«Земельні парламенти» України. Якими б вони були?

Хто ж міг би сформувати уряди в кожному з регіонів? Спробуємо зрозуміти й це — знову посилаючись на те, що, звичайно, багато чого залежало б від особистих взаємовідносин, партійних інтриг тощо

Після минулих виборів політичний чинник гратиме все важливішу роль у відносинах між центром і регіонами. Навряд чи можливо нехтувати тим фактом, що понад третина виборців, котрі прийшли на вибори, підтримали СДПУ(о) в Закарпатській області або, скажімо, «Громаду» — у Дніпропетровській. Можна припустити, що партії, котрі досягли успіху в тому чи іншому регіоні, постараються «закріпитися» в ньому, залучаючи на свій бік різні групи регіональної еліти. У зв’язку із цим ми вважаємо за важливе розглянути початкову точку процесу політичного структурування регіонів, якою на наш погляд, є результат голосування за партійними списками в регіональному контексті.

Однак для того, щоб цей розгляд був змістовнішим, припустимо, що результати, одержані тією чи іншою партією в регіоні, є не просто складовими її успіху чи невдачі в Україні, а безпосередньо впливають на життя регіону.

Тому уявимо собі, що Україна, подібно до Німеччини, розділена на федеральні землі з власними парламентами (для простоти — по 100 депутатів у кожному парламенті). Приймемо умовно, що Україна розділена на 11 «земель».

Припустимо також, що «землі» мають структуру парламентських республік, так що в кожній з них уряд формується парламентом. Хто саме в цій ситуації стояв би при владі в кожній із «земель»?

Тоді за результатами виборів розподіл мандатів у «земельних парламентах» виглядав би так: (див. табл. А, Б).

Усього, таким чином, до «земельних парламентів» потрапили 15 партій: вісім партій, які подолали 4%-й бар’єр в Україні, а також ще 7 партій (у таблицях вони відмічені зірочкою), які до загальноукраїнського парламенту не пройшли, але «пройшли» до деяких із «регіональних парламентів». Варто зауважити, що СДПУ(о) не вдалося подолати 4%-вий бар’єр у жодній із «земель» Лівобережної України, а «Громаді» — Правобережної.

Загалом же виходить, що компартія «потрапляє» до парламентів 10 із 11 «земель» (усіх, окрім Галичини, де КПУ набрала на виборах приблизно 3,5%), таке саме становище в «зелених», із тією істотною різницею, що комуністи мають від 60 мандатів (у Криму та Донбасі) до 14 (на Волині), а «зелені» — від 13 до 6 у кожному з регіонів. У 10 парламентах «репрезентований» і Рух; однак якщо на Галичині та на Волині він має приблизно 2/5 всіх мандатів, то в інших «землях» є маргінальною партією, а на Донбасі не зміг подолати 4%-й бар’єр. У дев’яти «землях» до парламенту входить НДП, якій не вдалося подолати 4%-й бар’єр в Києві й на Донбасі; у восьми (окрім Криму, Донбасу та Галичини) — блок СПУ/СелПУ.

ПСПУ «входить до парламенту» 5 регіонів (Донбас, Промисловий регіон, Чернігівська «земля», Київщина і Київ). Також у трьох регіонах (Причорномор’я, Волинь і Галичина) входить АПУ.

Інші партії репрезентовані лише в одному/двох регіонах «Трудова Україна», «Вперед, Україно!» — у Києві, «Громада» — Промисловому регіоні, ЛПУ-ППр — на Донбасі, ПФ — у Галичині, «Союз» — у Криму.

Таким чином, тільки КПУ, Рух, НДП, соціалісти з селянами і «зелені» є «загальноукраїнськими» партіями, тоді як інші партії носять яскраво виражений регіональний характер. Проте, у деяких випадках «регіональна» партія має не меншу підтримку в Україні загалом, аніж «загальноукраїнська», можна сказати, що прибічники «зелених» «розмазані» тонким, але рівномірним шаром на «українському бутерброді», тоді як прихильники «Громади», небагато чим поступаючись їм у чисельності, «жирно намазані» одним великим «шматком масла» в одній — Дніпропетровській — області.

Цікавіше, втім, розібратися у тому, хто ж міг би сформувати уряди в кожному з регіонів? Спробуємо зрозуміти й це — знову посилаючись на те, що, звичайно, багато чого залежало б від особистих взаємовідносин, партійних інтриг тощо. Прикинемо все-таки, які були б «природні» коаліції в регіонах.

1. На Донбасі комуністи легко змогли б сформувати однопартійний уряд. Однак, якби КПУ захотіла міняти «конституцію Донбасу», то для того, щоб отримати кваліфіковану більшість, їй довелося б вступати з кимось у коаліцію. Вибирати довелося б між «Трудовою Україною» (разом вони отримали б 79 мандатів — майже 4/5 від усього парламенту), ПСПУ або блоком ЛПУ-Партія Праці.

