тому М. Бродський називав соратників В. Ющенка «націонал- фашистами», а зараз напрошується до них у союзники.

Заяви Р. Безсмертного і Ю. Єханурова стали запізнілою і не зовсім зрозумілою реакцією на ідею М. Бродського. Якщо вже говорити про «тіньовий уряд», то потрібно озвучувати його склад і програму діяльності.

Сама по собі ідея «тіньового уряду» може розглядатися в інституційному та в інформаційному аспектах.

Як політичний інститут, що представляє опозицію, «тіньовий уряд» існує в країнах із Вестмінстерською системою (британський варіант парламентської форми правління). Головна функція такого «уряду» — публічне формулювання альтернативної програми та альтернативної позиції щодо правлячого кабінету, а також постійний політичний тиск на діючий кабінет під час парламентських дебатів. Для країн із президентською і змішаною формами правління цей інститут не характерний.

В умовах політичної системи України опозиція не оформлена як парламентський інститут, отже, і «тіньовий уряд» в якій би то не було формі може виступати тільки як засіб політичного піару, постійний інформаційний привід, що привертає увагу ЗМІ, політикума і громадськості.

Сама по собі ідея «тіньового уряду», з цієї точки зору, досить продуктивна. Його поява прискорила б процес інституціоналізації та легітимації опозиції, передусім, на парламентському рівні.

Але в наших політичних умовах є одна, майже нездоланна, проблема. Якщо та ж «четвірка» і спробує створити спільний «тіньовий уряд», то надто малоймовірно, що їй вдасться сформулювати спільну альтернативну програму, передусім, у соціально-економічній галузі. Дебати навколо проекту так званого Договору про спільні дії це наочно показали. Якщо ж кожна опозиційна сила почне створювати свій власний «тіньовий уряд», це може дискредитувати ідею, наділити її відтінком фарсу.

Олександр ДЕРГАЧОВ, головний редактор журналу «Політична думка»:

— Заява Романа Безсмертного, де йдеться про пропозиції блоку Ющенка сформувати тіньові уряд і адміністрацію на місцях, сприймається як більш серйозна, ніж ініціатива Бродського, що пояснюється банальним бажанням знову заявити про себе та отримати місце в новоствореній коаліції.

Зараз, коли майбутні президентські вибори вже не за горами, консолідація значної частини управлінської, політичної, бізнесової еліти, яка бажає реальних змін, але обмежена в діях через відсутність налагоджених зв’язків iз чинною владою, безперечно, потрібна. Однак втілення такого проекту в життя можливе лише за серйозного ставлення та докладання належних зусиль, проведення великої організаційної та інформаційної роботи. Скоріш за все, влада, вбачаючи в «тіньовиках» загрозу собі, діятиме відповідно до традицій української конкуренції, коли зусилля скеровуються не на самовдосконалення, а на знесилення конкурента.

Хоча я дещо скептично дивлюся на потенціал нашої опозиції, на її спроможність цілеспрямовано діяти в межах обраної стратегії, — як ми вже переконалися, це слабке місце нашої опозиції.

Та й взагалі, нам навряд чи вдасться наблизитись до класичного варіанту тіньового уряду Великої Британії, де цей інститут досить розвинений. В британців це повноцінний суб’єкт державного управління, чи, точніше, політичного управління, який працює дуже ефективно. В Україні ж створенню такої інституції заважає не стільки відсутність належної законодавчої бази (ми і так вже маємо чимало законів, та, як бачимо, вони мало що змінюють на практиці), скільки брак політичних традицій.

Сергій ТЕЛЕШУН, президент фонду «Співдружність»:

— Тіньовий уряд — це політична технологія, одна із форм діяльності опозиції. Але щоб вона була результативною, необхідно, мабуть, враховувати три такі аспекти.

Юридичний. Оскільки вже ми так часто говоримо про більшість, то нам потрібно говорити і про меншість, тобто про внесення відповідних змін до Конституції та прийняття закону про опозицію, що дозволяє їй у цивілізованому і легітимному порядку відстоювати свої політичні інтереси. Від цього правляча еліта України тільки виграє, адже тоді її вже досить складно буде звинуватити в узурпації влади, обмеженні свободи слова і зловживанні адміністративним ресурсом.

Інформаційний аспект. Друкарські та електронні засоби масової інформації обговорювали це питання, тобто пропозиція викликала інтерес, а будь-яка технологія, що привертає увагу, вже результативна, тобто інформаційна складова вже спрацювала. Це особливо важливо для нашої опозиції, у якої не так уже багато інформаційних приводів.

