«Аргумент на користь Розуму»

Напередодні Нового року «День» відзначив людей, які з власної позиції і доброї волі «робили все задля того, щоб світ навколо не деградував». Редакція вже вдруге визначила Людину Року. 2010-го ним став журналіст-мандрівник Микола Хрієнко. (Нагадаємо, у 2009 році ми цим званням ми нагородили реставратора, який десять років працював над поверненням до життя Холмської ікони Божої Матері Анатолія Квасюка). Також напередодні Нового року ми подарували символічні корони від «Дня» за найбільш помітні, на нашу думку, вчинки та діяльність. Деякі «короновані» «Днем» особистості відгукнулися на нашу ідею і розповіли про свої емоції та враження від такої відзнаки.

«ПРИКЛАВ ДО СЕБЕ — НІБИТО ВИХОДИТЬ»

Микола ХРІЄНКО, журналіст, автор і виконавець проекту «Українці за Уралом», Людина Року за версією газети «День»:

— Для мене рішення газети «День» визнати мене Людиною Року було несподіваним. Це дуже висока відзнака. І я не відразу зрозумів, чому саме мене обрано (хоча відмовлятися від нагороди не збирався — це було б нелогічно). Але потім я прочитав останні два абзаци колонки головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, де було викладено критерії, якими керується газета, обираючи гідних цього звання. Приклав до себе — нібито виходить.

Але я сприйняв це, перш за все, як аванс на мою майбутню роботу. Такі високі відзнаки не дають права просто отримати їх і покласти на полицю. Звісно, я зробив чимало. Але саме критерії культурологічного спрямування з усіх професій зупинили вибір редакції саме на моїй особі — не на міліціонері, який, ризикуючи життям, затримує злочинців, не на інженері, не на лікарі, а на журналісті.

Скажу так: тільки якщо я виконаю ще один проект — «Українці у Середній Азії» — буду переконаний, що отримав це звання не випадково.

До речі, мені надійшло чимало вітань з приводу отримання відзнаки. Привітали мене моя дружина Тамара, сини Андрій та Сергій. Коли вдома визнають, розділяють радість — це дуже приємно. Зателефонували журналісти з міста Кисловодська Кіровоградської області, де я починав друкуватися в районній газеті «Наддніпрянська правда», і привітали з цим званням. Вітали однокурсники (дзвінків сім було). Також вітали мої друзі, з якими я ходив у походи і просто маю дружні стосунки, герої моїх публікацій, зокрема по Чорнобилю, Колимі, Чукотці. І також привітала головний редактор журналу «Журналіст України» Віра Миколаївна Черних.

«ДЯКУЄМО ЛЮДЯМ ЗА ТОЙ ДУХ ВІЛЬНОЇ І НЕБАЙДУЖОЇ ЛЮДИНИ, ЩО СТОЇТЬ ЗА ВИЗНАННЯМ»

Лілія ЄМЕЛЬЯНЕНКО, засновник Міського незалежного об’єднання міні-притулків:

— Що означає ця нагорода для автора рубрики «Хочу додому»? Що означає ця нагорода для всіх тих людей, які стоять за долею кожної врятованої і прилаштованої тварини, за кожним рядком у статті, за кожним зверненням?

Якщо написати, що визнання у вигляді нагороди для нас безцінне, прозвучить якось банально. Хоча насправді це так. Скажіть, як оцінити те, що за минулий рік нам вдалося за допомогою видання прилаштувати десятки колись кинутих, хворих тварин у добрі сім’ї? Як оцінити те, що сотні читачів тепер уже ніколи не пройдуть повз безмовне горе тварини? Як висловити нашу гордість від того, що багато українців відчувають відповідальність за завтрашнє гуманне суспільство, в якому житимуть їхні діти. Не держава, ні, а ми — прості люди, читачі таких рубрик несемо відповідальність за свій вибір майбутнього.

Як усе це оцінити і висловити? Напевно, саме ця нагорода і є найвагомішим аргументом на користь того, що Людина розумна, а значить, від неї залежить, як їй жити. Ми віримо в те, що читачі нашої рубрики — світлі люди, і що вони змінюють наше життя на краще. І якщо цю нагороду присудили нашій рубриці, значить, і читачі вірять в нас. А з вірою можна зрушити гори байдужості й розігнати хмари нерозуміння.

Ми справді дуже вдячні за цю нагороду! Ми вдячні за увагу редакції до великих проблем наших маленьких друзів — без вашої рубрики достукатися до людей нам було б набагато складніше. І ми дякуємо людям за той дух вільної та небайдужої Людини, яка стоїть за визнанням нашого читача!

«ДЯКУЮ»

Олег КОХАН, продюсер:

— Частенько наше уявлення про українську культуру обмежується лише особами, які мігрують з глянцю в глянець. Мені хочеться, щоб ми вийшли з цього замкненого кола, щоб і Україна, і світ узнали людей, які творять справжнє мистецтво і які якраз і визначають розвиток сучасної української культури. Знайти і підтримати їх — моє завдання як продюсера. І я вдячний, що «День» настільки високо оцінив мої професійні зусилля. Це особливо приємно, оскільки «День» займається, власне, тим же: розшукує і розповідає (а значить — підтримує) про цікавих, талановитих, унікальних людей, незалежно від того, хто це: обдароване дитя, бізнесмен чи митець. За що — дякую!