Здрібніння бізнесу

Підсумки розвитку малого бізнесу в 2002 р. вкотре примусили державу замислитися над тим, яку віддачу вона отримує від податкових та інших пільг, наданих малому бізнесу. Схоже, великі надії, які покладали на цей сектор економіки, мають дедалі менше шансів здійснитися. Малий бізнес дедалі гірше виконує навіть банальні соціально-працевлаштовувальні функції. Про його участь у формуванні інноваційної моделі економічного розвитку не йдеться зовсім.

СВІТЛО Й ТІНІ

Малий бізнес давно і міцно асоціюється у суспільній свідомості зі справжньою ринковою економікою. Тому завдання розвитку (підтримки, стимулювання, заохочення тощо) малого бізнесу не покидають заголовних сторінок документів вищого рівня: від послань Президента України до урядових програм. Протягом минулих десяти років у цій сфері вдалося багато досягти. У 1998 році указом Президента було запущено в дію спрощену систему оподаткування, що передбачає особливі податкові умови для підприємців — фізичних і юридичних осіб.

За даними, які навів голова комітету ВР із питань промислової політики і підприємництва Ю. Єхануров на травневих парламентських слуханнях «Проблемні питання розвитку підприємництва в Україні: регуляторна політика держави і заходи з підтримки малого і середнього бізнесу», на початок 2003 року в Україні діяли 2 млн. 660 тис. суб’єктів малого підприємництва, у тому числі 248 тис. малих підприємств і 2 млн. 412 тис. фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Кількість зайнятих у секторі малого підприємництва (з урахуванням фізичних і юридичних осіб) досягла 4 млн. 305 тис. чол., що втроє більше, ніж у 1992 році. Протягом минулого року малі підприємства виготовили продукції і надали послуг на суму 25 млрд. 182 млн. грн., що вп’ятеро більше, ніж у 1992 році.

Безумовно, вибір 1992 року як бази порівняння виграшний. Багато хто, очевидно, пам’ятає, що саме цей рік дав старт радикальній лібералізації економіки, тому про розвиток сфери малого бізнесу на той час (якщо, звичайно, не враховувати пострадянську кооперативну «спадщину») можна було лише мріяти. Разом із тим, досвід наших найближчих сусідів по соцтабору показує, що за десять років малий бізнес міг би дати економіці нашої країни набагато більше. Шкода, що його масштаби в Україні залишаються досить скромними — малий бізнес, як і раніше, не відіграє якої-небудь помітної ролі в економічному житті країни.

У 2002 році на наших малих підприємствах (МП) було вироблено лише 7,3% загального обсягу виробництва в економіці України. У середньому на 10 тис. населення припадає 53 малих підприємства, при цьому, за даними Держкомстат, реально працювали тільки 74,2% зареєстрованих МП, а більша частина малих підприємств була зосереджена у семи регіонах України — м. Києві (взагалі 15,5% від усієї їхньої кількості чисельності), Київській, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській та Одеській областях. Третій рік активного економічного зростання практично не позначився позитивно на діяльності малих підприємств: залишається колишньою їхня питома вага в економіці, надто повільно зростає і чисельність зайнятих у них. За даними Держкомстату, 38% МП були в 2002 році збитковими.

Бентежний висновок полягає у тому, що український малий бізнес відреагував на черговий рік «суперстабільності» й економічного зростання подальшою фрагментаризацією і «мініатюризацією». У порівнянні з 2001-м кількість суб’єктів малого підприємництва загалом збільшилася на 55,7%, проте здебільшого за рахунок зростання кількості фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Останніх стало більше на 63,5%, тоді як кількість власне МП збільшилася лише на 8,6% (показники, які зустрічаються у різних джерелах, можуть дещо відрізнятися через розходження у статистиці Держкомстату і Держпідприємництва). У результаті зростання обсягів зайнятості у малому бізнесі істотно відстає від темпів розвитку цього сектора (зайнятість виросла на 34,4%). А частка малого бізнесу в загальному виробництві товарів і послуг зростає ще повільніше. Українські підприємці наполегливо не хочуть розвиватися далі за рамки індивідуального підприємництва, а спрощена система оподаткування використовується не для реінвестування і розширення бізнесу, а для максимального приховання від оподаткування отримуваних доходів.

