Завдання мінімум

Оцінюючи політичні події після зміни влади в Україні, мимоволі згадуєш зустріч українських і російських інтелектуалів у квітні 2009 року. Тоді, під час діалогу «Москва — Київ», відомий російський опозиціонер, публіцист, журналіст Віктор Шендерович сказав: «Дискредитація демократичного проекту, яка в Росії завершилася Путіним, в Україні йде повним ходом. Зі сторони це дуже добре видно». Що видно сьогодні зі сторони? Наскільки реальним є «російський сценарій» для України? Чи змінилося ставлення росіян до українців після зміни влади в Києві? Відповіді на ці й інші запитання читайте в інтерв’ю «Дня» з Віктором ШЕНДЕРОВИЧЕМ.

— Вікторе Анатолійовичу, наскільки виправдався ваш прогноз?

— Я передбачив такий сценарій, виходячи з власного аналізу. На той час уже було зрозуміло, що демократична ідея в Україні дискредитується повним ходом. Як наслідок, Віктор Янукович, який 2004 року був змушений удаватися до фальсифікацій і адміністративного ресурсу, 2010 р. виграв без жодних фальсифікацій і адміністративного ресурсу. Як то кажуть, по-чесному.

Що відбуватиметься далі? Тепер свій стиль управління дискредитуватиме вже Янукович. Але, що найважливіше, чи відбудеться, врешті решт, наступна зміна влади? Якщо так, а це можливо лише за наявності вільної преси, незалежних судів... це означатиме, що Україна пройшла повний цикл. І вже байдуже, хто прийде наступний до влади. Україна з усіма особливостями вважатиметься європейською державою, де влада змінюється. Якщо ж Янукович, як це належить комуністам або просто «братві», владу не віддасть, тоді... наступний Майдан.

Таким чином, Україні за Януковича дуже важливо відстояти правила гри. Повторюся, преса має залишатися незалежною. На жаль, сьогодні, на відміну від «ющенківських» часів, уже є сигнали про проблеми в ЗМІ й не лише. Люди повинні мати можливість вільно виходити на площі, щоб висловлювати свою думку, невдоволення. Має відбуватися боротьба з корупцією, а не її імітація. Якщо Україна зможе пройти наступну частину циклу, тоді все буде нормально.

— Наскільки реальним є «російський сценарій» для України, враховуючи, до того ж, форсоване налагодження українсько-російських відносин?

— Я не думаю, що в Україні в чистому вигляді можливий «російський сценарій». Річ у тім, що Росія — це країна, інфікована імперською бацилою. Це вже стало традицією. Водночас, Росія не розірвана на дві ментальні частини, як Україна (через історичне минуле). Цілісної української ментальності, на відміну від російської, немає. Тому неврахування думки однієї зі сторін може призвести до громадянської війни й розпаду країни. Не треба бути мудрагелем, аби розуміти це. Я думаю, що Янукович емпірично це відчуває. Звісно, спробу нинішнього Президента якимсь чином «дворувати», можна вважати цілком традиційною. Я сподіваюся, що Майдан, незалежно від поведінки його лідерів, як механізм постійно тиснутиме на владу.

— Ви раніше говорили, що Україна приблизно на 10 років відстає від Росії. Виходить, що ми сьогодні живемо в 1999—2000 рр.?

— Я не казав, відстає чи випереджає. Інколи здається, що хтось відстає, а інколи, що хтось випереджає. Наприклад, колись у питанні об’єднання Росії й Білорусі здавалося, що це питання слід розглядати лише як приєднання Білорусі до Росії. Зараз же з’ясовується, що насправді Росія приєдналася до Білорусі. Ми сьогодні практично живемо за «бітькіними» законами — у нас відсутність свободи преси, політв’язні, вбивства...

Зрозуміло, що історії наших країн різні, але є і загальні закономірності. Наприклад, влада на сьогоднішній день, як в Україні, так і в Росії така, яка вона є, — з радянського минулого. В Україні це дуже виразно видно — це десь між комсомольським активом і «блатняком». Янукович — це очевидний відступ, втома від демократії. Але головне інше. Наскільки суспільство готове до еволюції й розвитку. Адже дуже важливо, щоб люди навчилися відрізняти окремих демократів від демократії в принципі.

— Ви згадали Білорусь. Як ви вважаєте, про що можуть свідчити виступи грузинського й латвійського президентів на білоруському телебаченні?

— Олександр Григорович правильно «підгрібає». У російській мові це означає дружити проти когось. Ось ці країни й дружать проти Росії. І мають на це право й підстави. Звісно, треба відрізняти президента Латвії від президента Грузії та їх обох від президента Білорусі. Але в них сьогодні один спільний геополітичний подразник — Росія.

— Як би ви охарактеризували нові українсько-російські відносини, враховуючи флот, газ, спецслужби, спільні паради?..

— Тут проблема така. Наскільки інтереси адміністрацій Росії й України збігаються з інтересами наших народів. Наприклад, те, що можна домовитися стосовно флоту або газу, це зрозуміло. Головне, щоб ці договори були на користь обох народів. У реальності ж ні росіяни, ні українці навіть не мали можливості обговорити ці договори.

Не повинно бути так, що прийшла одна адміністрація — підняли ціни на газ, прийшла інша — опустили. Те саме стосується флоту. Зі зміною імені в політиці не повинна змінюватися сама політика. У нас же це часто робиться на зло своїм політичним противникам. У всьому важлива процедура. Річ не в тому, виводити чи не виводити флот, річ у іншому — наскільки це рішення раціональне, осмислене. Росія сплачує величезні кошти за свої імперські галюцинації. В даному випадку, я як росіянин не зовсім розумію, за що?

Звідси виникає питання легітимності ухвалення таких рішень. У Росії все зрозуміло, тут уже давно немає виборів, отже, влада нелегітимна. Вона сама ухвалює рішення, а нас лише ставить перед фактом. Ось це небезпечно, тому що коли зміниться адміністрація, це все миттєво може полетіти шкереберть — за принципом відскоку. Тому процедура, гласність, прозорість ухвалення рішень не менш важливі, ніж самі рішення.

— Раніше соціологічні опитування свідчили, що велика частина росіян негативно ставилася до українців? Чи змінилася ця статистика зі зміною влади в Києві?

— Жодна зміна адміністрації не зможе розірвати зв’язку десятків мільйонів росіян і українців. Адміністрації можуть лише «напаскудити» чи зробити щось добре, але столітні відносини народів змінити не можна. Ставлення росіян до українців як було, так і залишається братським. Так, інколи брати можуть бути ревнивими, але це нормально. Я завжди навожу яскравий соціологічний приклад — футбол. Коли наші шляхи не перетинаються, я чітко знаю, що росіяни вболівають за збірну України, а українці — за збірну Росії. І це ніяк не пов’язано з Януковичем або Тимошенко. Тому, щодо дружби хвилюватися не варто.