«Заява трьох-2»

Наш аналіз щодо конфлікту на засіданні Ради реформ між Саакашвілі і Аваковим підтвердився буквально в той же вечір («День», №230 від 16 грудня 2015 р., на сайті газети було опубліковано 15 грудня). Підхід полягав у тому, що всі ці розборки є другорядними і похідними речами від «покинутих» проблем, породжених в 90-х за часів президентства Кучми. І ось 15 грудня з’являється спільна заява Президента Порошенка, прем’єр-міністра Яценюка та голови Верховної Ради Гройсмана, яку журналісти і блогери одразу порівняли з «заявою трьох» від 13 лютого 2001 року — президента Кучми, прем’єра Ющенка та голови парламенту Плюща.

 У ЧОМУ СУТЬ ЗАЯВИ? 

Весь день вівторка суспільство чекало на реакцію вищих посадових осіб держави, головним чином Президента, на інцидент, який трапився в понеділок ввечері в АП. Реакція з’явилася через добу. Очільники країни вирішили зробити її спільно, не згадуючи і не зупиняючись на конкретному прикладі згаданого конфлікту. «За рік, що минає, спільними зусиллями Президента, Верховної Ради та Уряду вдалося зупинити наступ агресора», — йдеться в першому ж реченні заяви. Дивно, тому що зупиняла агресію не тільки влада, а і суспільство, внесок якого був не меншим, а може і більшим.

В цілому в заяві йдеться про досягнення і шлях реформ влади, який не можна зупиняти: відродження ЗСУ; створення міжнародної коаліції на підтримку України; позбавлення від енергетичного шантажу Росії; децентралізація влади; антикорупційна політика... Тобто традиційний набір слів представників влади про модернізацію країни. От лише на покращення життя громадян це чомусь ніяк не відображається. Навпаки — шалене розчарування і недовіра до політиків. Говориться і про плани: посилення боєздатності ЗСУ; ухвалення змін до податкового законодавства; прийняття Закону «Про державний бюджет України на 2016 рік»; рішення, які забезпечать продовження співпраці України з МВФ; завершення процедури внесення поправок до Конституції щодо децентралізації; внесення змін до Конституції в частині судової реформи.

«МІЧУРИНЦІ» / ФОТО ОЛЕГА ФЕДОНЮКА

«Для ухвалення критично важливих для української держави рішень у четвер, 17 грудня, має відбутися позачергове засідання Верховної Ради, — читаємо в заяві. — Нині як ніколи необхідні єдність, взаємна підтримка і спільна подальша робота Президента, Верховної Ради та уряду. Питання про зміну прем’єр-міністра — не перебуває на порядку денному. Потрібно поставити понад усе інтереси України, вгамувати політичні пристрасті і показати політичну культуру, гідну європейської країни. Ми засуджуємо істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію, організовану корумпованими олігархами».

«Єдність владної верхівки досягається не заявами, а реальними справами і відсутністю протистояння при вирішенні найбільш важливих для держави проблем, — коментує «Дню» Тарас Стецьків, народний депутат I, II, III, IV, VI скликань. — Ніяка війна між ними не припинена — Президент, прем’єр та спікер лише дискредитують себе словами, які не відповідають їх діяльності. Даний меседж, скоріше, був спрямований до зовнішніх сил — ЄС та США, які є нашими кредиторами. Вони вимагають припинення внутрішньополітичного конфлікту, інакше виникнуть проблеми із фінансуванням, без якого Україна стане банкрутом».

«Заява з боку Порошенка, Яценюка та Гройсмана напрошувалася, бо виникало дуже багато запитань і потрібно було визначитися в цьому процесі — хто з ким, — каже «Дню» політолог Михайло Басараб. — Аналізуючи її текст, стає зрозуміло, що вона була підготовлена в Адміністрації Президента поспіхом. Напевно, цю заяву можна назвати спробою зобразити хорошу міну при поганій грі. Це спроба продемонструвати Арсенію Петровичу свої союзницькі наміри та дати сигнал Заходу, що Президент бажає єднання та заспокоєння внутрішньополітичної ситуації. Президент задекларував своє компліментарне ставлення до коаліційного уряду на чолі з Яценюком».

«У заяві Порошенко звернувся фактично до своїх однопартійців, які брали активну участь в атаках на уряд Яценюка, — продовжує Басараб. — Однак маховик ненависницької кампанії всередині коаліції був розкручений настільки сильно, що навряд чи однією заявою вдасться зупинити процес. Президент занадто довго мовчки спостерігав за тим, як розгорається дискусія на підвищених тонах, заохочуючи її. Тому в середовищі БПП з’явилася група, яка дотискатиме відставку Яценюка. Ця група, можливо, є союзником Саакашвілі і координує з ним свої дії та бачить екс-президента Грузії на посаді прем’єр-міністра України. Окрім них, в оточенні Президента є й інші зацікавлені у продовжені атаки на Кабмін».