Політичний аспект. Опозиція має право на створення тіньового уряду. Він може грати роль політичної надбудови, координаційного штабу дій опозиції, який би зцементував і організував її. І тоді, у разі ротації влади, згуртована опозиція, конкуруюча з більшістю, зможе, не дестабілізуючи системи виконавчої влади, запропонувати вже готову команду професіоналів.

В Україні ж існує ще один аспект. Річ у тому, що у нас немає як єдиної, згуртованої, структурованої більшості, так і єдиної опозиції. У нас йде процес бродіння, процес створення центрів впливу, що базуються не на ідеологічній єдності чи спільних політичних інтересах, а передусім, на окремих особах, на адмін- чи фінансовому ресурсі. Опозиція і влада — два боки однієї монети.

Ростислав ПАВЛЕНКО, Школа політичної аналітики:

— «Тіньовий» уряд — доволі поширене явище в країнах iз парламентською та змішаною формою правління. Там одні парламентські фракції беруть участь у формуванні уряду, а інші, залишаючись поза цим процесом, звертають увагу суспільства на допущені урядом помилки, пропонуючи при цьому альтернативу його діям. Таким чином вони демонструють свою готовність взяти відповідальність за стан справ у країні (що за кордоном є принциповим при створенні «тіньового» уряду), а не займаються виключно критикою.

Найкласичнішим прикладом практики «тіньових» урядів є Велика Британія. Там таку структуру очолює керівник найбільшої неурядової партії — Консервативної. Крім того, там існують так звані дні опозиції, коли опозиція має право формувати порядок денний парламентських засідань. Регулюється існування «тіньових» урядів, як правило, за конституційно-правовим звичаєм, а юридично — реалізується через права так званої парламентської меншості. Тобто фракції, які не входять в коаліцію по формуванню уряду, можуть робити співдоповіді по ключових питаннях, скажімо, бюджетних. В деяких країнах, наприклад, в Німеччині, вони можуть очолювати слідчі комісії чи контрольні комітети.

Роблячи чергову спробу ініціювати створення «тіньового» уряду, при цьому не зважають на відсутність необхідних для його функціонування засад. Теоретично, за відсутності законодавчої бази, такий, швидше політичний, ніж правовий, механізм можна створити лише на громадських засадах. Тоді такий «уряд», не маючи чітко визначених повноважень, використовуватиме різні інформаційні приводи з метою привернення уваги суспільства до помилок справжнього уряду. Тобто перетвориться на суто опозиційний інструмент.

На мою думку, в Україні доцільно було б прийняти закон про регламент ВР (і цього вимагає Конституція), в якому були б чітко прописані як права фракцій більшості, так і фракцій меншості. На сучасному етапі у нас це завдання ускладнюється, оскільки фракції не беруть прямої участі у формуванні уряду, внаслідок чого таке позиціонування є менш чітким. На відміну від європейських країн, де можна більш точно встановити, які партії несуть відповідальність за курс уряду, а які, відповідно, знаходяться в опозиції і тому змушені пропонувати якусь альтернативу.

Віктор КОТИГОРЕНКО, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ:

— Проект утворення і функціонування так званого тіньового кабінету міністрів в сучасних політико-правових реаліях України є, по-перше, піарівською акцією. Вона характеризується намаганнями сформувати структуру постійно діючих приводів для виходу на засоби масової інформації, а через них — на широкий загал населення, тобто на потенційних виборців.

По-друге, було б добре, якби цей проект виконував більш прагматичну функцію — функцію навчальної установи для фахових інтелектуальних тренінгів учасників цього проекту. В усьому іншому це піар і ще раз піар. Реально ж політико-правова проблема в іншому: необхідності реформування всієї політичної системи країни, як мінімум, в частині формування реально діючого вищого органу виконавчої влади. Коли це відбудеться, тоді у створенні «тіньових» урядів буде не лише піарівський, а й практично-політичний і навіть політико-правовий сенс. Народ обиратиме президента і парламент, а парламентська більшість формуватиме уряд (вибори при цьому повинні проходити виключно за партійними списками).

Скажімо, у Великiй Британії парламент, сформований за партійною ознакою, формує уряд, а опозиція, в свою чергу, — тіньовий кабінет міністрів (який має доступ до відповідної інформації і готується прийти в перспективі до влади). Таким чином, діє система, за якої в уряду і парламенту є спільна відповідальність. А в нас практично весь парламент заявляє, що знаходиться в опозиції (невідомо тільки, до кого),і в результаті виходить, що виконавча влада перебуває в опозиції до законодавчої, і навпаки. Це абсолютно абсурдна система політичної організації.