Зневіра як виправдання

6% виборців готові продати свій голос. Такий, здавалося б, некритичний результат опитувань оприлюднила дослідницька компанія GfK Ukraine. Якби не хотілося вірити у дієвість щеплення електорату від невідповідальності, забезпеченого останніми діями парламенту та усвідомлення наслідків свого вибору, сумніви щодо цифр таки виникають. Як з’ясувалося, вони не безпідставні.

За даними Фонду «Демократичні ініціативи», кількість торговців голосами сягає 10%. Проте реальна цифра, на думку директора Фонду Ірини Бекешкіної, ще більша. «Багато людей просто бояться зізнатися у тому, що вони готові поступитися власним виборчим правом», — пояснює Бекешкіна. Таким чином, виникає запитання, чого саме бояться продажні виборці: критики, осуду, визнання власної мізерності та користолюбства? Водночас, за свідченнями соціологів, 500 грн. здатні позбавити людей їхніх фобій та водночас певних принципів. Найбільша проблема з тими, хто взагалі не хоче йти на вибори. «Такі люди керуються принципом: якщо заплатите — піду і проголосую», — говорить Ірина Бекешкіна.

До речі, проявити чистий меркантилізм, узявши подарунок, але не проголосувавши за агітатора, готові 30% електорату. З одного боку, це — не найгірший варіант: реальної шкоди виборам і державі немає. Однак, подібний вчинок також не може схвалюватися.

Іще однією групою ризику є виборці, котрі не визначилися, за кого голосувати. Таких наразі, за даними «GfK Ukraine», 35%. Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру імені Разумкова, стверджує, що значна частина «безпартійних» людей обирає між декількома ідеологічно близькими партіями. У передвиборчий період, потенційний виборець ретельно придивляється до кандидатів на посади та дає їм шанс себе переконати. Однак, зважаючи на ситуацію в українському політикумі, не слід виключати й іншого розвитку подій. Цілком можливо, що частина цих людей, так і не обравши, подивляться на кандидатів через призму матеріальної вигоди. Причиною сумнівів та мотивацією для продажу голосу, за словами соціологів, є тотальна зневіра у виборчому механізмові та політиках в цілому.

Цікавим є той факт, що портрет середньостатистичного торговця виборчим правом є зовсім не таким, яким малює його наша уява. Згідно з даними різних опитувань, матеріальний статус запроданця чи поціновувача подарунків, де-факто, не має жодного значення. В будинку автора, наприклад, вперше за 7 років проживання довелося вмикати домофон. Запопадлива консьєржка здатна була захистити мешканців дому від бандитів і крадіїв, однак перед людьми, які були з пакетами виборчих подарунків, здала позиції. Більш того, «благодійники» отримали повний перелік квартир, де живуть багатодітні сім’ї та люди пенсійного віку. Варто додати, що дім збудовано менше ніж 10 років тому, а житлова площа осель достатньо велика — нужденних тут немає. Утім, частина пакунків-подарунків розійшлася.

Найбільш схильними до матеріально підкріпленого змовництва люди у віці від 20 до 29 років. З одного боку, це свідчить про відсутність відповідальності та свідомості української молоді, а з другого — є прямим наслідком недієвої гуманітарної політики та хворої демократії за роки незалежності. І, наостанок, типовий представник відносин «гроші-голос» — мешканець столиці! Не дарма, вочевидь, свого часу в серці України спрацювала схема Черновецького.

На майбутніх виборах, такий досвід можуть перейняти, насамперед, мажоритарники. У той час, як соціологи розмірковують про підкуп виборців та підраховують відсотки, в гості до киян вже завітали фарбовані «годувальники». Один і той самий набір продуктів презентують під різними гаслами, партійними кольорами та обличчями. Не дивлячись на те, що владна група проголошує себе реформаторами, шляхи для пропаганди обираються давно звідані та, як показує практика, успішні.