Як результат, малий бізнес не спроможний відігравати належну інституційну роль як чинник створення ринкового середовища. Підприємці- фізособи явно не тягнуть на роль стабільних ринкових суб’єктів, тим більше — орієнтованих на стратегічний розвиток. Не відбувається і справжньої демонополізації економіки. Відсутність значущого зростання (принаймні, в офіційному секторі) кількості робочих місць не генерує легальних індивідуальних доходів, не формує прозору культуру бізнесу. Про перспективи переростання частини малого бізнесу в середній або, наприклад, про масовий розвиток інновацій на базі малого бізнесу говорити і зовсім не випадає.

Насторожує також тенденція до зменшення продуктивності праці зайнятих у малому бізнесі, про що свідчать найпростіші розрахунки. Чисельність зайнятих на МП протягом минулого року зросла на 6,2%, тобто середній показник кількості зайнятих на одному підприємстві досяг 8 працюючих (раніше він становив 7 осіб). Зіставивши це з вищенаведеними загальними цифрами виробленої продукції, побачимо, що, якщо в 2001 році кожен працюючий у малому бізнесі з них виготовляв у середньому 6,9 тис. грн. продукції, у 2002 р. — лише 5,8 тис. грн. Таким чином, відбувається зниження ефективності використання (принаймні, в офіційному секторі економіки) трудового потенціалу найбільш економічно активного прошарку населення. Непрямо це свідчить про зростаючу тінізацію малого бізнесу, дедалі витонченіше використання легальних механізмів мінімізації оподаткування.

НОВІ СУПЕРЗАВДАННЯ ДЕРЖПІДПРИЄМНИЦТВА

Причини такого стану речей, загалом, зрозумілі і непристойно банальні. Попри високі темпи економічного зростання, в Україні практично відсутнє справжнє покращення підприємницького клімату. Через нерозвиненість кредитно- фінансових інститутів ефект економічного зростання, що спостерігається на підприємствах-експортерах і конкурентоспроможних виробниках споживчих товарів для внутрішнього ринку, досить повільно поширюється на інші галузі економіки, підприємства і регіони. Банки, не маючи достатньої законодавчої захищеності своїх прав як кредиторів, не зацікавлені у кредитній підтримці малих підприємств через високу собівартість цих послуг і високі кредитні ризики. Фактично не діє недержавне гарантування кредитів із боку небанківських фінансових інститутів.

Можна говорити про переважно кон’юнктурний характер нинішнього економічного зростання. Воно не спирається на глибоку структурну перебудову економіки, а карально-фіскальна податкова система ретельно абсорбує фінансові результати, що породжуються зростанням, перешкоджаючи інвестуванню їх у таку перебудову. А фіскальні пріоритети уряду призводять до збереження обтяжливого контрольно-регуляторного механізму, що, передусім, б’є по малому бізнесу. Як констатували на вищезазначених парламентських слуханнях народні депутати й експерти, центральні та місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, як правило, не зіставляють свої дії зі створення нових нормативно-правових актів із принципами, закладеними в ідеологію державної регуляторної політики (скорочення витрат підприємців на виконання регуляторних актів, спрощення і прозорість актів законодавства, адекватність відповідальності за розміри завданого підприємцям збитку).

