«Ангел із крильцями»

«Крепкина (Калашникова) Вера Самойловна (СССР) легкая атлетика. Родилась 16 апреля 1933 года в Кировской обл. Одна из лучших спортсменок в беге и прыжках в длину 50-х — начала 60-х годов. Заслуженный мастер спорта. «Локомотив» (в 1950—1953 Вологда, в 1954—1965 Киев). Чемпионка Европы 1954 и 1958 в эстафетном беге 4 x 100 м. Серебряный призёр первенства Европы в 1958 в беге на 100 м (11.7). Восьмикратная чемпионка СССР в беге на 100, 200 м и в эстафетах 4 x 100, 4 x 200 м в 1952 — 1965. Рекордсменка мира на дистанции 100 м в 1958—1961(11,3)».

Це з довідника «Звёзды спорта» (Москва, «Физкультура и спорт», 1979, ст. 178).

Укладач Хавін Борис Наумович, в роботі над книгою брало участь ще 12 осіб. У ній є неточності, аби не сказати більше: народилася видатна спортсменка не 16 квітня 1933 р., а 15 квітня і по батькові її не Самойлівна, а Самуїлівна. І найбільш вражаюче — не вказано, що вона чемпіонка XVII Олімпіади 1960 р. в Римі і нагороджена орденом Леніна. Але головне: нелегка доля знаменитої спортсменки. Про неї й поговоримо.

Народилася Віра Калашникова голодного 1933 р. в Котельніче Кіровської обл. Окрім Віри, в сім’ї було ще 4 брати — два старших за неї і два молодших. Напівголодне дитинство. Батько пішов на війну і загинув. Мати сама піднімала дітей. Жили вкрай бідно. У школі Віра дуже любила фізкультуру, в бігу з нею ніхто не міг зрівнятися. У сьомому класі, 1949 р., Віра взяла участь в змаганнях з бігу у Вологді. Це були змагання залізничників Північної залізниці. Вона відстоювала честь депо, в якому працював її батько до війни. Бігла босоніж, та й форма була не зовсім спортивна (так бідно жили після війни). Віра прибігла першою, але перемогу їй не зарахували, оскільки вона додала собі рік і виступала під іншим прізвищем.

На цих змаганнях Віру помітила тренер Валентина Дорогова і запропонувала їй вступати до Вологодського залізничного технікуму і займатися в дитячо-юнацькій спортивній школі. Заняття спортом і навчання в технікумі проходили успішно. У 1951 р. Віру прийняли в збірну СРСР. На першості СРСР у Мінську у фіналі вона посіла четверте місце. Тут сталася дуже важлива для Віри подія — вона познайомилася з Михайлом Степановичем Крепкіним. Михайло (1921 року народження), учасник Великої Вітчизняної війни, був двічі поранений, другий раз у голову. Після війни він служив у Німеччині. У відпустку приїхав до Мінська до сестри. До війни Михайло займався спортом, а після поранення спорт був йому протипоказаний. Будучи великим шанувальником спорту, Михайло пішов на стадіон подивитися змагання і там познайомився з Вірою Калашниковою. Обмінялися адресами. Михайло виїхав до Німеччини продовжувати військову службу. Два роки вони переписувалися. У 1953 р. Михайло Крепкін і Віра Калашникова одружилися. Віра стала Крепкіною. Розписалися вони в Москві. Вранці Михайло відлетів до Німеччини служити, а Віра виїхала на всесоюзний збір. Прожили вони разом у мирі та злагоді 55 років.

У 1953 р. Віра Крепкіна закінчила технікум. Михайло Степанович у чині підполковника пішов у відставку. Вони переїхали до Києва. Михайлу Крепкіну, як учасникові війни, дали кімнату в комунальній квартирі на вулиці Саксаганського. Віра продовжувала займатися спортом, перемагаючи на змаганнях і встановлюючи нові рекорди.

У 50-ті роки Віра Крепкіна перемагала на чемпіонатах СРСР, Європи, завоювала золоті медалі, встановлювала рекорди. Успішно займаючись спортом, вона вчилася в Київському інституті фізкультури, який закінчила 1961 р.

У 1958 р. Віра Крепкіна добре виступила на матчі легкоатлетів СРСР — США у Філадельфії. Вона перша зі спортсменок почала поєднувати біг і стрибки в довжину. Цим матчам тоді надавалося не менше значення, ніж Олімпійським іграм. У самому розпалі між СРСР і США була холодна війна. Тому для СРСР у цьому матчі перемога мала дуже велике значення. Стрибок у довжину Віри Крепкіної став вирішальним у цих змаганнях. Радянські спортсмени отримали перемогу.