Варто зазначити, що активізувалися кандидати, котрі обиратимуться за мажоритарним округом, не дарма. Саме вони матимуть найбільший простір для маневру та фальсифікації. «В мажоритарних округах підкуп виборців може відіграти свою роль — для перемоги достатньо буде купити кілька відсотків», — зазначила Ірина Бекешкіна. Її ж колега, Михайло Міщенко, вважає, що окрім матеріального чинника, додатковий передвиборчий шум може створити й брязкіт обіцянки. Що б не казали про вичерпування ресурсу наївності електорату — реалії доводять, що це неправда. Більшість людей усе ще готові голосувати за того, хто пророкуватиме золоті гори їхньому місту, району, селищу тощо. Курс на покращення життя округу — місія благородна, але невдячна. Для виборців звісно. Розрахунок на виконання, принаймні, десятої частини обіцяного зазвичай виявляється хибним. Характерна риса більшості цьогорічних кандидатів-мажоритарників — відсутність будь-якого зв’язку із виділеним для них округом. Дуже незначна кількість депутатів може похвалитися роботою на власній мажоритарній ниві. Ще менше тих, хто здатний стверджувати, що їхній електорат стане міцною опорою, а не п’ятою колоною.

Однак, підкуп може відіграти не останню роль на виборах і для партій. «Якщо різниця рейтингів між політичними силами невелика, тоді навіть 1—2% можуть стати вирішальними», —попереджає Міщенко.

Оптимізму додає те, що 52% респондентів усе ж рішуче налаштовані відхилити пропозицію щодо продажу голосу. Іще 29% опитаних відповіли, що подарунок чи матеріальна винагорода, швидше за все, не стане причиною для підтримки певної партії чи кандидата.

Демократія — це влада народу. Вибір — один із основних шляхів здійснення цієї влади. Спочатку ми власноруч віддаємо своє основоположне право, а потім щиро дивуємося, коли в нас відбирають усе інше.

Продаж голосу — це повна капітуляція, програш без бою. Обрання партій, котрі прийдуть до влади на найближчі 5 років — це відповідальний процес. Хотілося б нагадати, що легкість вибору нестерпна: додається обтяжливий процес застосування свого права мислити й виділяти найкраще для себе. Середньостатистичний виборець, мабуть, чекає, доки в представників з котроїсь партії виростуть роги, а в інших — крила. Тоді вибір стане зрозумілим і очевидним. На сторінках газет чи журналів, у теле- та радіопросторі громадянин перманентно шукає відповідь на запитання, що під час виборів набуває масштабів шекспірівського: «Хто є хто: де хороші, себто свої, й де погані, чужі?». Вибір ніколи не буває простим, особливо у світі, де спектр кольорів ширший за чорно-білий набір.

Найкращий шлях для обрання партії-фаворита на майбутніх виборчих перегонах — співставлення обіцянок та дій, нових гасел та політичного минулого кандидата. Також, не слід забувати, що за строкатими лозунгами та в міру вгодованими фігурами має бути реальна програма дій. Єдина порада, принцип, котрого варто дотримуватися усім: голосувати совістю. Голосуйте за будь-яку партію, але пам’ятайте, що краще обрати вудочку, ніж рибу. Надійний кращий інструмент розраховано на довготривалу гру й докладання зусиль — риба ж закінчиться швидко, але запах залишиться надовго.

ЦИТАТА «Дня»

Ірина ГЕРАЩЕНКО: «Вартість твого голосу — це твоя вартість»

«З одного боку, наше суспільство є прогресивнішим, ніж наші політики. А з другого, чи готове воно не брати гречку? Чи готове суспільство, яке ненавидить «тушок» і абсолютно справедливо говорить, що вони «продали» Україну за мільйон, зрозуміти, що хтось його продає за 3 грн — за банку згущеного молока і за гречку? Вартість твого голосу — це твоя вартість. Потрібно усвідомити власну відповідальність і підвищити почуття власної гідності. Потрібно усвідомити, що ця гречка — це подачка, що ти — особистість, тому не маєш за неї продаватися, — заявила народний депутат журналісту «Дня».