Саме відео словесної перепалки Саакашвілі і Авакова — після того як АП відмовилася його оприлюднювати, таки з’явилося. У себе на сторінці у «ФБ» його виклав міністр внутрішніх справ. Переглянувши відео, звичайно, складається враження, що владі для початку потрібно проводити не засідання Ради з питань реформ, а круглий стіл з питань етики і поведінки політиків. Це як мінімум. «У будь-якій цивілізованій країні, коли високопосадовець звинувачує прем’єр-міністра прямим текстом, то хтось із них має залишити свою посаду, — каже громадській діяч Геннадій Друзенко. — Не можна представляти виконавчу владу, але бути в опозиції до її голови». Можна додати, що якщо є заяви і відповідні факти корупційних схем, в даному випадку йдеться про Одеський припортовий завод, то цим мають займатися правоохоронні органи. Президент має бути над конфліктом і за результатами розслідування, робити кадрові висновки.

 ІС ТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ 

Показово, що заява Порошенка, Яценюка і Гройсмана з’явилася рівно через 15 років відтоді, коли відбулася перша акція протесту «Україна без Кучми». 15 грудня 2000 року 24 політичні партії та громадські організації провели акцію і влаштували наметове містечко у центрі Києва з вимогами відставки президента країни й керівників силових відомств, проведення незалежної експертизи у справі зниклого журналіста Георгія Гонгадзе. Якраз через два місяці і з’явиться спільна заява Кучми, Ющенка та Плюща.

«Історичні паралелі в цій заяві очевидні, — говорить Тарас Стецьків. — 13 лютого 2001 року — в розпал акції «Україна без Кучми» з’явився «лист трьох», який засуджував акцію «Україна без Кучми», звинувачував нас — тодішніх опозиціонерів у розколюванні країни, підіграванні зовнішнім силам. Його фальш була одразу зрозуміла суспільству, і він плутав все місцями — боротьба за справедливість, правду та покарання людей, які вбили Гонгадзе, не мала нічого спільного із тим, що говорили автори «листа трьох». Так само все виглядає і зараз із спільною заявою Порошенка, Яценюка та Гройсмана. Суспільство не сліпе — воно бачить, яка «дружба» існує між Порошенком і Яценюком. Ця заява справляє враження підозріло фальшивого посилу, що нібито влада єдина як ніколи і вона буде працювати на країну. Перепалка на Раді нацреформ між Аваковим та Саакашвілі, кампанія із звинувачення Яценюка у корупції, подальший приїзд Байдена — все це показує, що ніякої ідейно-політичної єдності у владній команді немає. Є Президент Порошенко і його союзник голова Ради Гройсман, є прем’єр Яценюк, якого Глава держави залюбки б змінив, але зробити цього не може. Та оскільки протистояння у владній верхівці набуло загрозливих масштабів, то ця вже нова «трійка» вирішила дати суспільству сигнал, що нібито все добре».

У своєму пості під назвою «Як Кучма породив Ющенка і Порошенка» журналіст Сергій Руденко пише: «13 лютого 2001 року, коли в Україні розгорталася акція «Україна без Кучми», президент Кучма, спікер Плющ і прем’єр Ющенко підписали спільну заяву. У ній вони протестантів назвали фашистами. Єдність влади демонстрували, так. Ющенко навіть казав, що в нього батьківсько-синівські стосунки з Кучмою. Але це не допомогло Віктору Андрійовичу. За два місяці Ющенко був відправлений у відставку. У лютому 2005 року, після Помаранчевої революції Порошенко чекав від Ющенка призначення на прем’єра. Але, як виявилося, той уклав таємний пакт із Тимошенко. І Юля стала керівником уряду. Після 7-місячної чехарди у владі Юля і Петро були відправлені у відставку. У липні 2006 року, коли Юля вела перемовини із «Нашою Україною» і СПУ про коаліцію і бачила вже себе прем’єром, а Порошенко — спікером парламенту, Мороз і Янукович пішли на коаліцію. І знову трійка — Ющенко, Янукович та Мороз публічно демонстрували єдність, роблячи рано вранці світлини на тлі АП».

«15 грудня 2015 року тепер вже Порошенко, якого 2005 року розвів Ющенко, а 2006 року кинули Мороз і Янукович, дає обіцянку і скріпляє її своїм підписом і підписами — Яценюка і Гройсмана, — продовжує Руденко. — І все це відбувається на тлі постійних звинувачень президентською командою Яценюка у корупції. До чого це я? Вся ця українська політика — родом із часів Кучми. Її принцип: розводь і володарюй. Одне говорити — інше робити. Обіцяти одночасно кільком посаду прем’єра і спостерігати, як вони чубляться. Розводити одних і підносити інших, не пояснюючи логіки своїх кадрових дій. Говорити про єдність і тримати у кишені дулю. Заперечувати можливу відставку прем’єра, а водночас не пролонговувати імунітет його уряду. Думаю, Леонід Данилович має пишатися своїми «синами».

Отже, ми знову повертаємося до головного. Поки не буде поставлена крапка в резонансній «справі Гонгадзе — Подольського», розпочати демонтаж «системи Кучми» буде неможливо. А тому породження нових конфліктів, які тягнуть країну назад, будуть виникати безкінечно. «На мою думку, ця політична криза призведе до зміни нинішнього політичного класу, без чого ми не отримаємо країни, за яку боролися на Майдані, — вважає Стецьків. — Деякий час він утримуватиме позиції, але нинішні високопосадовці довели, що окрім боротьби за владу, повноваження та контроль грошових потоків, вони іншого робити не можуть. Але, враховуючи зовнішні небезпеки для держави, процес заміни політичної еліти, складеної із діячів старої політичної системи, має бути поступовим».