Арсенал духовної зброї — від «Дня» і «Мистецького Арсеналу»
На наших очах відбуваються неймовірні (принаймні для України) речі. Незбагненний, ба навіть до кінця не осмислений (і не освоєний) простір «Мистецького Арсеналу» в поєднанні з газетою «День», яка нещодавно святкувала своє юнацьке п’ятнадцятиріччя, увійшов, висловлюючись мовою фізики, у резонанс. Із технічного погляду таке явище відбувається тоді, коли одна хвиля процесу, накладаючись на іншу, може взаємознищуватися, а може, навпаки, створювати різко збільшуваний ефект (як у нашому випадку). Наразі це — інтелектуальний резонанс.
Декілька років тому «Мистецький Арсенал» було офіційно відкрито, хоч паралельно проводили (і понині проводять) реставраційно-будівельні роботи. Але найголовніше те, що об’єкт під назвою «Мистецький Арсенал» є, і сьогодні він уже перейшов точку неповернення. Наразі можна із певністю стверджувати, що він — відбувся. Треба зазначити, що сама аура його приміщень одразу ж навіює відчуття піднесеності, незбагненного простору, перспективи, висоти і глибини польоту думки й зору. Одразу відчувається справді якась софійність (за С. Б. Кримським), переконлива солідна мудрість. Виникає враження, що ти — в храмі... Ці склепіння у вигляді чотирилисників, які підносяться вгору, викладені з древньої цегли, якнайкраще пасують для перетворення і втілення в життя дерзновенної ідеї військового монстра в сучасну перлину мистецького життя України, навіть більше — у перлину світового рівня.
Із моменту відкриття «Мистецького Арсеналу» стали регулярними різноманітні мистецькі заходи — презентації, скульптурно-архітектурні салони тощо.
Звичайно, призначення директором «Мистецького Арсеналу» Наталії Заболотної (у недалекому минулому — директорки Українського дому) дало потужний поштовх, вивело його на новий рівень відкриття мистецтва України взагалі й сучасного зокрема та влиття його в потужність струмінь європейського сучасного арту. Прекрасний мистецький менеджер, суперенергійна у справі надання «Мистецькому Арсеналові» справді світового звучання, котрий немовби чекав на прихід цього згустку позитивної енергії для створення історичного й сучасного мистецького іміджу України.
На певному етапі становлення «Мистецького Арсеналу» як мистецького центру України, цієї, так би мовити, сольної партії, потужно долучився «День», який за свою п’ятнадцятирічну каденцію встиг чимало зробити практично на тій же історично-інтелектуальній ниві, що й «Мистецький Арсенал». Це передусім видання книжок із серії «Україна Incognita», «Екстракт 150», «Екстракт + 200», 13 щорічних фотовиставок і особливо остання книжка «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди». Сьогодні «День» — видання, яке позиціонує себе як таке, що постійно відкриває своєму читачеві справді невідомі сторінки історії України, мистецтва, фактично визволяє з полону незаслуженого забуття славетні імена наших співвітчизників і цим наближує нас до Європи, із якої українців насильно після Полтавської битви 1709 року потужно ізолювала Росія.
Один із читачів «Дня» слушно сказав: «Той, хто сьогодні читає «День», буде в курсі всіх сучасних подій». Тож, на мій погляд, єднання «Мистецького Арсеналу» і «Дня» було просто передбачуваним.
Дев’ятого квітня цього року в приміщенні «Мистецького Арсеналу» відбулася презентація книжки Івана Дзюби «Є поети для епох» про нашу видатну поетесу (за влучним висловом — еталон совісті й порядності) — Ліну Костенко. Модератором презентації була головний редактор «Дня» Лариса Івшина, ведучим — Станіслав Цеголко (ведучий «5 каналу»). Як на мене, захід вийшов далеко за межі презентації як такої. Це було потужне єднання невгасимої енергії шістдесятників — Ліни Костенко й Івана Дзюби — із сучасною українською елітою, адже за столом президії сиділи: Л. Костенко, О. Пахльовська, В. Панченко, І. Лосєв, С. Тримбач, В. Портніков, С. Грабовський, Л. Івшина. А в переповненій залі фактично був цвіт інтелектуальних сил України. Як на мене, відбувся такий собі незапланований з’їзд партії «Дня». Головний прохід «Мистецького Арсеналу» був вщерть заповнений глядачами, які аплодували стоячи, зустрічаючи Ліну Костенко. Ця презентація лише вкотре підкреслила невгамовне тяжіння українців до прекрасного, бажання бачити свою країну вільною і таки подолати «синдром завіси», яким нас штучно відгородили від цивілізованого світу кілька століть тому.
На мою думку, ці дві непересічні жінки — Лариса Івшина і Наталя Заболотна — своєю активною діяльністю сьогодні здатні вивести нарешті Україну зі стану летаргійного сну, скиглення, посипання голови попелом і підняти наше мислення до рівня демократичних вимог сучасності.
Потужний тандем «Мистецького Арсеналу» і «Дня» наразі здатен переломити світове уявлення про Україну як окраїну Росії й утвердити Європу в думці, що ми є (і були) її дієвою частиною з потужною власною історією й ідентичністю. Підтвердженням цього є нове досягнення «Мистецького Арсеналу» — проведення міжнародного бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2012. Це справді подія світового рівня, здатна нарешті вирвати Україну з лабетів примітивного провінціалізму й хуторянства, показати її модерність у сучасному вимірі. Упевнений, бієнале остаточно переконає світ (а головне — самих громадян України), що «Мистецький Арсенал» — сучасний музей.
У потоці повсякденних подій і клопотів ми й не помітили непересічної події, що відбулася на наших очах, — сьогодні «Мистецький Арсенал» і газета «День» знайшли «спільну смислову мову» (за влучним висловом Лариси Івшиної). Наразі вони по-різному роблять те, що погано вдається різним чиновникам, — відкривають Україну світові через мистецтво й медіа і цим реально, а не декларативно наближають її до Європи, демократичних цінностей. Сьогодні «Мистецький Арсенал» і «День» на наших очах справді перетворилися на Арсенал духовної зброї, з допомогою якої Україна самостверджується у світі як держава й повертає віру у власні сили.