У 1958 році Віру Крепкіну нагородили медаллю «За трудову доблесть».

Наближалася XVII Олімпіада 1960 р. у Римі. Віру Крепкіну не хотіли брати до Риму. Річ у тім, що вона у Філадельфії заразилася жовтухою і перенесла хворобу Боткіна. У норму входила завдяки чоловікові. До літа 1960 р. Віра досягла колишніх результатів. Але старший тренер олімпійської збірної Леонід Хоменков не хотів брати її до Риму. Голова Держкомспорту СРСР Микола Романов особисто наполіг, аби Крепкіну взяли на змагання. Віру включили як запасну.

Під час XVII Олімпіади в Римі спека сягала 45 градусів, і в таких складних умовах доводилося виступати спортсменам. 31 серпня 1960 р. на Римському олімпійському стадіоні «Форо Італіко» сталося диво. Віра Крепкіна стрибнула на 6 метрів 37 сантиметрів, перемігши більш досвідчених спортсменок зі стрибків у довжину — чемпіонку Олімпіади 1956 р. Ельжбету Кшесиньську з Польщі і світову рекордсменку Хільдрун Клаус з НДР і ще 27 учасниць Олімпійських ігор.

Зріст Віри 159 см і виступала вона під номером 159. За її зріст Віру називали «Російським колобком». Весь стадіон аплодував Вірі. Це був новий олімпійський рекорд. Ніхто в світі до Віри Крепкіної і після неї не стрибав у довжину з таким результатом при такому зрості. Це була перша золота медаль збірної СРСР. Перемога Крепкіної стала однією з головних сенсацій змагань легкоатлетів Олімпіади в Римі.

Репортаж вів відомий письменник Джанні Родарі. Він назвав Віру Крепкіну «ангелом з крильцями».

В естафеті 4 x 100 в Римі Віра Крепкіна посіла 4-те місце. За видатні спортивні досягнення 1960 р. Віра Крепкіна була нагороджена орденом Леніна. Таку високу нагороду (найвищу в СРСР) мало небагато спортсменів.

За золоту медаль Олімпіади тоді платили 15 тис. крб.

Римська Олімпіада закінчилася блискучою перемогою радянських спортсменів, які завоювали першість в неофіційному командному заліку. Додому наші спортсмени привезли 103 медалі — 43 золотих, 29 срібних, 31 бронзову. Радянські спортсмени були першими у змаганнях з академічного веслування, класичної боротьби, гімнастики, веслування на байдарках і каное, легкої атлетики, стрільби, важкої атлетики, фехтування.

Восени 1960 р. начальник Південно-Західної залізниці, легендарний машиніст паровоза у 30-х роках Петро Федорович Кривоніс вручив Вірі Крепкіній ордер на двокімнатну квартиру, у якій вона живе до сьогодні.

На багатьох стадіонах світу виступала Віра Самуїлівна, встановлюючи нові рекорди. Їй не властиве було накопичення. Не секрет, що в ті роки при дефіциті всього в СРСР багато відомих і майже невідомих спортсменів і їхні тренери займалися скупкою-продажем імпортних товарів. Чоловік їй суворо наказував: «Жодних магазинів, привезеш декілька сувенірів на пам’ять — і досить, нам цього зарубіжного барахла не треба — його з собою в могилу не візьмеш».

Ніде, ні за яких обставин не вживала Віра Крепкіна допінги. Віра Крепкіна з чоловіком прожили життя гідно, ні дачі, ні машини у них не було. Вони завжди довіряли один одному. Впродовж всієї спортивної кар’єри Віра відчувала величезну підтримку чоловіка.

Зі своїм спортивним начальством Віра Самуїлівна поводилася принципово, не догоджала йому на відміну від багатьох спортсменів. І тому її інколи не включали в списки учасників змагань, замінюючи «своїми» спортсменами. Так було з Олімпіадою в Римі 1960 р. Але голова Держкомспорту СРСР Микола Романов добре ставився до Крепкіної і часто своєю вказівкою включав її в списки і вірив їй, що вона не підведе команду.

До складу збірної СРСР Віра Самуїлівна Крепкіна входила до 1965 р.

