Чому так відбувається?

Буквально тиждень тому в рамках чергового круглого столу ми ознайомилися з есеєм Юрія Шевельова «Москва, Маросейка». Ми роздумували над тим, чому часом нам говорять, що в нас немає достойних представників наукової еліти, яку б поважали в міжнародних університетах. Насправді це не так. Таки є! Юрій Шевельов — науковець міжнародного рівня, визнаний сьогодні почесним доктором найвідоміших університетів Канади та Швеції. Його праця про розвиток української фонології стала свідченням історичної тяглості української мови, виокремлюючи її поза поняття «великороссийского наречия». У зв’язку з останніми подіями в Харкові, зокрема варварським знищенням меморіальної дошки, присвяченої Юрію Шевельову, спостерігаємо парадокс. У Харкові, який не тільки за часів Шевельова, а й століттями раніше вважався інтелектуально-культурною столицею України, на рідній вулиці науковця й публіциста нахабно знищують не лише пам’ять про нього, цим вчинком нівелюють повагу до всього українського. Чому так відбувається? Чи винна в цьому лише влада Харкова? А може, ми також причетні? Своїми роздумами з цього приводу діляться учасники Дискусійного клубу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка.

ШЕВЕЛЬОВА НЕ ВІЗЬМУТЬ НІ ЛОМ, НІ СОКИРА

Галина САФРОНЬЄВА, випускниця факультету журналістики, учасниця Дискусійного клубу:

— В історії з пам’ятною дошкою Юрію Шевельову найбільше вразила реакція міської влади на варварське знищення пам’ятки. Мер Харкова Геннадій Кернес стверджує, що жоден представник органів місцевого самоврядування не брав участі в демонтуванні дошки, а сам Кернес дізнався про це вже постфактум, коли прочитав новину на своєму телефоні. За версією влади, невідомі особи кувалдою розбили дошку та забрали її із собою. Але тут виникає ще одне «але»: міліція досі шукає винуватців інциденту, розпитує свідків і проводить перевірку за фактом участі в демонтажі невідомих осіб. Складається враження, що правоохоронці вдають, що шукають. Адже через годину після того, як було знищено дошку, в Інтернеті з’явилося п’ятихвилинне відео, на якому чітко видно, хто і яким чином її розбивав. Упевнена, що за весь цей час, поки її демонтували (а це тривало не п’ять і не десять хвилин, судячи зі старань невідомих), до будинку на Сумській, 17 могли підійти не один-двоє, а цілий наряд міліціонерів, тим паче, що такий варварський перебіг подій можна було передбачити. Але ніхто не підійшов.

Прикро, коли бачу, як після ударів сокирою по дошці летять іскри. Як відламується один шмат, за ним — другий, третій...Так само й відвалюється в українців частина своєї історії, яку чиновники вміло паралізували фразами «поплічник фашизму», «німецький соратник» чи «колабораціоніст». Історії, винуватцями якої є ми самі, адже не змогли зупинити варварського свавілля та не зберегли меморіальну дошку славістові, професору Гарвардського та Колумбійського університетів, почесному доктору Харківського університету й Могилянки, президентові Української вільної академії наук у США, академікові НАН України Юрієві Шевельову. Але впевнена: ані лом, ані сокира не здатні знищити нашу незламну любов і повагу до великого українця, який, певно, й подумати не міг, наскільки чужим і байдужим виявиться його рідний Харків.

«ЦЯ» НОВИНА

 Ярослав НАЗАР, співкоординатор Дискусійного клубу:

— Про те, що «це» таки станеться, я, на жаль, сумнівів не мав. Коли інтереси губернатора й мера збігаються щодо певного питання (а у випадку з Харковом це — аксіома), то можна з легкістю передбачити майбутнє. Гадаю, на Харківщині немає проблем із пророкуванням. «колЄги» при владі в цьому регіоні щодень дарують людям такий дар. Пересічний харків’янин, як на мене, з легкістю зможе сказати, як закінчиться та чи інша справа, розпочата «давніми друзями».

Коли «цю» новину вилили в медіа-простір, я помітив, що «юзери» Інтернету не надто активно почали реагувати на подію. Ще більше мене здивував той факт, що інформація про можливість такого рішення в Харкові вже витала в медіа-хмарах. Насправді ця ситуація певною мірою характеризує наше суспільство. Звісно, узагальнювати не варто, але більшість — так точно. Мені просто цікаво, куди поховалися такі активні «фейсбукопатріоти»?

Тепер — до наших вельмишановних героїв дійства. Їхня риторика примітивна й прямолінійна. Юрій Шевельов — фашист. От і все, ярлик почепили — й до побачення. Надалі було розіграно вже таку «класичну комбінацію» з прийняттями відповідних рішень. Що цікаво? Пан Кернес, опісля публічного «вбивства» псевдо-«тітушко»-комунальниками меморіальної дошки, почав відхрещуватися, перкладати вину на опозицію, стверджуючи, що це їхня провокація.

Така риторика від завжди впевненого в собі та своїй силі пана Кернеса, який має владу «умножить на ноль», звучить дивно. Та цього не скажеш про його «колЄгу» пана Добкіна, котрий у своєму твіттері зі швидкістю спринтера «твітнув» про «фашистських посібників» і «фашистських мерзотників». Щодо фашизмоістерії цих персонажів говорити не варто. Якщо набрати в пошуковій стрічці Google прізвище Добкін чи Кернес, то одразу буде новина з прив’язкою «фашизм» (парадоксально, чи не так?). Щоб не переходити на особистості й звинувачувати чи повчати в чомусь вже поважних, успішних, чоловікові з достатнім життєвим досвідом, скажу лише таке. Усі ми добре пригадуємо, як записували відеоролик Михайла Добкіна. Тоді пан мер і губернатор показали свій феноменальний рівень ерудиції, а головне — обізнаності в справі жестикуляцій, виразу обличчя та написання текстів. Гадаю, це красномовний факт.

Ідемо далі. У одному з нечисленних коментарів прочитав, що вони діють на замовлення Росії, виконують їхню волю, створюють провокації перед самітом у Вільнюсі. Як і будь-яка точка зору, ця теж має право на існування. Проте хочу навести простий факт, який стосується футболу, але дорогий читач здогадається, до чого я веду. Так-от, при UEFA діє організація FARE — мережа «Футбол проти расизму», — і вона постійно моніторить українські футбольні матчі. Нещодавно вони опублікували свій звіт із матчу збірних України та Сан-Марино, в якому йшлося про те, що вболівальники у Львові використовували фашистську символіку. Ця організація трактує все, що має відношення до ОУН-УПА, як прояв фашизму. Європейська організація! Так, це абсурд, але такими темпами можна дійти до того, що «навіть вишиванку трактуватимуть як прояв фашизму», не витримав Євген Карась.

Припущень можна створити безліч, межею є лише уява, тому варто не звертатися до «вищих» матерій, коли обговорюємо «цю» подію. На завершення скажу, що маю надію. Маю надію, що ще за мого життя в цій країні люди розпочнуть поважати своїх героїв, і «цих» подій не буде.