2. І в Криму КПУ, маючи 61 мандат із 100, могла б одноосібно сформувати уряд, у той час як конституційну більшість лівим у Криму сформувати б не вдалося. Не вступати ж комуністам у коаліцію з «буржуазною» партією «Союз» — який, до речі, є «суто регіональною» в тому сенсі, що досягнувши вельми пристойного результату (майже 10%) у Криму, вона в жодному з інших регіонів не змогла набрати навіть 1% голосів.

3. У Причорномор’ї комуністи також мали б більшість, але вкрай хистку (51 мандат із 100). Проте, вони цілком могли б сформувати трипартійний уряд, вступивши в коаліцію з соціалістами і селянами (разом — 63 мандати). Але навіть і в цьому випадку їм довелося б рахуватися з опозицією, в яку, очевидно, об’єдналися б ПЗУ, АПУ, НДП і Рух — загалом більше третини мандатів.

Якщо в цих трьох «землях» могли б формувати однопартійний уряд, то в жодній іншій «землі» жодна партія (блок) не мали б більшості, і неминуче був би коаліційний уряд.

4. У Промисловому регіоні коаліція КПУ і блоку СПУ/СелПУ все одно не мала б більшості (48 мандатів із 100), і їм потрібно було б співробітництво або з ПСПУ, або «Громадою» (в останньому випадку коаліція мала б 71 мандат — кваліфікована більшість). Тут видно, в чому переваги «регіональної» партії порівняно з «загальноукраїнською»: «зелені» не могли б увійти до уряду на жодній із «земель», а «Громада» так само як і «Союз» або СДПУ(о), мала б реальні можливості брати участь у коаліції, принаймні, в одній «землі». Не будемо нині гадати, наскільки ймовірною була б подібна коаліція, і вирушимо далі на Захід.

5. У Чернігівській «землі» ліві мали б також переважну більшість — 76 мандатів. Однак, треба думати, в коаліцію вступили б тільки КПУ і СПУ/СелПУ, які могли б керувати (64 мандати), не особливо рахуючись ні з опозицією зліва (Вітренко — 14 мандатів), ні справа (Рух плюс НДП — 15 мандатів). Нічого не змінили б і 7 мандатів «зелених».

6-7. Перейдемо на правий берег Дніпра. Тут формування коаліцій було б істотно ускладненим, через відсутність «явного фаворита». Щоправда, на Поділлі та на Київщині КПУ разом із СПУ/СелПУ могли б утворити коаліцію (70 мандатів на Поділлі та 62 на Київщині); але на відміну від Лівобережжя, де соціалістам і селянам була доступна лише роль «молодшого партнера», тут сили двох блоків майже рівні, а це могло б призвести до тертя: кому бути прем’єром? Не вдаючись у докладне обговорення ймовірних варіантів, переберемося до Києва.

8. Київ дуже різнорідний, тут «всякої тварі по парі». КПУ і блок соціалістів із селянами, маючи лише 29 мандатів, не зміг би сформувати уряд, навіть якби до них раптом приєдналася ПСПУ (всього — 36 мандатів). Шанси сформувати київський уряд мала б правоцентристська коаліція в складі: НРУ, «Реформи» і «Вперед, Україно!», СДПУ(о) й «зелені». Але чи змогла б така коаліція поділити портфелі, не розсварившись при цьому до краю — це велике запитання.

9. Нарешті, у Західній Україні роль лівих стає ще меншою, аніж у Києві, однак у Карпатській «землі» і на Волині вони мали б близько чверті мандатів у парламенті. Провідну роль у карпатському парламенті грала б, безсумнівно, СДПУ(о) (36 мандатів) — яка, одначе, не змогла б одноосібно сформувати уряд. Їй довелося б брати собі в партнери ПЗУ і або Рух, або НДП. Не станемо гадати про те, який із цих двох варіантів реалізовувався б, і вирушимо на Волинь.

10. Тут керування, очевидно, виявив би НРУ, якому, однак, довелося б шукати собі партнерів — або АПУ (найбільш імовірний варіант), або НДП і ПЗУ. У першому випадку блок Руху й АПУ мав би 59 мандатів, а в другому — три партії разом мали б 56 мандатів.

11. Нарешті, на Галичині також уряд очолили б рухівці, які мали б вибір чи вступити в коаліцію з Національним фронтом (суто правий блок, 66 мандатів), або «Реформами» і, можливо, НДП й АПУ, залишаючи за бортом праву опозицію (НФ — 23 мандати) і лівоцентристів (СДПУ(о) — 6 мандатів).

Загалом ми бачимо, що із 11 «земель» України, в шести урядах були б суто комуністичні, або ліві з домінуючою роллю комуністів; в одній (Промисловий регіон) — не суто лівий, але суворо опозиційний до влади (КПУ, СПУ/СелПУ і «Громада»), у двох (Києві та Карпатської землі) — центристський і ще у двох уряди були б правими або правоцентристськими.