Після відходу з великого спорту Віру Крепкіну запросили в ЦК КПУ як члена КПРС і запропонували хорошу роботу тренера у спортивному комітеті, готувати чемпіонів. Але вона відмовилася. Разом з чоловіком вирішила, що піде працювати дитячим тренером дитячо-юнацької спортивної школи ДСТ «Локомотив». Ця ДЮСШ знаходилася на стадіоні «Локомотив» у Києві. Сюди і приїжджали електричкою вихованці сирітського інтернату з Бучі, що біля Києва, і займалися під керівництвом Віри Самуїлівни.

Крепкіна пам’ятала, з якої убогості вона вийшла, що їй допомогли хороші люди піднятися до таких спортивних висот, і вважала своїм обов’язком допомогти знедоленим дітям вийти в люди. Тридцять років вона пропрацювала дитячим тренером в ДЮСШ рідного їй товариства «Локомотив». Багато знайомих і друзів просто дивувалися з її такого вчинку. Але вона була задоволена своєю роботою, допомагала знедоленим дітям. Велику допомогу надавав Михайло Степанович. Він часто ходив у високі кабінети, просив допомогти інтернату в Бучі і досягав успіхів, хоча і з труднощами. Завдяки його зусиллям для дітей на стадіоні «Локомотив» був побудований плавальний басейн.

Багатьом вихованцям інтернату Михайло Степанович допоміг вступити до інститутів, влаштовував на роботу. Дуже часто вихованці інтернату збиралися на квартирі у Крепкіних, відзначали дні народження, свята, залишалися ночувати — доводилося спати і на підлозі.

Допомагав Вірі Самуїлівні і син Андрій. Він закінчив Київський інститут фізкультури і в інтернаті влаштовував усілякі спортивні змагання.

Про роботу Віри Крепкіної в інтернаті та її чоловіка київський режисер Міндзянов 1987 р. зняв документальний фільм «Не закривайте ваші двері». Пісню з такою назвою склали вихованці інтернату, підібрали музику. У 80-ті роки XX ст. фільм демонструвався на екранах країни. Потім режисер виїхав до Москви. І фільм не демонструють. А шкода. Якби його зараз показали, багато хто б замислився про життя, про ті цінності, яких дотримувалася родина Крепкіних. Але зараз, на жаль, у більшості інші цінності, жага до збагачення. У спорткомітету має бути цей фільм, то чому б його не показати по телевізору?

У великому спорті олімпійська чемпіонка Віра Крепкіна була 16 років, багато виступала, тренувалася, і це позначилося на її суглобах. Фактично спорт відняв у неї здоров’я. Багато років вона навіть на милицях насилу пересувалася. Віру Самуїлівну оглянула в Москві знаменитий спортивний хірург, її подруга Зоя Сергіївна Миронова і сказала, що треба ставити штучні тазостегнові суглоби, порадила хорошого хірурга у Києві, свого учня Миколу Тернового.

Штучні суглоби коштували 5 тис. доларів. Таких грошей у олімпійської чемпіонки, гордості радянського спорту Віри Самуїлівни Крепкіної не було. Не знайшлося 5 тис. доларів у Національному олімпійському комітеті й у всій Україні. Вихованці Віри Крепкіної написали листа до Міжнародного олімпійського комітету особисто президентові МОК Хуану Антоніо Самаранчу. На спеціальному засіданні МОК під головуванням Самаранча була виділена сума 5 тис. доларів і переведена до України для Віри Крепкіної. Операцію з заміни тазостегнових суглобів на штучні провів хірург Микола Терновий 2001 р. у 12-ій міській лікарні. Михайло Степанович дуже хвилювався і переживав за дружину. Після операції він доглядав свою Віру, але незабаром з ним стався інсульт. Його паралізувало, віднялася мова, він повністю осліп, нікого не впізнавав. У такому жахливому стані Михайло Степанович перебував 7 років. Віра Самуїлівна, перебуваючи в інвалідному візку, доглядала хворого чоловіка. Допомагав батьку й матері син Андрій. У 2008 р. Михайло Степанович помер, а наприкінці 2011 р. помер і син Андрій.

Віра Самуїлівна поступово навчилася ходити. Зараз вона щодня робить прогулянку з паличкою у дворі, дякує Богові, що вижила після такої складної операції. Допомагає Вірі Самуїлівні онучка Катя (донька Андрія), приходить до бабусі кілька разів на тиждень.

Життям Віра Самуїлівна задоволена, образи ні на кого не тримає. Вона прожила його гідно, після великого спорту займалася улюбленою справою — виховувала важких дітей, виводила їх у люди, залучала до спорту. Віра Самуїлівна говорить: «Бачити, як виправляється дитина, як відтає її серце — це ні з чим не порівняти, навіть олімпійська медаль у порівнянні з цим — така дрібниця».