Стратегія підтримки розвитку малого бізнесу досі концентрувалася на спробах його дерегуляції, які негайно розбивалися об непорушність пріоритетів наповнення центрального і місцевих бюджетів. Причому місцева влада, практично позбавлена автономних джерел фінансування, отримала могутній стимул до винаходу різних форм позабюджетних фондів і, відповідно, «стимулів» до їхнього наповнення. Це породило стійку недовіру до офіційно проголошуваних намірів захисту і підтримки малого бізнесу, сформувало в середовищі підприємців ідеологію мінімальної фіксації своєї діяльності в офіційній звітності. Надані малим підприємствам і підприємцям-фізособам податкові пільги не тільки не принесли належного результату, а й сприяли спотворенню структури малого бізнесу. Замість того, щоб стати, як планувалося, флагманом економічних перетворень і локомотивом економічного зростання, малий бізнес в Україні дрібніє і дедалі більше перетворюється на засіб для виживання пересічних українців.

Усе вищезазначене підштовхує до неприємного висновку про неефективність і безперспективність обраної стратегії розвитку малого бізнесу в Україні. Держпідприємництва — головний орган виконавчої влади з формування державної регуляторної політики і вирішення проблем розвитку підприємництва, насправді став «комітетом дерегуляції» і — парадокс — держструктурою, що допомагає підприємцям боротися з держструктурами. Безсумнівно, протистояння бюрократичному натиску на малий бізнес — заняття важливе і потрібне. Але, підміняючи у цьому громадські організації й об’єднання, Держпідприємництва практично ігнорував необхідність зведення воєдино інтересів підприємців і завдань розвитку національної економіки загалом, спрямування розвитку малого бізнесу в русло, що відповідає довгостроковим пріоритетам економічного розвитку України.

Відставка голови комітету О. Кужель виглядає цілком логічною і може розглядатися як ознака усвідомлення необхідності зміни моделі відносин держави і малого бізнесу. Перед новим головою І. Богословською постає нелегке завдання: з одного боку, не розгубити довіру підприємців, звиклих бачити у комітеті захисника і третейського суддю в нелегких спорах із місцевою та столичною бюрократією (що, до речі, є важливим політичним капіталом у передвиборний час), а, з іншого, — вписатися у новий стиль економічної політики, якому властиві жорсткий централізм і фіскальна консолідація, прагматизм у постановці політичних й еконо мічних завдань. На зміну «базарній» моделі малого підприємництва з переважанням розрізнених дрібних приватних підприємців, які лагодять власний «примус» на кшталт булгаковського Бегемота, вже незабаром повинна прийти система малих і середніх підприємств, залучених у більшості своїй до орбіти діяльності вітчизняного або зарубіжного великого капіталу і діючих у рамках міжнародних регуляторних норм. Якщо не очолити, то, принаймні, регулювати і скеровувати ці зміни, зробити їх мінімально болісними для українського бізнесу, сформувати останній на принципах міжнародної конкурентоспроможності — суперзавдання Держпідприємництва і суть нової моделі державної стратегії стосовно малого бізнесу.

ЧАС ШУКАТИ АЛЬТЕРНАТИВУ «СПРОЩЕНСТВУ»

За підсумками проведених слухань парламентський комітет підготував рекомендації, згідно з якими Верховна Рада України повинна забезпечити розгляд і прийняття у пріоритетному порядку законопроектів, спрямованих на подальше формування національного законодавства, що стосується сприятливих умов розвитку малого і середнього бізнесу з урахуванням вимог ЄС. Крім того, при опрацюванні проекту закону України про держбюджет України на 2004 та подальші роки, рекомендовано передбачити фінансування заходів з реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, сприяти створенню системного взаємозв’язку і взаємодії між законодавчою, виконавчою і судовою гілками державної влади з питань захисту прав приватної власності і підвищення відповідальності державних органів за прийняті рішення та їхні наслідки.

Члени комітету вважають доцільним рекомендувати місцевим органам самоврядування і виконавчій владі здійснювати фінансове забезпечення регіональних програм підтримки і розвитку малого підприємництва в обсязі 0,5% коштів місцевих бюджетів і позабюджетних коштів.

