Чому українці не мають власної держави?
Кожного разу, як тільки створюються умови для визволення, ми, у своїй більшості, замість активної участі в будівництві та змiцненні своєї держави, підтримки свого керівництва, дотримуємося принципу «моя хата скраю, я нічого не знаю» і спокійно спостерігаємо, як наші недруги паплюжать українське державне керівництво і встановлюють над українськими землями свою владу. Ми ніяк не усвідомимо до кінця трагічний для нас наслідок цих помилок, ніяк не усвідомимо, що без власної національної держави будемо вічними рабами на власній же землі, будемо вічно жити в злиднях, прислуговувати своїм гнобителям, аж поки не загинемо вже остаточно як нація.
Ось і сьогодні, коли доля вже вкотре усміхнулася нам, коли, в величезних муках, вдалось створити в Україні хоча й ще далеко не українську, але вже свою незалежну, визнану світом державу, серед нас знову знайшлися такі, хто разом з імперськими нащадками та їхніми комуно-соціалістичними союзниками розвалюють нашу державу, паплюжать її керівництво, Президента та уряд, ганьблять Україну перед усім світом. А ми, українці, спокійно спостерігаємо, нібито й не розуміємо, що все це, організоване немовби проти Президента та уряду, фактично спрямоване на захоплення державної влади, на позбавлення України державної незалежності.
Усе це й складає переконливу та красномовну відповідь на запитання — чому ми, українці, не маємо власної держави? Безумовно, цікавим і важливим для нас є також питання — а чому ми стали такими, що роз'єднало нас і прищепило нам таку ментальність?
Але зупинятися на цьому зараз немає сенсу, тому що воно достатньо розкрите в багатьох томах величезної кількості наукових праць. Сьогодні, на мою думку, для нас, українців, якщо ми хочемо зберегти наш древній рід і политу кров'ю та потом мільйонів наших синів і дочок Батьківщину, важливо знати свої безпосередні помилки та рішуче позбавлятися їх, як і прищепленої нам чужорідної ментальності.
Ми мусимо нарешті усвідомити, що без власної держави на своїй землі наш рід очікує тільки небуття. Одночасно потрібно врешті-решт зрозуміти, що для того, аби обране нами керівництво держави (бодай ще тільки формально своєї, але вже своєї, не московської) сумлінно служило нам, захищало наші інтереси та змiцнювало незалежність, потрібно його поважати, допомагати йому будувати нашу державу, робити її дійсно українською, застерігати від помилок, а не кричати «Геть!..»
Час зрозуміти, що такими діями ми руйнуємо свою державу, знищуємо самих себе. Врешті-решт час усвідомити, що неповага, паплюження, обливання брудом перед усім світом своєї держави, її керівництва викликає неповагу з боку інших народів до нас самих, українців, створює оту «меншовартість».
Одним словом, час згадати, що ми — українці, великий, древній, гордий народ і маємо природне право мати на своїй землі власну, незалежну державу, бути вільними господарями цієї землі, як і всі вільні народи світу, і не повинні терпіти імперське нахабство та панування над собою. Час рішуче заявити всьому світові, що віднині ми будемо поважати і з радістю приймати у свою сім'ю всіх, хто не посягає на українську незалежність, не домагається загарбання наших земель, і жорстко відповідати тим, хто намагається панувати над нами.
І щоб не втратити й теперішню можливість звільнення себе та своєї землі від віковічної неволі та пограбування, час оговтатись, скинути полуду з очей, об'єднати свої зусилля й активно підтримати керівництво держави в його діяльності з утвердження незалежності України, допомогти йому очиститись від злочинців, відвертих ворогів українського народу. А також, одночасно, назавжди не тільки відмовитися від підтримки антидержавних, антиукраїнських виступів, а й усіляко перешкоджати організації таких.
Можливо, дехто скаже, що все написане тут є узагальненням, і нічого не сказано конкретно: кого підтримувати чи не підтримувати, кого арештовувати, а кого нагороджувати. Відповім коротко — загальні явища потрібно аналізувати й висвітлювати взагалі, окремі випадки потрібно узагальнювати, щоб усвідомити, що ховається за кожним з них. А хто чого вартий, повинен вирішувати суд.
Хочеться сподiватись, що не всіх українців остаточно покинув здоровий глузд, що не втратимо ми свою державу й цього разу, не віддамо на подальшу наругу любителям чужого свою священну землю — Україну.
Дай-то, Господи!
