Чорноморський Флот заплямував Андріївський прапор
4 березня 2014 року я прийшов до воріт штабу Військово-морських Сил України по вул. Соловйова в місті Севастополі. Там стояли, оточивши військовий об’єкт, російські солдати із закритими обличчями — в Балаклаві зі зброєю без розпізнавальних знаків і люди підтримки. Я назвався: ПІБ, свій статус — учасник бойових дій під час вторгнення до Чехословаччини 1968 року. Я сказав, що так «не повинно бути, що не повинні висувати вимоги про здачу зброї до військовослужбовців, які склали присягу на вірність державі Україна». Мої опоненти відмовилися назвати свої прізвища. Я висловив свій протест там і в організації «Ліга офіцерів Севастополя» бойовому офіцерові-афганцю полковникові Лукичову Володимирові Леонідовичу, який погодився зі мною, а потім прийшов до організації воїнів-учасників бойових дій, членом якої є, і написав заяву наступного змісту:
«Голові Севастопольської організації Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Пермінову Олександру Павловичу учасника бойових дій — вторгнення до Чехословаччини 1968 року — Барташа Валерія Михайловича
У зв’язку з більш ніж ненормальною ситуацією, що виникла в Севастополі у лютому-березні 2014 року, а саме силової та психологічної дій щодо військових частин Військово-морських Сил України з боку Збройних Сил Російської Федерації з вимогами скласти зброю та порушити присягу на вірність Україні заявляю про недопустимість звернення з подібними вимогами до представників ВМСУ України, які принижують честь і гідність солдата-воїна. Прошу Вас від імені Севастопольської організації воїнів-ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) вжити всіх заходів для припинення протистояння, що принижує честь і гідність воїнів братської держави України. Підпис: Барташ В.М.» В усній формі додав, що я білорус, правнук солдата Російської імператорської армії, що звільняв Болгарію в Російсько-турецькій війні 1877—1878 рр., онук солдата Російської імператорської армії, загиблого 1914 року за «веру, царя и отечество», син учасника війни 1941—1945 рр., офіцера-ветерана Чорноморського Флоту, що бився з першого дня — з 24 червня 1941 р., учасника запеклих битв під Новоросійськом, племінника офіцера Червоної Армії, учасника боїв під Могильовом, потім підпільника, а потім знову офіцера Червоної Армії, який загинув у Литві та похований на військовому цвинтарі в місті Друскінайте.
Свого опонента на вул. Соловйова я попросив назвати своє прізвище, але він відмовився.
Я заявляю як севастополець, що своїми діями щодо братів-українців, сьогодні Чорноморський Флот заплямував святий Андріївський прапор, святий для мене прапор Військово-морського флоту СРСР — білий з синьою смугою і з червоною зіркою та серпом і молотом. З двох років я мешкаю у Севастополі, я солдат Радянської Армії і залишаюся ним назавжди. Я прошу вибачення у своїх російських друзів (а інших у мене немає) за емоційну зустріч із ненормативною лексикою 4 березня.
