Чи з’їсть книжку комп’ютерна мишка?

Початок на 1-й стор.

Міні-рейд київськими книгарнями показав, що у відділах дитячої книги покупці — майже завжди дорослі. Вони, а не обожнювані чада, для яких ці книги, власне, й призначаються, вибирають видання і «по кишені», і «за смаком». Навіть на Петрівці, де книжки дешеві, у вихідні дітей зустрінеш нечасто. Підлітки частіше за все тусуються біля лотків з касетами або спілкуються з тими громадянами, які викладють на землі залишки своїх бібліотек. Тут можна зробити «цільове замовлення» і через кілька тижнів роздобути потрібну книгу за доступною ціною. Книги українських видавництв, розкладені на дуже багатьох прилавках, викликають зацікавлення у покупців підручників і посібників, а із зовсім «малюкової» продукції розходяться швидко дуже дешеві «розмальовки» та прострочені журнали.

Розпитуючи батьків про те, що вони купують своїм дітям і внукам, я виявила: сучасний спосіб життя настійно пропонує нові форми спілкування з інформацією, які сприймаються з великою осторогою.

Аркадій Семенович, художник-ілюстратор:

— Чотирирічному Микиті я читаю поки що те саме, що й 20 років тому своїм донькам. Те, що випускається «новими» українськими видавництвами, швидше відштовхує мене, ніж приваблює. Дуже дорогі й занадто строкаті, вони не виховують смаку та інтересу до характеру персонажа. Наскільки я помічаю, нинішні діти сприймають зображення інакше, ніж навіть їхні батьки. Ось, читаючи внукові «У лукоморья дуб зелений, златая цепь на дубе том», розглядали ілюстрації. І його запитання: «А де ж Том?» застало мене зненацька. Йому вже потрібний герой Діснея з мультика в пушкінському тексті!

Людмила Миколаївна, пенсіонерка, колишня доярка:

— Моя внучка Зоряна пішла до першого класу українського ліцею, і ми регулярно почали їй купувати українські книжечки. Казки, оповідання про тварин, вірші, найчастіше — у перекладі. Де картинки показують інше життя, а текст — зрозумілий. Бо в підручнику, в «Читанці», зустрічаються такі вирази, яким моя дочка дала загальну назву «Умаразум». А в цих книжках — мелодійна, красива українська мова.

Ірина, реставратор:

— До школи ми купували Гнатові невеликі книжечки — малими порціями, але часто. Тепер записали його в дві бібліотеки, де він може спокійно вибрати все сам. З друзями з класу часто обмінюється, особливо пригодами і фантастикою, від яких важко «повернути» до уроків. На полиці лежать найулюбленіші — англійські пісеньки в перекладі Наталі Забіли, «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. У школі багато української класики змушують вчити напам’ять, Гнат часто вірші використовує з гумором. Коли я приходжу з роботи пізно, тягне жалібно: «На панщині пшеницю жала» або «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти?» — в розумінні— сумки. Звичайно, йому хотілося б почитати новий український роман або повість, журнал, де були б різні цікаві відомості, щоб допитливість вгамувати.

Ігор, підприємець, інженер:

— Є вдома комп’ютер, і багато чого для наших двох підлітків відкривається в сайтах і навчальних програмах. Книги відійшли на другий план, світову літературу вони читають з нашої бібліотеки. А для подарунків намагаємося купувати найбільш «інформаційні» видання: сьогодні з’явилося багато перекладних енциклопедій (російською, звичайно), прекрасно ілюстрованих — історичних, біологічних, технічних. Діти у нас займаються музикою, але нічого про українських музикантів ми знайти не можемо, крім старих видань.

Віра, продавець книг на лотку:

— Сьогодні «за одягом» не завжди впізнаєш покупця. Дуже просто вдягнений чоловік прискіпливо вибирає, радиться, і купує дорогу книгу. А мами на машинах, часто зі смаком і дорого вдягнені — швиденько скуповують усі журнали, книжки з англійськими текстами, з наклейками. Дітям нечасто дозволяють вибирати самим, а якщо й питають, — діти просять якомога яскравіше і більше. Дуже рідко запитують автора, майже не питають про українські новинки. Цікаво те, що в інших країнах і в інші часи відбувалося.

Прокоментувати ситуацію з розходженням бажання дітей подивитися «відик», пограти з комп’ютером — і спробами батьків усе-таки продовжувати привчати дітей до спілкування з книгою, ми попросили керівника центру досліджень дитинства Українського інституту соціальних досліджень, кандидата наук Людмилу ВОЛИНЕЦЬ:

— Для такого відчутного повороту дітей у бік технічних нововведень є багато об’єктивних причин. На мою думку, з 1991 року почалася спланована акція щодо зменшення видань різних тем і жанрів насамперед світової літератури. А ринок української літератури дуже малий, спектр — вузький. Батьки просто не знають, що порадити читати своїм дітям, бо навіть небагато тих книжок, які виходять, грішать на «буковинський» або «галицький» діалекти, багато в чому незрозумілі жителю Центральної України. Невідповідність книжкового ринку потребам дітей «накладається» на вестернізацію телебачення. Та й самих підлітків сьогодні більше приваблює теледетектив, ніж любовний роман. Існує психологічний феномен «соціального очікування»: діти під час опитувань приховують, що потай читають чимало дорослої, «забороненої» літератури, зокрема в Інтернеті, відкидаючи звичне чтиво.

Низькопробна, неякісна масова книга не викликає поваги у малюків, а комп’ютер і телевізор дають поверхове сприйняття, не розвивають образного мислення. Зник образ для наслідування. Порожні бібліотеки, в яких книги старі, не адаптовані до нових реалій, дуже часто політизовані й відлякують, а не приваблюють. Але ще жахливіша ситуація — у сільських дітей, які позбавлені й нових книг, і бібліотек, і навіть шкільних підручників.

І все-таки ситуація, на наш погляд, не така однозначна. На київському ринку сьогодні дуже багато хороших книг, і якість їхня доволі висока. Питання в тому, що багато цих видань справді «не по кишені», а навіть ті діти, у кого є хороша бібліотека — все одно тягнуться до телевізора. Може, тільки натішившись усіма «благами цивілізації», українські діти зможуть заново відкрити для себе світ читання. Але що робити тим мільйонам дітей, хто позбавлений і книг, і технічних новинок?

Про це ми сподіваємося поговорити наступного разу. І докладніше.