Звичайний лобізм
Ухвалений іще влітку й опублікований 10 жовтня закон "Про державне реґулювання імпорту сільгосппродукції", дехто з колеґ поквапився схарактеризувати як "популістський". Проте вшанувати цей документ таким високим званням (populus - народ) можна з таким самим правом, як і рішення випускати в обіг незабезпечені гроші чи видавати пільгові кредити, що призвели свого часу до гіперінфляції. Далеко більше підстав назвати закон "антинародним": встановлювані ним розміри мита означають, що більшість продовольчих товарів незабаром коштуватимуть у нас на 30-50% більше, ніж в інших країнах, тим паче, що на імпорт тих самих видів сільгосппродукції встановлено квоти в розмірі не більше (!) 10% від... торішнього виробництва!
ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО ДЛЯ "СИНЬОЇ ПТИЦІ"
Нема сумніву, потенційно Україна цілком спроможна забезпечити себе основними харчовими продуктами. Питання "лише" в цінах і якості. Тепер відповідь на нього зможе однозначно, в найгірших радянських традиціях, диктувати виробник: завдяки "державному реґулюванню імпорту" формально незалежні, а насправді зв'язані щонайтіснішою круговою порукою підприємства вітчизняного АПК сміливо, на заздрість іншим галузям, застосовуватимуть улюблений прийом монополістів - скорочуватимуть випуск продукції, водночас підвищуючи ціни або знижуючи якість, не боячися втратити ринок збуту.
Аби оцінити можливі наслідки закону для споживача, слід звернути увагу не лише на відсоткові ставки тарифів, а й на обмеження "знизу". Ось, здається, не найбільше мито - "20%, але не менше ніж 0,5 екю (приблизно 1 грн. - С.Д.) за 1 кг", установлене для оселедців і скумбрії. Практично така норма означає, що імпорт риби дешевшої 5 грн. за кілограм заборонено (на прилавку вона коштуватиме не менш як 8 грн.). Такі норми відтепер чинні й щодо "кондитерських виробів із цукру, які не містять какао" (30%, але не менше ніж 1 екю за 1 кг), "гомогенізовані суміші для дитячого й дієтичного харчування" (5%, але не менш як 0,5 екю за 1 кг) тощо. Крім того, позаяк квоти діють незалежно від якості й ціни продукту, дешеві товари подорожчають більше. Як і завжди, головного удару протекціонізм завдасть малозабезпеченим і людям із середніми прибутками.
Деякі інші країни також обмежують імпорт сільгосппродукції, проте це аж ніяк не означає, що вони роблять правильно: можливо, в їхніх економік вистачає здоров'я тягти баласт (хоча, звісно, не без шкоди для темпів росту), але наша під його вагою вже сьомий рік іде на дно. Чого варта лише загальновідома цифра радянських часів: 30 - 40% втрат на шляху від поля до прилавку! Нічого дивного, що такі горе-виробники не спроможні чесно конкурувати з імпортом. Типовий приклад такої нечесної конкуренції - огульні звинувачення імпортних продуктів у низькій якості й демпінґу. Якось не віриться, що "ніжки Буша" містять отрути більше, ніж вітчизняна "синя птиця". Тим паче не віриться, коли про переваги нашого товару говорять люди, що благословляли випуск радянської вареної ковбаси. Якщо продукт справді поганий - заборонімо його реалізацію, незалежно від походження. Коли якісь зарубіжні країни дотують експорт - розпочнімо проти їхньої продукції антидемпінґові процеси. Але ж "вітчизняного виробника" успішно тіснить навіть неорганізований імпорт, уже напевно ніким не дотований.
Утім, поки що нам самим треба готуватися до антидемпінґових процедур, запровадженню відплатних дискримінаційних обмежень і решти прийомів торговельної війни всього світу проти наших експортерів, передусім сільськогосподарських: навіть коли й має рацію п. Суслов, твердячи, що формально закон не суперечить уже прийнятим Україною міжнародним зобов'язанням, запровадження передбачених ним норм світ безсумнівно сприйме як недружній крок. Навіть гірше, наша сторона не зможе навіть обстояти свої законні права. П'ятивідсоткові ставки мита й широкі постійні нетарифні обмеження прямо суперечать правилам Всесвітньої торговельної організації (ВТО). Ми під ними поки що не встигли підписатися, але тепер така нагода нам може й не випасти: у солідну компанію забіяк не беруть. Отож із національними інтересами в царині економічної безпеки таке "державне реґулювання" явно не дружить. Одначе менталітет людей, звичних до біполярного світу й ідеології "ворожого оточення", спонукає їх іти всупереч вимогам "ворога" навіть на шкоду собі: "їм" не подобається, отже, наша свята справа - будь-що захистити інтереси рідного "виробника".