Комітет рекомендував уряду забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства із забезпечення захисту прав приватної власності, дебюрократизації малого підприємництва, формування ефективного власника, активізувати роботу з початку діяльності регіональних центрів надання комплексних державних послуг за принципом «єдиного вікна». До 1 липня 2004 року уряд повинен також забезпечити створення єдиної автоматизованої системи державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Навряд чи запропоновані рекомендації можна вважати необхідними кардинальними змінами у політиці, але у нинішній ситуації і вони можуть дати позитивні результати. На жаль, більшого здрібнілому малому бізнесу поки що не запропоновано.

Надаючи малому бізнесу податкові пільги, держава має право чекати відповідної віддачі на ці податкові витрати, яка повинна компенсувати її — держави — витрати в соціальній, економічній, комунальній й інших сферах. У зв’язку з тим, що цього, як вказано вище, не відбувається, цілком логічно виглядають дедалі частіше вислювлювані останнім часом ідеї скасування спрощеної системи оподаткування малих підприємців. Про це, зокрема, заявив перший віце-прем’єр-міністр М. Азаров. «Ми пішли на радикальне зниження податкового тиску, і в законах, які ми прийматимемо, ми підемо на максимальне спрощення функцій адміністрування податку. У цих умовах не можуть існувати кілька систем оподаткування», — сказав він в інтерв’ю телепрограмі «Діловий світ».

І першою ластівкою уніфікації податкового законодавства стало набуття чинності ініційованих Кабміном змін, згідно з якими було скасовано спрощену систему оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, що діяла на деяких територіях України, засновану на застосуванні спеціальних патентів для підприємств малого і середнього бізнесу.

Новий голова Держкомпідприємництва активно виступила проти скасування системи спрощеного оподаткування, пригрозивши у такому випадку подати у відставку. І. Богословська запропонувала ввести мораторій на заборону спрощеної системи, що повинне, на її думку, сприяти інвестуванню у сферу малого бізнесу. Уявляється не цілком зрозумілим, проте, чому це інвестування, яке практично було відсутнім у попередні роки, повинне активізуватися саме сьогодні, коли хиткість спрощених умов, попри будь-які заяви і мораторії, постійно зростатиме.

Разом із тим, голова комітету визнав наявність безлічі зловживань спрощеною системою, що призводять до значних недонадходжень до бюджету. Безперечний, не властивий раніше комітету конструктивізм міститься у комплексі пропозицій стосовно вдосконалення «спрощенства», які могли б сприяти збереженню останнього, хоч і за рахунок істотного зменшення його масовості.

Проте, незважаючи на усілякі хитрування, доводиться визнати, що період масової втечі від податків за рахунок маніпуляцій зі спрощеною системою поступово залишається у минулому. Відстоювання пільгових умов для малого бізнесу ще може спиратися на підтримку частини економічно активного населення, але вже зустрічає опір представників великого бізнесу, які часто небезпідставно бачать у «спрощенстві» перешкоду для ослаблення загального податкового тиску в українській економіці. До того ж, зниження величини прибуткового податку істотно ослабило соціальну гостроту питання, позбавивши громадян із високими доходами необхідності приховувати їх за фіксованим податком на підприємців-фізосіб. Це дозволяє, особливо у світлі необхідності фіскальної консолідації майбутнього року, при впровадженні цілої низки податкових новин розглядати скасування зайво спрощених схем оподаткування малого бізнесу як цілком реальну перспективу.

Тому вже нині орієнтованому на довгострокову перспективу малому бізнесу потрібно шукати альтернативні шляхи розвитку у вигляді встановлення довгострокових контактів на виробничому і збутовому рівнях із великими українськими та зарубіжними фірмами і корпораціями. Це дозволить отримати доступ до інвестиційних ресурсів, перейти на основу довгострокових контрактних взаємовідносин, на основі яких можна вибудувати стратегію розвитку, знайти фінансову стійкість і здатність прибуткового існування в легальному (вже реформованому) регуляторному середовищі.