Якою має бути позиція України щодо переговорів

Дні 30-річного ювілею Будапештського меморандуму насичені інформаційними вкидами про необхідність закінчення війни шляхом перемовин.

Україна дотепер не має логічної, цілісної і перспективної позиції щодо переговорів з Росією та їхнього формату. Періодично з’являються різні плани, ідеї, формули, які часом протилежні – від «миру через переговори» до «жодних перемовин». Вони постійно змінюються відповідно до ситуації на фронті, політичних змін в державах-партнерах, кращого розуміння реалій, але їхніми спільними рисами є вперте небачення наших реальних міжнародно-правових козирів, небажання чи нездатність їх задіяти.

В результаті втрачаємо людей, території, час і єдність у суспільстві.

В умовах зміни президентів у США і прогнозованої ескалації підштовхування нас до переговорів з Москвою Україна невідкладно потребує цілісної стратегічної позиції щодо перемовин, базованої на розумінні реального характеру війни, максимальному використанні наявних в Україні ресурсів і взаємній відповідальності нас і наших партнерів.

Спробую викласти своє бачення контурів такої позиції.

Чому будь-які двосторонні переговори з РФ є неприйнятними

Росія належить до дійсно іншої цивілізації.  Попри  неодноразову зміну назви за час свого існування  (Московське царство, Російська імперія, СРСР, РФ)  Московія  у своїй основі, а саме у ментальності народу і в системі державного управління, залишається Ордою, яка запрограмована на безупинне розширення, яка створювалася для війни і без війни існувати не може.

В процесі своєї неупинної експансії нею апробовані і закріплені як необхідні для перемоги умови: брехня і віроломство.  Віроломство потрібне для забезпечення неочікуваності і раптовості нападу. Брехня для росіян в умовах постійної війни з усім навколишнім світом – це «не брехня, а воєнна хитрість».

Тому Росія ніколи не була і не є чесним та відповідальним переговорником. Своїми діями, тоном і поведінкою Москва і раніше, і зараз відверто демонструє презирство до партнерів та підписаних нею договорів,

"Оновлена" Путіном 2020-го року конституція Росії не визнає верховенства міжнародного права над внутрішнім законодавством. Тому Росія є недоговороспроможною державою не тільки де-факто, а вже й де-юре - тобто вона не тільки не несе, а й не може нести відповідальності за будь-яку підписану нею міжнародну угоду, якщо вона протирічить її законам чи внесеним в її конституцію абсурдним положенням типу «російського статусу» окупованих українських територій.

Далі. Головною ціллю Росії,  яка чітко і неодноразово була озвучена Путіном, є ліквідація України, як держави і українців, як етносу. Тому очевидно, що предметом переговорів  для Кремля може бути лише алгоритм цієї ліквідації: одномоментна загибель всього організму чи смерть, розтягнута в часі з поступовим відчленуванням його частин.

Навіщо ведуться переговори? Щоб з’ясувати  і звірити позиції сторін, співставити їх з можливостями своїми та іншої сторони і знайти компромісне – тобто прийнятне для обох - рішення і сумлінно виконувати його. Якщо сторони або хоч одна зі сторін не збираються виконувати договір – навіщо він потрібен, як і переговори, в результаті яких він укладений? Тому, перш ніж писати нові угоди з Росією треба подивитися на те, як вона виконувала і виконує вже підписані договори. Тому що договороспроможність – це здатність не тільки досягати угоди, а й виконувати взяті на себе зобов'язання. А підписання мирної угоди має дійсно приносити мир, а не ще більший кошмар, ніж війна.

Втім, згадаймо уроки історії.

У 1939-40 роках Радянський Союз висунув ультимативні вимоги Фінляндії і трьом країнам Балтії укласти з ним «угоди про взаємодопомогу», які начеб-то не заторкували сувернітету цих країн але надавали радянській стороні право на розміщення там військових баз.

Фінляндія відкинула вимоги Москви, розпочалася «Зимова війна», в результаті якої Фінляндія відстояла незалежність, загиблими фінська армія втратила приблизно 25 900 солдатів. Серед мирного населення загинуло приблизно 800–1 000 осіб. Таким чином, загальні втрати фінів склали близько 26 700–27 000 загиблих.

Литва, Латвія і Естонія прийняли вимоги, підписали угоди, але протягом кількох місяців були окуповані без жодного пострілу, відразу після чого почалися масові репресії, депортації, ув’язнення та розстріли, організовані радянськими органами. Загальна кількість загиблих унаслідок репресій у трьох країнах Балтії склала приблизно 200 000–250 000 осіб.