ТОРГОВЕЛЬНА ВІЙНА ПРОТИ ВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИКА
У результаті на справжніх виробників, особливо експортерів, чигає нова напасть: зростання цін на сільгосппродукцію вимагає адекватного підвищення зарплат, торговельна війна - гарячкового пошуку ринків збуту, а перегляд умов зовнішнього фінансування, що загрожує нам через ухвалення закону, може призвести до інфляції чи принаймні зростання відсоткових ставок. Особливо перепаде, хоч як це парадоксально, ефективним виробникам сільськогосподарської продукції. Вони збирають урожаї в 5 - 10 разів вищі від колгоспних і випускають товари значно дешевші й часто справді якісніші від привізних, отож їм "державне реґулювання імпорту" потрібне як зайцеві стоп-сигнал. Зате саме державний рекет, державна необов'язковість і державні податки в поєднанні з правовою незахищеністю (зокрема відсутністю приватної власності на землю) не дає розгорнутися по-справжньому, заваливши конкурентоспроможними продуктами Україну, а заразом ще дві-три такі самі країни. Аби налагодити справжнє виробництво, слід щоразу долати спротив тих, хто нині бездарно й неподільно владарює в цій царині нашої економіки. Приміром, підприємцям часто доводиться будувати "з нуля" нові переробні підприємства, тим часом як поряд стоять недовантажені й занурені в борги старі.
За нормальних умов майно банкрутів мало б недорого діставатися новим господарям. Та де там: на захист неспроможних виробників стає держава. Соломинки протекціонізму та субсидій, теж передбачених законом, покликані врятувати не саме виробництво (якщо воно економічно виправдане, святе місце порожнім не буде!), а його нинішніх керівників, яких справді терміново потрібно "захищати" - від заміни на тих, хто хоче й може робити справу. Водночас головна проблема аґропромислового сектора, як і української економіки загалом, полягає не в відсутності грошей і навіть не в технологічній відсталості: й те й інше - лише неминучий наслідок поганого управління. Головна боротьба розгортається між тими, хто сьогодні розпоряджається власністю неефективно, але нізащо не бажає з нею розлучитися, й тими, хто вже сьогодні довів свою здатність виробляти без лапок - новими підприємцями, малим і середнім бізнесом, кращою частиною директорів. Поки що, на жаль, перемагають виробники в лапках. І доки діятиме цей закон, на справжніх реформах в аґросекторі можна поставити хрест.
Дехто гадає, ніби протекціонізм може "за браком кращого" замінити створення нормальних умов для підприємництва. Але це - дорога в нікуди: піднімаючи бар'єри для імпорту і, відповідно, внутрішні ціни на нові й нові групи товарів, країна зрештою приходить до того, що нові й нові підприємства й галузі втрачають ринки через зниження купівельної спроможності національної валюти - і, природно, теж починають вимагати "захисту". Проте підняти конкурентоспроможність національної економіки таким шляхом неможливо: "захищений вітчизняний виробник" починає працювати тільки гірше. Цим шляхом пішли були Бразилія та Мексика - і, переконавшись, що він веде в глухий кут, повернули на вторований шлях вільного ринку. А в Україні ракова пухлина протекціонізму розростається повним ходом і дає метастази: намічаються такі заходи в легкій промисловості, не знято з порядку денного питання про підвищення й так величезних бар'єрів на шляху ввезення автомобілів, посилюється тиск на "човників"... І навіть гірше, вже окремі області намагаються "захищати свій ринок" - як 90-го року захищалися від "іногородніх" покупців.
"КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА"
Залишається головне питання: хто штовхає нашу країну до прірви й чому німують "здорові сили"? Одіозний закон ухвалено значною більшістю ВР, відтак накладене на нього Президентом вето (обґрунтування якого не лише недбало складено, а й сформульовано ніби зумисне задля того, аби роздратувати лжепопулістів і лжепатріотів) подолано 313 голосами! Причому підтримали закон навіть авторитетні депутати-економісти з репутацією ринковиків, які не можуть не знати, що економічно виправданим є захист лише такого виробника, який, коли й не одержує зиску (а наше сільське господарство залишається збитковим навіть із 3,5 млрд. грн. бюджетних дотацій), то бодай виробляє додану вартість. Об'єктивно її виміряти в даному разі важко через податкові пільги, але, враховуючи "ну дуже смішні" зарплати, ця величина навряд чи може бути позитивною за таких збитків. У перекладі на звичайну мову це означає, що розорення неефективних господарств об'єктивно вигідне суспільству, тим паче, що, як уже було сказано вище, воно розчищає місце для справжніх виробників.
Захист лжевиробника не виправданий навіть із політичних міркувань - очевидно, депутати забули, що заявляти свою думку на виборчих дільницях буде аж ніяк не "виробник". Так от, панове виборці, знайте: ваші депутати дружно проголосували за те, аби ви дорожче платили за погані харчі, а ваші гроші йшли до кишень крадіїв, невдах і нероб, яких чимало в нашому аґрарному секторі.
А втім, неймовірна одностайність депутатів свідчить не лише про економічну неграмотність більшості Верховної Ради, що вже стала притчею во язицех. Судячи з усього, як і передбачали політичні аналітики, наш парламент напередодні виборів справді перетворився на "кривеньку качечку": навіть "найпроґресивніші" депутати голосують самі й інших переконують не так з економічних міркувань, як із політиканських та кланових. Не обійшлося тут, напевне, й без емоцій - скидається, Леонід Кучма вже так "дістав" парламент своїми вето, що деякі народні обранці готові їх долати заради принципу. Хоча, можливо, і не варто дорікати більшості ВР в недалекоглядності: адже цілі бувають різні. Показати себе справжніми патріотами, які не піддаються тискові Президента й Заходу - непоганий політичний хід на тлі протекціоністської істерії, до якої доклали руку й уряд, і президентська адміністрація. А економічні наслідки можна завжди списати на той самий уряд. Але хто ж захистить від усіх цих "ігор" справжнього виробника?