Цей та безліч інших прикладів, включаючи «мінські угоди», наочно свідчать про марність надій на можливість ефективних угод з Москвою, в те, що укладення миру з нею рятує життя.

Нове – це легковажно забуте старе

То що – нам зовсім відмовлятися від переговорів? Ні, ми просто маємо чітко і з наведеними вище аргументами пояснити нашим партнерам, що оскільки патологічна брехня і недоговороспроможність росіян знищують сенс двосторонніх переговорів - для завірення справжності домовленостей з Росією і неухильного їх виконання формат переговорів мусить бути тільки   багатостороннім, за участі  не лише України та РФ, а й Великої Британії та США. Чому саме такий формат?

Бо коли у нас є автоцивілка зі страховою компанією А - ми в разі настання страхового випадку звертаємося не до компаній Б, В, Г чи далі по списку до Я. Ми не бігаємо по інших страхових компаніях, бо розуміємо, що прийнятний для нас результат може бути лише в компанії А – саме з якою і була підписана угода і саме якій ми заплатили страховий внесок.

Таку угоду Україна підписала рівно 30 років тому, 5 грудня 1994 року, і називалася вона «Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», або Будапештський меморандум.  Цей договір став унікальним «полісом взаємного страхування», де кожен з учасників брав на себе зобов’язання: Україна віддавала ядерну зброю, а США, Велика Британія і РФ – гарантували ненапад на Україну, забезпечували її суверенітет і територіальну цілісність.

У пункті 6 Меморандуму зазначалося: «Україна,   Російська   Федерація,   Сполучене  Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені  Штати  Америки будуть  проводити  консультації  у  випадку  виникнення  ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань».

Тож США та Велика Британія нарешті мають забезпечити початок таких консультацій, які по факту стануть переговорами. Якщо Росія прогнозовано відповість відмовою брати участь у такому форматі, Захід має змусити її до цього перспективою тотального використання Заходом своєї головної нелетальної зброї — економічної, технологічної та фінансової переваги, запровадження всеосяжного економічного та енергетичного ембарго. Добре відомо, що жодна економічна та технологічна реконструкція Росії за всіх часів — від Петра Першого до Сталіна — не здійснювалася без допомоги та активної участі Заходу.

Чому формат має бути саме на основі БМ? Відповідь на це питання я наводив у статті більш ніж чотирирічної давнини https://zn.ua/ukr/international/plan-b-vid-slova-budapesht-346544_.html По-перше, тому що всі інші формати, як вже довів час — не є і не можуть бути дієвими, а лише створюють ілюзію «близького миру». По-друге, у Меморандумі чітко зазначене поле відповідальності і коло відповідальних. По-третє, основоположним принципом міжнародного права є pacta sunt servanda, або, як зазначено у ст.26 Віденської конвенції «Кожний чинний договір є обов’язковим для його учасників і має сумлінно виконуватися ними». По-четверте, оскільки це єдиний серед існуючих формат переговорів, метою якого, за визначенням, буде відновлення суверенітету України над всією поки що окупованою (анексованою, неконтрольованою Україною) територією. Оскільки в Меморандумі немає ні Донбасу, ні Криму, а є просто Україна у міжнародно визнаних кордонах. І по-п'яте, лише цей формат може забезпечити не лише мир і відновлення територіальної цілісності України, а й компенсацію її збитків за російський кошт.

Крім всього вищезазначеного, задіяння саме Будапештського меморандуму для відновлення суверенітету України на всій її території було одним із наріжних каменів передвиборчої програми В. Зеленського. Під час всенародного опитування 25.10.2020 р. три чверті українців підтримали право України на використання гарантій безпеки для відновлення її державного суверенітету і територіальної цілісності, визначених Будапештським меморандумом. У Стратегії зовнішньополітичної діяльності України, затвердженій Указом Президента України від 26.08.2021 р., зазначено, що «Україна продовжить співпрацю з державами-партнерами для того, щоб примусити Російську Федерацію повернутися до виконання положень Будапештського меморандуму та дотримуватися своїх зобов’язань».

30 років тому Київ для отримання гарантій безпеки заплатив немалий «страховий внесок» - вартість переданих Москві озброєнь складала більше 40 млрд долларів, суми зекономлених від нашого ядерного роззброєннч трьома «гарантами» коштів були на порядок вищими. Отже, свої зобов’язання за Меморандумом Україна чесно, у повному обсязі і в установлені терміни виконала. Те саме повинні зробити й інші його підписанти - Росія, США, Велика Британія.

Павло Жовніренко, голова Правління Центру Стратегічних Досліджень